Головуючий у 1 інстанції - Шевченко О.А.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
21 червня 2017 року справа №265/148/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Васильєвої І.А., суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Маріуполі Департаменту патрульної поліції на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2017 р. у справі № 265/148/17 (головуючий І інстанції Шевченко О.А. ) за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в місті Маріуполі рядового поліції ОСОБА_3 про скасування постанови серії АР № 335850 у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області з адміністративним позовом до Інспектора роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в місті Маріуполі рядового поліції ОСОБА_3, в якому просив, скасувати постанову інспектора патрульної поліції 1-ї роти батальйону рядового поліції ОСОБА_3 серії АР № 335850 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с.1-5).
Постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 23 січня 2017 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції скасував постанову інспектора патрульної поліції 1-ї роти батальйону рядового поліції ОСОБА_3 серії АР № 335850 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, провадження у справі закрити (а.с.52-56).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи (а.с.62-63).
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.
Відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення, серії АР № 335850 від 17.12.2016 року позивач, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21102, державний номер НОМЕР_1, по пр. Металургів, 64, в Центральному районі міста Маріуполя, порушив вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», а саме здійснив зупинку в зоні його дії, чим порушив пп. «в» п 8.4 ПДР, а також не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пп. «ґ» п.2.1 ПДР, чим скоїв правопорушення передбачено ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП. Вказаною постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.11).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у наданому відеозапису відсутній момент розгляду справи і винесення постанови, а тому неможливо встановити чи діяли працівники поліції у спосіб встановлений законом, що свідчить про порушення прав позивача, передбачені ст. 268 КУпАП
Колегія суддів з висновком суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. «ґ» п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до пп.в п.8.4 Правил дорожнього руху, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Зокрема додатком віднесено до цієї групи дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено».
Відповідно до частини 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно частини 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), -тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно частини 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Крім того, відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої частиною 1 статті 122 та частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так, як відповідачем надано достатньо доказів правомірності своїх дій та підтвердження наявності в діях позивача правопорушення, зокрема, підтверджується відеозаписом про фіксування порушення ПДР позивачем.
Стосовно посилання суду першої інстанції, що з відеоматеріалу неможливо встановити чи було адміністративне правопорушення, що стало причиною зупинки і перевірки документів, і яке саме, колегія суддів зазначає, що з вказаного відео вбачається, що позивач не зупинявся на вимоги працівників Національної поліції, а стояв на місці, що підтверджувалось позивачем. Крім того, порушенная вимог дорожніх знаків підтверджується наявними фотознімками дільниці дороги на якій відбулось порушення та відео зйомкою.
Щодо посилання суду першої інстанції на підтвердження твердження позивача, щодо увімкненої аварійної сигналізації, колегія суддів зазначає, що з відеозапису та пояснень позивача на ньому не вбачається наявність жодної з підстав увімкнення аварійної сигналізації передбаченої п. 9.9 ПДР.
Стосовно відсутнього на відео запису розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає, що вказаний запис підтверджує саме фіксування вчиненого позивачем правопорушення.
Крім того, сам факт вчинення адміністративного правопорушення позивач не заперечує.
Спірним питанням є чи порушено відповідачем процедуру розгляду справи, зокрема, позивач вказує на те, що інспектор незаконно розглянув справу на місці зупинки автомобілю, позбавив позивача права скористатись у повному обсязі своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, порушив вимоги щодо процедури розгляду справи, а саме ст.ст. 278, 279 КУпАП.
За правилами частини 2 статті 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, що має місце в даному випадку.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення вирішено, що положення частини першої статті 276 КУпАП, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Оскільки місце зупинки транспортного засобу позивача знаходиться в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється юрисдикція Управління патрульної поліції в м. Маріуполі, враховуючи висновки Конституційного Суду України, колегія суддів спростовує доводи позивача стосовно того, що справа повинна розглядатись за адресою, де розташоване зазначене Управління.
Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова про адміністративне правопорушення була складена в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (позивача у справі), який отримав копію постанови.
Аналіз матеріалів справи та вищенаведених норм свідчить про дотримання працівниками поліції порядку прийняття постанови з наданням (розясненням) позивачу його прав.
Колегія суддів зазначає, що до обов'язків патрульного поліцейського не належить забезпечення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, фахівцем у галузі права для надання правової допомоги. Скористатись юридичними послугами є правом такої особи та повинно бути забезпечено самим позивачем. Однак, ним не було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи для надання часу скористатись юридичними послугами. Крім того, право на захист позивач реалізував шляхом звернення до суду з вимогою про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Посилання суду першої інстанції на висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 21.10.2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» колегія суддів не приймає з огляду на те, що в даному випадку до особи, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності застосовано санкцію у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб, що на час виникнення спірних правовідносин було передбачено за таке правопорушення, як прояв неповаги до суду (ст. 185 КУпАП). На теперішній час саме стаття 261 КУпАП, що визначає порядок адміністративного затримання, встановлює обовязок органу (посадової особи), правомочної здійснювати адміністративне затримання, інформувати центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.
Проте, в межах розгляду даної адміністративної справи до позивача застосовано санкцію у вигляді штрафу, а норми чинного законодавства не встановлюють обов'язку інспектора поліції забезпечувати особу, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 122 КУпАП правовою допомогою, позивач не клопотав про надання часу, щоб скористатись послугами фахівця у галузі права, крім того, найбільш поширеною формою захисту прав є саме звернення до суду і цим правом позивач скористався.
Відповідно до частині 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про адміністративне правопорушення є законною, прийнятою відповідачем на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Законом.
Доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції прийняте із порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нової постанови.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийняті рішення були порушені норми матеріального права, що обумовлює скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволені позову.
Керуючись статтями 184, 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Маріуполі Департаменту патрульної поліції на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2017 р. у справі № 265/148/17, - задовольнити.
Постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 квітня 2017 р. у справі № 265/148/17, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Інспектора роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в місті Маріуполі рядового поліції ОСОБА_3 про скасування постанови серії АР № 335850 у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя: І.А. Васильєва
Судді: Л.А. Василенко
ОСОБА_4