04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2017 р. Справа№ 910/2581/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ» та Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017
у справі №910/2581/17 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ»
до 1.Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат»
2.Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-СМЦ»
про стягнення пені та 3% річних
за участю представників сторін:
від позивача: представник Омельченко О.О. (довіреність №001-21.12.16/1 від 21.12.2016);
від відповідача-1: представник Печена І.В. (довіреність №90 від 27.12.2016);
від відповідача-2: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (надалі - ТОВ «Метінвест Холдинг», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (надалі - ПАТ «ДМК», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (надалі - ТОВ «Метінвест-СМЦ», відповідач-2) про стягнення 1 020 383 912,91 грн, з яких 948 108 571,05 грн пені та 72 275 341,86 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати товару за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідачів 1 026 926 019,40 грн, з яких 954 125 270,94 грн пені та 72 800 748,45 грн 3% річних.
У подальшому в ході розгляду справи місцевим господарським судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог до ТОВ «Метінвест-СМЦ», відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідача-1 954 125 270,94 грн пені, 72 800 748,45 грн 3% річних, а також стягнути 5 000,00 грн 3% річних з відповідача-2.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2581/17 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «ДМК» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» 470 023 388,98 грн пені, 35 961 521,04 грн 3 % річних та 117 846,72 грн витрат по сплаті судового збору; стягнуто з ТОВ «Метінвест-СМЦ» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» 5 000,00 грн 3 % річних та 473,28 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись частково з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ «Метінвест Холдинг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017, стягнути з ПАТ «ДМК» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» 954 125 270,94 грн пені, 72 800 748,45 грн 3 % річних та 239 526,77 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з ТОВ «Метінвест-СМЦ» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» 5 000,00 грн 3 % річних та 473,28 грн витрат по сплаті судового збору.
ПАТ «ДМК» також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 в частині стягнення з ПАТ «ДМК» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» пені у розмірі 470 023 388,98 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні пені в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 зазначені апеляційні скарги прийнято до провадження та спільного розгляду, розгляд справи призначено на 07.06.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, у зв'язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи та неявкою представника відповідача-2, розгляд справи відкладено на 21.06.2017.
У судове засідання 21.06.2017 ТОВ «Метінвест-СМЦ» своїх уповноважених представників не направило, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги було повідомлене належним чином.
Вислухавши думку представників сторін, враховуючи, що відповідач-2 не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаної особи.
У судовому засіданні 21.06.2017 представник позивача подану ТОВ «Метінвест Холдинг» апеляційну скаргу підтримав повністю, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції частково та постановити нове, яким стягнути з ПАТ «ДМК» 954 125 270,94 грн пені, 72 800 748,45 грн 3 % річних та стягнути з ТОВ «Метінвест-СМЦ» 5 000,00 грн 3 % річних. Водночас, проти апеляційної скарги відповідача заперечив повністю, вважає її необґрунтованою, у зв'язку з чим просив у задоволенні поданої ПАТ «ДМК» апеляційної скарги відмовити.
Представник відповідача апеляційну скаргу ПАТ «ДМК» підтримав повністю, просив скасувати рішення суду в частині стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 470 023 388,98 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні пені в повному обсязі. Проти апеляційної скарги позивача заперечив, вказуючи на необґрунтованість наведених у ній доводів.
21.06.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2010 між ТОВ «Метінвест Холдинг» (у тексті договору - постачальник) та ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», яке в подальшому було перейменоване на ПАТ «ДМК» (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №ГРД-01/10-5000 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця залізорудний концентрат, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього (п. 1.1 договору).
Поставка товару здійснюється протягом відповідних контрактних періодів, якими за визначенням п. 2.2 договору є періоди, протягом яких ціна товару в доларовому еквіваленті, встановлена у відповідності з п. 5.3 даного договору, залишається незмінною. Контрактний період за даним договором складає 1 квартал.
Об'єми та графіки поставок погоджені сторонами в п. 4.1 договору.
Пунктом 2.4 договору сторони передбачили, що об'єм поставки товару у контрактний період - це сукупність щомісячних обсягів поставки товару (зазначених у п. 4.1 даного договору) в місяцях, що входять у певний контрактний період та погодили обсяги поставки товару в кожний конкретний контрактний період.
Відповідно до п. 4.2 договору поставка товару по даному договору здійснюється на умовах FCA - станції Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) у відповідності із даним договором. Поставка товару здійснюється по узгодженим сторонами реквізитам вантажоодержувача, зазначеним покупцем у заявках, оформлених відповідно п. 4.4 даного договору.
Згідно з п. 4.7 договору датою поставки вважається дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній квитанції (квитанції про приймання вантажу на маршрут чи групу вагонів).
Відповідно до п. 5.1 договору ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) та зазначається у специфікаціях.
Згідно з п. 13.7 договору даний договір вступає в силу з 01 січня 2011 року та діє до 31 грудня 2015 року.
Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, спір між сторонами в частині вимог ТОВ «Метінвест Холдинг» до ПАТ «ДМК» та ТОВ «Метінвест-СМЦ» про стягнення заборгованості за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, а також пені та 3% річних, нарахованих станом на 19.01.2016, був розглянутий судом у справі №910/2031/16.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/2031/16 змінено, стягнуто з ПАТ «ДМК» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» основний борг у сумі 2 565 675 769,84 грн, пеню у сумі 437 385 554,08 грн, 3 % річних у сумі 155 395 326,15 грн; стягнуто з ТОВ «Метінвест-СМЦ» на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» основний борг у сумі 20 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
З огляду на те, що з моменту звернення позивача до суду (09.02.2016) до моменту набрання рішенням суду у справі №910/2031/16 законної сили (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016) відповідач-1 заборгованість за поставлений товар не сплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення пені та 3% річних за вказаний період, а саме, з 09.02.2016 по 28.07.2016.
При цьому, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і у своїй апеляційній скарзі, позивач вказував на правомірність нарахування ним пені та 3% річних на суму боргу з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 наголошував на тому, що методологія розрахунку пені та 3% річних, застосована позивачем, є хибною та такою, що не відповідає приписам чинного законодавства, а саме, пеня та 3% річних мають нараховуватися на суму простроченого боргу, встановлену рішенням суду у справі №910/2031/16 без урахування зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення.
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем-1 було заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, нарахування якої, за твердженням останнього, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки сторонами не було погоджено іншого строку в розумінні ч. 6 ст. 232 ГК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що нарахування позивачем 3% річних та пені на суму заборгованості з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення є безпідставним, оскільки прострочена сума за договором є доведеною, її розмір встановлено за рішенням суду у справі №910/2031/16 у розмірі 2 565 675 769,84 грн.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про стягнення пені заявлена позивачем у межах строку позовної давності, а умови договору свідчать про погодження сторонами іншого строку за який може нараховуватися пеня, що повністю узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з доводами, викладеними в апеляційних скаргах, не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають положенням законодавства та дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладення ТОВ «Метінвест Холдинг» та ПАТ «ДМК» договору поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2016 у справі №910/2031/16, заборгованість ПАТ «ДМК» перед ТОВ «Метінвест Холдинг» за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 встановлена у сумі 2 565 675 769, 84 грн.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи, що діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню, у зв'язку з чим, враховуючи порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань, непогашення у повному розмірі суми заборгованості за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 у спірному періоді (з 09.02.2016 по 28.07.2016), місцевий господарський суд обґрунтовано визнав заявлені позивачем вимоги про стягнення пені та 3% річних правомірними.
При цьому, як вбачається зі змісту апеляційних скарг, між сторонами виник спір саме щодо бази нарахування пені та 3% річних.
Так, згідно розрахунку позивача, останній здійснював нарахування пені та 3% річних за період прострочення, виходячи з суми боргу з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення, а не з суми боргу, встановленої постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 у справі №910/2031/16.
Однак, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи відповідача-1, що вказана методологія розрахунку пені та 3% річних, застосована позивачем, не відповідає приписам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, сторони мають право фактично зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в доларах США, євро та іншій іноземній валюті.
У даному випадку сторони використали зазначене право, що визнається та не оспорюється сторонами у справі.
Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1 та 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як вбачається з умов укладеного сторонами договору поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010, порядок розрахунків визначений пунктами 6.1 - 6.6 договору.
Згідно з пунктом 6.2.1 договору сторони погодили, що партія товару вважається повністю оплаченою, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за цю конкретну партію товару, перерахована з гривень в доларовий еквівалент за офіційним курсом НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, дорівнює еквівалентній доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої, виходячи з еквівалентних доларових цін та еквівалентних доларових приплат/знижок, фактичної ваги та фактичних якісних характеристик цієї партії товару.
Пунктом 6.2.2 договору визначено, що рахунки-фактури виставляються в день поставки партії товару в національній валюті України - гривні, виходячи з перерахунку в гривні ціни товару в доларовому еквіваленті, яка діяла в поточному контрактному періоді поставки (з базовим вмістом заліза та базовим вмістом вологи), а також приплат/знижок до ціни товару в доларовому еквіваленті, які діяли в поточному контрактному періоді поставки за зміну якісних характеристик товару (вміст заліза, вміст вологи). При виставленні рахунку-фактури, для мети перерахунку, ціна товару в доларовому еквіваленті та приплат/знижок в доларовому еквіваленті перемножуються на офіційний курс НБУ UAH/USD, встановлений на дату поставки партії товару. Для виставлення рахунку-фактури приймається вага партії товару, зазначена в залізничній накладній та фактичні якісні характеристики товару (вміст заліза, вміст вологи), зазначені в сертифікаті якості виробника.
Відповідно до п. 6.2.3. договору у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, перевищує еквівалентну доларову вартість цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між доларовою величиною фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за конкретну партію товару, перерахованою з гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару та еквівалентну доларовій вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, враховується як часткова оплата в доларовому еквіваленті наступної партії товару. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.
Згідно з п. 6.2.4 договору у випадку, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахована із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії, менше еквівалентної доларової вартості цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару, то різниця в доларовому еквіваленті між еквівалентною доларовою вартістю цієї партії товару, розрахованої виходячи із еквівалентних доларових цін і еквівалентних доларових доплат/знижок, фактичної ваги і фактичних якісних характеристик цієї партії товару і доларової величини фактично здійснених покупцем платежів (у гривнях) за конкретну партію товару, перерахованої із гривень в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, повинна бути доплачена покупцем гривнями у той же день, по офіційному курсу НБУ UAH/USD на дату оплати. Коригування ціни товару в гривні оформлюється коригувальними рахунками і податковими накладними на дату оплати партії товару.
Датою оплати згідно договору вважається дата фактичного надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 6.2.6 договору).
Таким чином, за умовами договору позивач виставляє рахунки-фактури по курсу на дату поставки товару (6.2.2 договору). Після цього у відповідача-1 виникає обов'язок сплатити суму, вказану у рахунках-фактурах протягом 21 календарного дня. Після фактичної оплати рахунку-фактури, під якою слід розуміти дату надходження коштів на рахунок позивача (згідно з п. 6.2.6 договору), у випадку зміни курсу НБУ UAH/USD на дату фактичної оплати в порівнянні з датою виставлення рахунку, позивач корегує ціну товару і виставляє корегувальний рахунок, який відповідач-1 зобов'язаний сплатити (п. 6.2.4 договору).
Отже, постачальник (позивач) після надходження коштів на його рахунок, у випадку, якщо фактично зарахована сума коштів виявиться меншою у еквіваленті до долара США, має право відповідно до п. 6.2.4 договору відкоригувати ціну та виставити покупцю корегувальний рахунок. Тільки після отримання корегувального рахунку у покупця виникає обов'язок сплатити різницю, яка виникла у зв'язку із зростанням офіційного курсу НБУ UAH/USD. Всі платежі покупцем здійснюються на підставі рахунків постачальника.
Враховуючи зазначене, різниця, яка виникла у зв'язку із коригуванням ціни, пов'язана зі зміною курсу НБУ UAH/USD, може бути сплачена лише після виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур, що передбачено п. 6.2.4 договору, а перерахунок доларового еквіваленту ціни здійснюється на дату оплати, як визначено договором, і саме після надходження коштів на рахунок позивача.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не було виставлено відповідачу-1 відповідних коригувальних рахунків-фактур. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, при розгляді справи №910/2031/16 Вищий господарський суд України у постанові від 09.11.2016, з посиланням на положення цивільного законодавства (ч. 2 ст. 533 ЦК України) та умови договору сторін, встановив прострочення за договором №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 у сумі основного боргу 2 565 675 769,84 грн та стягнув нараховані на вказану заборгованість суму пені та 3% річних в межах розрахунку станом на 19.01.2016.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судове рішення у вказаній справі, яке не виконано відповідачем-1 у спірному періоді з 09.02.2016 по 28.07.2016, є достатнім доказом наявного прострочення виконання зобов'язання з оплати за договором №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 саме по сумі заборгованості за поставлений та неоплачений товар у розмірі 2 565 675 769,84 грн.
З огляду на вищевикладене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд, здійснюючи перерахунок пені та 3% річних, що підлягають сплаті на користь позивача, та задовольняючи позовні вимоги частково, правомірно виходив із суми боргу у розмірі 2 565 675 769, 84 грн.
Так, позивачем було заявлено до стягнення з ПАТ «ДМК» 954 125 270,94 грн пені, 72 800 748,45 грн 3 % річних та стягнення з ТОВ «Метінвест-СМЦ» 5 000,00 грн 3 % річних.
Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та вирішення в межах справи №910/2031/16 спору про стягнення боргу та відсотків річних за допущене прострочення станом на 19.01.2016, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих за період з 09.02.2016 по 28.07.2016 є правомірними, однак, підлягають частковому задоволенню, виходячи з розміру основного боргу, який становить 2 565 675 769,84 грн.
Так, перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3% річних за вказаний період, колегія суддів встановила, що він є арифметично правильним та становить 35 961 521,04 грн (2 565 675 769,84 грн х 3% : 366 (кількість днів у 2016 році) х 171 (кількість днів прострочення у періоді з 09.02.2016 по 28.07.2016).
При цьому, вимога позивача про стягнення 3% річних заявлена також і до «Метінвест-СМЦ», як поручителя згідно договору поруки №ПР080217-3 від 08.02.2017, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором (позивачем) за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ «ДМК» (боржником, відповідачем-1) за договором поставки №ГРД -01/10-5000 від 29.12.2010, укладеним між кредитором та боржником, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки.
Поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором в тому ж обсязі на тих же умовах та в ті ж строки, що і боржник (п. 1.3 договору поруки).
Пунктом 2.3 договору поруки сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Однак, відповідальність поручителя обмежується 5000,00 грн за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів та інших похідних грошових вимог, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.
Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За приписами ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України).
З огляду на невиконання ТОВ «Метінвест-СМЦ» зобов'язань, що виникли з договору поруки №ПР080217-3 від 08.02.2017, та враховуючи умови вказаного договору, що передбачають солідарну відповідальність поручителя у розмірі 5 000,00 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 5 000,00 грн з відповідача-2.
Разом з цим, суд першої інстанції помилково не вирахував вказану суму з належної до стягнення з відповідача-1 суми 3% річних, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 35 956 521,04 грн (35 961 521,04 грн - 5 000,00грн).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач також просив стягнути з відповідача-1 пеню у сумі 954 125 270,94 грн, нараховану на суму боргу з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD за кожен день прострочення за період з 09.02.2016 по 28.07.2016.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Приписами статті 3 вказаного закону визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, сторони погодили у п. 8.3 договору поставки, яким встановили, що у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.2 даного договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочки включно до фактичного моменту оплати.
Згідно з приписами п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Доводи ПАТ «ДМК» про порушення місцевим господарським судом приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України і відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача-1 пені за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки згідно з цією нормою законодавець передбачив право сторін визначати у договорі порядок нарахування санкцій за прострочення виконання зобов'язання.
Як було зазначено вище, у п. 8.3 договору поставки сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочки аж до фактичного моменту оплати.
Отже, на переконання колегії суддів та як правильно встановив суд першої інстанції, умовами договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача-1 стосовно того, що умови договору про те, що пеня нараховується до фактичного моменту оплати, не свідчать про погодження сторонами іншого строку нарахування штрафних санкцій.
Так, відповідно до буквального тлумачення змісту ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано) у договорі сторони мають право визначити не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), в тому числі, зокрема, пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). І в такому випадку пеня нараховуються від дня, коли зобов'язання мало бути виконано до дня, який передує сплаті боргу кредитору.
Аналогічний правовий висновок про застосування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-53гс15.
При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.
З огляду на наведені положення закону та умови договору, місцевий господарський суд правомірно визнав обґрунтованим нарахування позивачем пені у спірному періоді з огляду на відсутність доказів сплати суми заборгованості, що виникла по договору №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 та погодження сторонами в договорі іншого строку нарахування пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 у ході розгляду справи судом першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України.
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, а й з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Саме такі висновки по застосуванню норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду України у справі №6-3006цс15 від 08.06.2016 і підлягають врахуванню при вирішенні спору між сторонами в частині застосування строку позовної давності, з огляду на заяву відповідача-1 у даній справі.
Остання поставка товару по договору, з приводу оплати за який виникла заборгованість, була здійснена 16.05.2015, що підтверджується розрахунками, наданими позивачем, не заперечується сторонами, зазначено і у відзиві відповідача-1.
Враховуючи, визначені у п. 6.2 договору №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 умови оплати (протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару (включаючи день поставки), останній виставлений на підставі договору рахунок мав бути сплаченим в строк до 05.06.2015 включно, а тому нарахування пені у спірному періоді (з 09.02.2016 по 28.07.2016) здійснено позивачем у межах строку позовної давності за основною вимогою, за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.
Оскільки позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України і пункту 8.3 договору, з урахуванням положень ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України в суду відсутні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені за заявою відповідача-1 про застосування строку позовної давності.
Разом з тим, нарахування пені у розмірі 954 125 270,94 грн здійснено позивачем на суму заборгованості з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення, тоді як прострочена сума за договором, наявність якої доведено, а визначений розмір стягнуто за рішенням суду у справі №910/2031/16, складає 2 565 675 769,84 грн.
З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, виходячи із суми боргу 2 565 675 769,84 грн за період з 09.02.2016 по 28.07.2016 та враховуючи, що з відповідача підлягає стягненню пеня, що відповідає подвійній обліковій ставці Національного банку України, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 пені у сумі 470 023 388, 98 грн.
Згідно зі ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Метінвест Холдинг» частково, однак, у зв'язку з неврахуванням суми 3% річних, що підлягають стягненню з ТОВ «Метінвест-СМЦ» як поручителя, помилково визначив, що стягненню з ПАТ «ДМК» підлягають 3% річних у сумі 35 961 521,04 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, а саме, стягнення з ПАТ «ДМК» 470 023 388,98 грн пені, 35 956 521,04 грн 3% річних та стягнення з ТОВ «Метінвест-СМЦ» 5 000,00 грн 3% річних. У задоволенні іншої частини позовних вимог колегія суддів відмовляє.
У відповідності до п. 3 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково.
Згідно з п. 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги ТОВ «Метінвест Холдинг» та ПАТ «ДМК» з підстав, викладених у них, задоволенню не підлягають, однак, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2581/17 підлягає частковому скасуванню з огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції. Судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2581/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2581/17 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (51925, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А; код ЄДРПОУ 34093721) 470 023 388 (чотириста сімдесят мільйонів двадцять три тисячі триста вісімдесят вісім) грн 98 коп. пені, 35 956 521 (тридцять п'ять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят шість тисяч п'ятсот двадцять одну) грн 04 коп. 3 % річних та 118 250 (сто вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн 58 коп. витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15-А; код ЄДРПОУ 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова буд. 116а; код ЄДРПОУ 34093721) 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. 3 % річних та 1 (одну) грн 16 коп. витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позову відмовити».
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
4. Матеріали справи №910/2581/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська