"22" червня 2017 р. Справа № Б-19/207-09
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Камишева Л.М., суддя Лакіза В.В.,
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
апелянта - ОСОБА_1 - на підставі довіреності від 27.02.2017р.
ліквідатора - арбітражного керуючого Докашенко Д.В. - на підставі посвідчення від 13.08.2013р. №1654,
від інших кредиторів - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3, м. Харків, (вх.№704 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09
за заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Харків,
про визнання банкрутом,
Постановою господарського суду Харківської області від 12.05.2010р. Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича.
Ухвалою господарського суду від 14.10.2014р. усунуто від виконання обов'язків ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича; призначено ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Дмитра Віталійовича, зобов'язано арбітражного керуючого Фоміна Г.В. передати всі документи та матеріали ФОП ОСОБА_4 арбітражному керуючому Докашенко Д.В. по акту прийому-передачі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2016р. визнано недійсним результати проведення аукціону від 26.04.2013р., організованого ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" з реалізації майна банкрута ФОП ОСОБА_4 (однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_9), що оформлений протоколом проведення аукціону №1 від 26.04.2013 р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2016р. задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 202, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. 17.05.2013р. за реєстраційним № 440.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута; ухвалено витребувати у громадянки ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; визнано за громадянином ОСОБА_4 право власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; уповноважено ліквідатора Докашенко Д.В. здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9.
ОСОБА_3 з ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд дійшов передчасного високу щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ліквідатора про витребування майна банкрута з та визнання права власності.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 20.03.2017р.; зобов'язано господарський суд Харківської області невідкладно надіслати на адресу Харківського апеляційного господарського суду справу №Б-19/207-09.
13.03.2017р. до Харківського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №Б-19/207-09.
16.03.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про застосування строків позовної давності (вх.№2877), в якому просить застосувати загальну позовну давність у три роки, у зв'язку із застосуванням якої ухвалити судове рішення про відмову в повному обсязі в задоволенні заяви арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна та визнання права власності.
16.03.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду письмові пояснення (вх.№2878).
20.03.2017р. арбітражним керуючим Докашенко Д.В. подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3035), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити, ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 залишити без змін.
20.03.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги (вх.№3036), в яких зазначає, що ліквідатор звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про витребування майна банкрута і визнання права власності поза межами строку позовної давності, що відповідно до положень частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для відмови у задоволенні вказаної заяви ліквідатора. Крім того, як зазначає апелянт, під час розгляду місцевим господарським судом заяви про визнання права власності, вона не приймала участі у справі, з підстав, що не залежали від неї, а отже заявити клопотання про застосування позовної давності в суді першої інстанції вона не мала змоги з поважних причин, зокрема на підтвердження неможливості подання клопотання про застосування строків позовної давності до суду першої інстанції вказує на те, що оскаржувану ухвалу нею було отримано лише 23.02.2017р., а будь-яких інших процесуальних документів щодо розгляду заяви ліквідатора про витребування майна банкрута нею отримано не було з тих підстав, що з 30.11.2016р. по 18.12.2016р. перебувала за кордоном, що підтверджується відміткою в закордонному паспорті. Отже, як зазначає апелянт, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, які були повернуті за закінченням терміну зберігання, не є належним та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, повідомлення апелянта про дату, час та місце розгляду справи, що свідчить про те, що апелянт не мав об'єктивної можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки не знала і не могла знати про судовий розгляд та не приймала участь у судових засіданнях. Крім того, як зазначає апелянт, заява ліквідатора про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України є віндикаційним позовом, проте однією з особливостей даного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, що стосується позовів про визнання права власності, то такий спосіб захисту права є одним із різновидів негаторного позову коли заявник володіє майном але обмежений в праві користування та розпорядження ним, у зв'язку з тим, що інша особа оспорюється право, однак у даному випадку позивач позбавлений права володіння майном, що виключає можливість звернення з позовом про визнання права власності. Також, апелянтом на підтвердження тих обставин, що на момент розгляду місцевим господарським судом заяви ліквідатора перебувала за межами території України було додано до матеріалів справи копію закордонного паспорту з відбитками штампів прикордонної служби Сейшельських островів з відмітками дата прибуття та вибуття.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково доданими документами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апелянт зазначає, що додаткові докази надані на підтвердження неможливості отримання процесуальних документів направлених місцевим господарським судом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим прийняти надані додаткові докази.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. відкладено розгляд справи на 10.04.2017р.
07.04.2017р. ліквідатором арбітражним керуючим ОСОБА_7 подано до апеляційного господарського суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№3885), в якому просить залишити без задоволення клопотання про застосування строків позовної давності від 22.03.2017р., відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3, ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 залишити без змін.
У зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А., автоматизованою системою документообігу суду 07.04.2017р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В.
10.04.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду додаткові документи, а саме копію паспорту громадянки ОСОБА_8 з відміткою про реєстрацію місця проживання (вх.№3926).
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р. відкладено розгляд справи на 03.05.2017р.
У зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В., автоматизованою системою документообігу суду 03.05.2017р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Здоровко Л.М., судді Шутенко І.А.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р. відкладено розгляд справи на 07.06.2017р.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2017р. відкладено розгляд справи на 22.06.2017р.
21.06.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№6681), в яких просить задовольнити заяву про застосування строків позовної давності, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута. Також, апелянтом додано до вказаних пояснень додаткові документи, а саме: копію довідки від 19.06.2017р. вих.№15-17/06/17 з додатками; копію адвокатського запиту вих.№1/08/06/07 від 08.06.2017р. до господарського суду Харківської області з відміткою про отримання; копію відповіді на адвокатський запит вих.№1/08/06/07 від 08.06.2017р. з додатками: копія поштового повідомлення про вручення поштового відправлення; довідку надану громадянкою ОСОБА_3 на підтвердження відсутності будь-яких зобов'язань перед третіми особами; витяг з офіційного веб-сайту "Судова влада" про стан розгляду справ щодо ОСОБА_3
22.06.2017р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових документів (вх..№6688), а саме відповіді ПАТ "Укрпошта" вих.№09-07-748 від 21.06.2017р., в якій зазначено, що згідно виробничої документації відділення поштового зв'язку Харків 204 рекомендований лист з повідомленням про вручення № 6102219800150 (ухвала господарського суду Харківської області від 11.11.2016р., якою було прийнято та призначено до розгляду заяву ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння на 06.12.2016р. та залучено до розгляду даної заяви громадянку ОСОБА_3) надійшов 17.11.2016р. до адресного відділення поштового зв'язку Харків 204, за адресою: АДРЕСА_1 Харків, 18.11.2017р. лист був приписаний до окремого аркушу книги ф.8 та виданий листоноші в доставку, але вручити листа не представилось можливості, в абонентській поштовій скринці було залишено повідомлення про його надходження, а 17.12.2016р. рекомендований лист з повідомленням про вручення закінчення встановленого терміни зберігання був повернутий із зворотною адресою.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково доданими документами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апелянт зазначає, що додаткові докази надані на підтвердження неможливості отримання процесуальних документів направлених місцевим господарським судом, та на підтвердження обґрунтованості подання клопотання про застосування строку позовної давності саме на стадії апеляційного перегляду справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим прийняти надані додаткові докази.
У зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. та судді Шутенко І.А., автоматизованою системою документообігу суду 21.06.2017р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Лакізи В.В., судді Камишевої Л.М.
Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" слід починати спочатку.
Колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.06.2017р. представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, просила скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута. Крім того, представник апелянта підтримала подане клопотання про застосування строків позовної давності.
Арбітражний керуючий заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3, ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 залишити без змін. Також, арбітражний керуючий заперечив проти задоволення клопотання апелянта про застосування строків позовної давності.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що учасники провадження у справі про банкрутство про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, а також, що явка представників учасників судового процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як було зазначено вище, 10.11.2016р. до господарського суду Харківської області від ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. надійшла заява про витребування майна банкрута та визнання права власності (т.7 а.с.99-103), в якій ліквідатор просив суд витребувати квартиру загальною площею 35,9 кв.м., житловою 15,8кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з володіння громадянки ОСОБА_3 та передати ліквідатору боржника; визнати за боржником право власності на квартиру загальною площею 35,9 кв.м. житловою 15,8кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та уповноважити ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. здійснити дії щодо державної реєстрації права власності квартири.
Оскаржуваною ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. було задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута; ухвалено витребувати у громадянки ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; визнано за громадянином ОСОБА_4 право власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; уповноважено ліквідатора Докашенко Д.В. здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду слід вважати сторону, щодо якої судом не було дотримано всіх вимог, передбачених статтею 64 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено порядок надіслання учасникам процесу ухвали суду про порушення провадження у справі та зміст цієї ухвали.
Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, відповідно до роз'яснень викладених у пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" від 15.03.2007р. № 01-8/123, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу господарського суду Харківської області від 11.11.2017р., якою було прийнято та призначено до розгляду заяву ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння на 06.12.2016р., було надіслано громадянці ОСОБА_3 за адресою: 61204, АДРЕСА_3 (т.7 а.с.97-98).
Копія вказаної ухвали була повернута до місцевого господарського суду з повідомленням про вручення поштового відправлення з довідкою за формою 20 з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (т.7 а.с.127).
У зв'язку з тим, що вказана ухвала була повернута з відміткою: "за закінченням терміну зберігання", та з метою забезпечення рівного доступу всіх учасників процесу до правосуддя, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність надіслання ухвали господарського суду від 06.12.2016р., якою було відкладено розгляд справи на 18.01.2017р., на адресу зазначену в договорі купівлі-продажу наданого приватним нотаріусом, а саме: 61000, АДРЕСА_4 (т.7 а.с.124-125).
Копія вказаної ухвали також була повернута до місцевого господарського суду з повідомленням про вручення поштового відправлення з довідкою за формою 20 з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (т.7 а.с.128).
В оскаржуваній ухвалі від 18.01.2017р. місцевим господарським судом було зазначено, що громадянка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вбачається зі змісту оскаржуваного договору від 13.05.2015р. укладеного між громадянином ОСОБА_9 (продавець) та громадянкою ОСОБА_3 (покупець), а саме пункту 6 договору, під час його нотаріального посвідчення продавцем було засвідчено зокрема про те, що квартира в спорі та під заставою не перебуває, правами третіх осіб не обтяжена (т.7 а.с.16).
Таким чином, апелянт, об'єктивно не мала можливості бути обізнаною щодо того, що з 11.11.2016р. господарським судом Харківської області вирішувалось питання щодо позбавлення її права власності на квартиру придбану у відповідності до вимог чинного законодавства.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу господарського суду Харківської області від 11.11.2017р., якою було прийнято та призначено до розгляду заяву ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння на 06.12.2016р. та залучено до розгляду даної заяви громадянку ОСОБА_3 було надіслано сторонам, у тому числі (громадянці ОСОБА_3 за адресою: 61204, АДРЕСА_5) 14.11.2017р. за вих. №030574 (т.7 а.с.97-98).
Крім того, пунктом 2 резолютивної частини зазначеної ухвали було витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гібадулової Л.А. засвідчену копію договору купівлі-продажу серія та №1300, виданий 13.05.2015р.
Копія вказаної ухвали була повернута до місцевого господарського суду 19.12.2016р, з повідомленням про вручення поштового відправлення за вих.№030574 з довідкою за формою 20 з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (до поштового відділення вказана ухвала надійшла 17.11.2016р., що підтверджується листом ПАТ "Укрпошта" вих.№09-07-748 від 21.06.2017р. (т.7а а.с.103), а повернута 17.12.2016р., що підтверджується відбитком штампу УДППЗ "Укрпошта" на конверті (т.7 а.с.127) (штрихкодовий ідентифікатор №6102219800150 відображений на повернутому повідомленні про вручення поштового відправлення (т.7 а.с.129).
Однак, з наданих апелянтом до апеляційного господарського суду документів вбачається, що:
- 17.11.2016р. апелянт - громадянка ОСОБА_3 виїхала до міста Києва, де проживала в готелі "ІНФОРМАЦІЯ_2", м.Київ, АДРЕСА_10 (зазначені обставини підтверджується копією довідки вих. № 15-17/06/17 від 19.06.2017р. виданої директором готелю "ІНФОРМАЦІЯ_2" - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11, відповідно до якої громадянка ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1), відповідно до електронної бази даних прибула 18.11.2016р. о 12:00 год. та була поселена до готелю, де проживала з гр. ОСОБА_12 та вибула з готелю 27.11.2016р. о 12:00 год., зазначені обставини також підтверджується додатками до вказаної довідки, а саме: копією касового звіту міні-готелю "ІНФОРМАЦІЯ_2" за 27.11.2016р.; копією рахунку № 12 від 27.1.1.2016р.; копією реєстраційної картки ОСОБА_3; копією реєстраційної картки ОСОБА_13; копією витягу з Журналу обліку громадян, які проживають в готелі (т.7а а.с.87-92);
- 28.11.2016р. гр.ОСОБА_3 повернулась до м.Харків, та цього ж дня з міжнародного аеропорту "Харків" вилетіла до Сейшельських островів, де перебувала до 18.12.2016р., що підтверджується відмітками прикордонної служби у закордонному паспорті (т.7а а.с.17).
З огляду на вказані вище обставини, оскільки ухвала господарського суду Харківської області від 11.11.2017р., якою було прийнято та призначено до розгляду заяву ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння на 06.12.2016р. надійшла до поштового відділення 17.11.2016р., була повернута до поштового відділення 17.12.2016р., а апелянт у цей час не перебувала на території України, що підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена ухвала не була отримана апелянтом з об'єктивно непереборних, не залежних від її волевиявлення причин, які були пов'язані з дійсними істотними перешкодами.
Як було зазначено вище, у зв'язку з тим, що вказана ухвала господарського суду Харківської області від 11.11.2017р. була повернута з відміткою: "за закінченням терміну зберігання", місцевим господарським судом було надіслано ухвалу господарського суду від 06.12.2016р., якою було відкладено розгляд справи на 18.01.2017р., було надіслано сторонам, у тому числі (громадянці ОСОБА_3 на адресу зазначену в договорі купівлі-продажу наданого приватним нотаріусом, а саме: 61000, АДРЕСА_4) 08.12.2016р. за вих. №033258 (т.7 а.с.124-125).
Копія вказаної ухвали була повернута до місцевого господарського суду 12.01.2016р. з повідомленням про вручення поштового відправлення за вих.№ 033258 з довідкою за формою 20 з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (т.7 а.с.138) (штрихкодовий ідентифікатор №6102219903684 відображений на повернутому конверті (т.7 а.с.139).
Щодо направлення копії зазначеної ухвали на адресу: 61000, АДРЕСА_4, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до наявної в матеріалах копії паспорта громадянки ОСОБА_3 (т.7а а.с.55), 19.05.2015р. Дзержинським РВ в м.Харкові ГУДМС України в Харківській області було внесено запис про зняття з реєстрації зазначено вище місця проживання, та того ж дня зареєстровано місце проживання: АДРЕСА_9.
Таким чином, ухвалу господарського суду від 06.12.2016р., якою було відкладено розгляд справи на 18.01.2017р. апелянт також не мала можливості отримати з об'єктивних причин зазначених вище.
Оскільки зазначені вище документи надані апелянтом до суду апеляційної інстанції мають суттєве значення для вирішення даного спору, колегія суддів з урахуванням приписів частини 2 статі 101 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне прийняти вказані документи, як належний та допустимий докази на підтвердження неможливості отримання апелянтом процесуальних документів щодо розгляду заяви ліквідатора про витребування майна банкрута та визнання права власності, як такі, що мають суттєве значення для вирішення даної справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням конкретних обставин у даній справі, вищезазначені поштові повідомлення наявні в матеріалах справи не можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення апелянта про розгляд заяви ліквідатора, а отже матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повідомлення апелянта про дату, час та місце розгляду справи, що є порушенням принципу змагальності сторін, визначеного статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, згідно імперативним приписам якої, господарський суд створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, та приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу було прийнято без належного повідомлення громадянки ОСОБА_3.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права в будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином.
Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України приймає нове рішення.
Отже, з огляду на приписи вищенаведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що допущені місцевим господарським судом порушення процесуального права є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали - тобто в частині скасування оскаржуваної ухвали апеляційна скарга громадянки ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Розглядаючи справу по суті у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів також зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, боржник був власником нерухомого майна, а саме:
- двохкімнатної квартира №38, загальною площею 43,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_11, на підставі договору дарування частини квартири (2/3 частини) від 01.07.2003 р. (т.1 а.с.99), посвідченого 01.09.2003р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовою Л.Ю. за реєстровим №1917; право власності на нерухоме майно зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 05.08.2003р., реєстраційний номер: 1567033 (т.1 а.с.102).
- однокімнатної квартири № 62, загальною площею 38,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_12, на підставі договору купівлі- продажу від 12.01.2007р. (т.1 а.с.107), посвідченого 12.01.2007р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є. за реєстровим №47, право власності на нерухоме майно зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 19.01.2007р., реєстраційний номер: 13347782 (т.1 а.с.111).
- однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_13, на підставі договору купівлі- продажу від 15.04.2008р. (т.1 а.с.103), посвідченого 15.04.2008р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Машковою С.Л. за реєстровим №1202;
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вказане нерухоме майно боржника було передано в іпотеку банківським установам на підставі:
- договору іпотеки № 830/27/14-4/48/7-206 від 13.08.2007р. (т.1 а.с.51-52)- двохкімнатна квартира №38, загальною площею 43,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_11, в забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту №830/27/14-4/12/7-145 від 13.08.2007р., укладеного між ОСОБА_4 та Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (т.1 а.с.47-50).
- договору іпотеки № 12006-001/07Р від 12.01.2007р. (т.1 а.с.59-61) - однокімнатної квартири № 62, загальною площею 38,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_12, в забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту №12006-001/07Р від 12.01.2007р., укладеного між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (т.1 а.с.55-57).
- договору іпотеки № 19Ф-ІК-407/z1 від 15.04.2008р. (т.1 а.с.72-73) - однокімнатна квартира №202, загальною площею 35,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_13, в забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту №19Ф-ІК-407 від 15.04.2008р., укладеного між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (т.1 а.с.69-70).
Постановою господарського суду Харківської області від 12.05.2010р. Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича (т.3 а.с.5-11).
26.05.2013р. в газеті "Голос України" опубліковано оголошення №4844 про визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича (т.3 а.с.171-172).
Ухвалою господарського суду від 06.11.2012р. задоволено заяву ПАТ КБ "Правекс-Банк"; виключено зі складу ліквідаційної маси ФОП ОСОБА_4 нерухоме майно: однокімнатну квартиру заг. пл. 38,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (т.5 а.с.10-11), з тих підстав, що майно банкрута, яке передано в іпотеку банку, не пов'язане із здійсненням ФОП ОСОБА_4 підприємницької діяльності, а тому в силу частини 7 статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягає виключенню з ліквідаційної маси.
Ухвалою господарського суду від 01.10.2013р. задоволено клопотання ПАТ "Укрсоцбанк"; виключено зі складу ліквідаційної маси ФОП ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 (т.5 а.с.118-119), з тих підстав, що майно банкрута, яке передано в іпотеку банку, не пов'язане із здійсненням ФОП ОСОБА_4 підприємницької діяльності, а тому в силу частини 7 статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягає виключенню з ліквідаційної маси.
Ухвалою господарського суду від 26.11.2013р. задоволено заяву ТОВ "Кредекс Фінанс"; здійснено заміну кредитора ФОП ОСОБА_4 ПАТ "ВТБ Банк" на кредитора ТОВ "Кредекс Фінанс" (т. 5 а.с.147-148).
Ухвалою господарського суду від 13.05.2014р. задоволено заяву ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія"; здійснено заміну кредитора ФОП ОСОБА_4 ТОВ "Кредекс Фінанс" на кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (т.5 а.с.238-239).
Ухвалою господарського суду від 14.10.2014р. усунуто від виконання обов'язків ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича; призначено ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Дмитра Віталійовича, зобов'язано арбітражного керуючого Фоміна Г.В. передати всі документи та матеріали ФОП ОСОБА_4 арбітражному керуючому Докашенко Д.В. по акту прийому-передачі (т.6 а.с.36 -43).
Крім того, як зазначено у вказаній ухвалі, попереднім ліквідатором в період з лютого 2012 року по квітень 2013 року було реалізовано автомобіль марки Mitsubishi Pajero Wagon 2008 року випуску за ціною 119 300,00грн. (протокол №1 проведення аукціону від 07.03.2012р., договір купівлі-продажу від 14.02.2013р. (т.4 а.с.64, т.5 а.с. 36-37) та 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_8 за ціною 64 300,00грн. (протокол №1 проведення аукціону від 26.04.2013 р. (т.5 а.с. 94). Вказане майно знаходилось в заставі у АКБ "Форум" та ПАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (ухвала суду про заміну кредитора від 13.05.2014р.), проте в матеріалах справи відсутні докази того, що ліквідатор перерахував кошти на депозитний рахунок нотаріуса, в порядку встановленому частиною 7 статті 48 Закону про банкрутство, а також відсутні докази розрахунку з кредиторами. Щодо посилань ліквідатора на те, що на час розгляду звіту уточнюються платіжні реквізити для здійснення розрахунків з кредиторами без надання відповідних документів та доказів, зокрема, звернення до заставного кредитора (що повинно було здійснити ще у 2013 році), довідку з банку, платіжні документи, якими було зараховано грошові кошти на депозитний рахунок нотаріуса тощо, не є відповідним доказом неможливості виконати приписи Закону про банкрутство та вимоги суду.
З наявних в матеріалах справи звітів ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_7 (т.6) вбачається, що останнім вживались заходи щодо отримання від попереднього ліквідатора всіх документів та матеріалів стосовно проведення ліквідаційної процедури боржника, однак, будь-яких документів арбітражним керуючим Фоміним Г.В. передано не було.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2016р. до господарського суду Харківської області від ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_17 надійшла заява про визнання недійсним результату проведення аукціону (т.7 а.с.3-13), в якій просив суд визнати недійсним результати проведення аукціону від 26.04.2013р., організованого Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" з реалізації нерухомого майна банкрута ФОП ОСОБА_4, а саме: однокімнатної квартири №202, заг. площею 35,9 кв.м. по АДРЕСА_9 у м. Харкові, оформленого протоколом проведення аукціону від 26.04.2013р. №1.
В обґрунтування поданої заяви ліквідатор посилався на те, що попереднім ліквідатором боржника арбітражним керуючим Фоміним Г.В. в порушення вимог частини 4 статті 42 Закону про банкрутство не було направлено звернень до ПАТ "ВТБ Банк" про надання згоди на продаж вищевказаного нерухомого майна банкрута, що є предметом забезпечення банку або до суду (правонаступником ПАТ "ВТБ Банк" є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" на підставі ухвали суду про заміну кредитора від 13.05.2014р.); всупереч приписам статті 49 Закону про банкрутство, колишнім ліквідатором Фоміним Г.В. не було проведений конкурс із визначення організатору аукціону (частина 6 стаття 49 Закону про банкрутство) на організацію та проведення аукціону № б/н від 22.02.2013р.; укладений договір на проведення аукціону між ліквідатором Фоміним Г.В. з ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" не відповідає вимогам статті 51 Закону про банкрутство та предмету договору, що передбачений частиною 1 статті 51 Закону про банкрутство, оскільки, за договором про проведення аукціону організатор аукціону зобов'язується за свій рахунок провести аукціон та укласти договір з його переможцем, а замовник - сплатити організаторові аукціону обумовлену договором винагороду; організатором аукціону ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" не було оприлюднено на веб-сайті державного органу з питань банкрутства та Вищого господарського суду України оголошення про проведення такого аукціону із змістом оголошення (статті 58-59 Закону про банкрутство); порушено порядок визначення початкової вартості майна банкрута (частина 1 статті 43, стаття 44,стаття 57 Закону про банкрутство).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2016р. було визнано недійсним результати проведення аукціону від 26.04.2013р., організованого ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" з реалізації майна банкрута ФОП ОСОБА_4 (однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_9), що оформлений протоколом проведення аукціону від 26.04.2013р. №1 (т.7 а.с.40-43), з тих підстав, що реалізація на аукціоні об'єкта нерухомості банкрута, який забезпечував погашення грошових вимог заставного кредитора - ПАТ "ВТБ Банк" у розмірі 705 737,77грн, було проведено з порушенням порядку організації та проведення аукціону з реалізації об'єктів нерухомості, без проведення розрахунку та сплати ціни, і як наслідок прямо порушено права заставного кредитора ПАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія".
Крім того, 23.08.2016р. до господарського суду Харківської області від ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_17 надійшла заява про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири (т.7 а.с.59-73), в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 202, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, укладений 17.05.2013р. між попереднім ліквідатором арбітражним керуючим Фоміним Г.В. та гр. ОСОБА_18 (т.7 а.с.63-64), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. 17.05.2013р. за реєстраційним № 440 на підставі проведення аукціону від 26.04.2013р. №1.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2016р. було задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 202, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. 17.05.2013р. за реєстраційним № 440 (т.7 а.с.94-96).
Відповідні висновки суду мотивовані тим, що продаж нерухомого майна (квартири) банкрута ФОП ОСОБА_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, було здійснено на аукціоні, результати якого визнано господарським судом недійсними у зв'язку з порушенням порядку, встановленому розділом IV Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013р.
Разом з тим, як було встановлено місцевим господарським судом, на даний час відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.09.2016р., власником вищезазначеної квартири є громадянка ОСОБА_3, що не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 17.05.2013р., а отже правові наслідки недійсних правочинів у вигляді реституції не можуть бути застосовані до покупця фізичної особи ОСОБА_18 в порядку статті 216 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з вказаними вище обставинами, 10.11.2016р. до господарського суду Харківської області від ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_17 надійшла заява про витребування майна банкрута та визнання права власності (т.7 а.с.99-103), в якій просив суд витребувати квартиру загальною площею 35,9 кв.м. житловою 15,8кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з володіння громадянки ОСОБА_3 та передати ліквідатору боржника; визнати за боржником право власності на квартиру загальною площею 35,9 кв.м. житловою 15,8кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та уповноважити ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. здійснити дії щодо державної реєстрації права власності квартири.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута; ухвалено витребувати у громадянки ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; визнано за громадянином ОСОБА_4 право власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9; уповноважено ліквідатора Докашенко Д.В. здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру №202, загальною площею 35,9 кв.м., житлової площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 (т.7 а.с.144-149).
Відповідні висновки суду мотивовані обґрунтованістю поданої ліквідатором заяви про витребування майна банкрута з посиланням на положення статей 330, 387, 286, 388 Цивільного кодексу України, а також правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 11.10.2011р. у справі №5002-8/5447-2010/3-301гс15,відповідно до якої, у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, а отже, у такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за подальшим договором права відчужувати це майно.
Досліджуючи матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон про банкрутство).
В силу пункту 1-1 прикінцевих положень Закону про банкрутство в редакції Закону від 22.12.2011р. №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013р., положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Таким чином, враховуючи, що провадження у справі порушено 22.12.2009р., постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури прийнято 12.05.2010р. (тобто до набрання чинності новою редакцією Закону про банкрутство) - колегія суддів вважає, що застосуванню підлягають положення Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013р.
Відповідно до абзацу 16 статті 1 Закону про банкрутство ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю; подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Зазначені вище приписи Закону кореспондуються з положеннями частини 7 статті 12, статі 16 Господарського процесуального кодексу України, а також частиною 4 статті 10 України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції після 19.01.2013р., якою встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 25 Закону про банкрутство, з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.
Вказані вище норми визначають, що заяви про визнання недійсним правочинів (договорів) або спростування майнових дій розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від суб'єктного складу сторін, враховуючи і загальні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними.
Таким чином, ліквідатор наділений повноваженнями звертатися до суду з заявою про визнання права власності банкрута на майно та витребування останнього з володіння третіх осіб, а відповідний спір підлягає вирішенню в межах справи про банкрутство, оскільки стосується формування ліквідаційної маси.
Відповідна правова позиція стосовно підвідомчості майнових спорів щодо боржника згідно з нормами пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України у справах про банкрутство, порушених за Законом про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013, викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015р. у справі №911/4212/14, яка відповідно до положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватись усіма судами загальної юрисдикції, а також у постанові Вищого господарського суду України від 13.01.2016р. у справі № 922/4754/15.
Вирішуючи такі спори у процедурі банкрутства слід виходити з того, що необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон про банкрутство та інші акти законодавства України пов'язують визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, визначаючи в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам діючого законодавства не відповідає оспорюваний правочин або вчинена майнова дія.
Розглянувши подану ліквідатором заяву від 10.11.2016р., судова колегія зазначає, що відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності.
Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин. Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.
Матеріали справи свідчать, що між банкрутом - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зобов'язальні правовідносини відсутні, оскільки банкрут не є стороною за договором купівлі-продажу від 29.04.2015р., на підставі якого до ОСОБА_3 перейшло право власності на спірний об'єкт нерухомості.
Відповідно пункту 8 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2014р., за положеннями статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
При цьому норма частини ?1 статті? 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке пізніше набувач відчужив третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.
Захистити порушені права особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливо шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 Цивільного кодексу України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 Цивільного кодексу України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо (вказана правова позиція викладена у постанові судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17.12.2014р. у справі №?6-140цс14).
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 11.10.2011р. у справі №5002-8/5447-2010|3-301гс15, у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за подальшим договором права відчужувати це майно.
Таким чином, за змістом статті 388 Цивільного кодексу України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі.
Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012р. у справі №6-136цс12).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Відповідно до статей 25-31, 47-49 Закону про банкрутство, усі види майнових активів банкрута включаються до складу ліквідаційної маси та підлягають реалізації з метою задоволення вимог кредиторів, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону про банкрутство, після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Відповідно до частини 10 статті 30 Закону про банкрутство, продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Частиною 3 статті 30 Закону про банкрутство визначено, що у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами іпотеки, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника.
Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону про банкрутство)
При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено.
Разом з тим, як було зазначено вище, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2016р. було визнано недійсним результати проведення аукціону від 26.04.2013р., організованого ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" з реалізації майна банкрута ФОП ОСОБА_4 (однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_9), оформленого протоколом проведення аукціону від 26.04.2013р. №1 (т.7 а.с.40-43).
В подальшому, ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2016р. було задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 202, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. 17.05.2013р. за реєстраційним № 440 (т.7 а.с.94-96).
Відповідні висновки суду мотивовані тим, що продаж нерухомого майна (квартири) банкрута ФОП ОСОБА_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, було здійснено на аукціоні, результати якого було визнано господарським судом недійсними в зв'язку з порушенням порядку, встановленому розділом IV Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013р., зокрема реалізацію вищевказаної квартири на аукціоні було здійснено без проведення розрахунку та сплати ціни, і як наслідок прямо порушено права заставного кредитора ПАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія".
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо того, що нерухоме майно банкрута, а саме: однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_9, вибуло з володіння поза волею власника, оскільки результати аукціону від 26.04.2013р. з реалізації однокімнатної квартири та договір купівлі-продажу від 17.05.2013р., були визнані недійсними господарським судом у встановленому чинним законодавством порядку.
Так, відповідно до частини 4 статті 147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу. При цьому, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються у т.ч. шляхом визнання наявності або відсутності прав, а також відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Також, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Вищевикладені обставини підтверджують, що реалізоване нерухоме майно банкрута (квартира) вибуло з володіння банкрута незаконно, не з його волі, що у відповідності до приписів статті 388 Цивільного кодексу України є підставою для витребування такого майна на користь законного власника ОСОБА_4 (боржника) з метою його включення до складу ліквідаційної маси та погашення грошових вимог заставного кредитора ТОВ "Фінасова компанія "Довіра та гарантія".
Підпунктом 5 пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 встановлено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2017р. апелянтом було подано до апеляційного господарського суду клопотання про застосування строків позовної давності до заяви ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута та визнання права власності (вх.№2878) (т.7 а.с.199-201).
Так, пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів" від 29.05.2013р. № 10 встановлено, що у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Пунктом 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011р. №7 встановлено, що відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала господарського суду від 18.01.2017р., якою було задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута, яку було надіслано сторонам, у тому числі (громадянці ОСОБА_3 за адресою: 61204, АДРЕСА_3) 23.01.2017р. за вих. №001740 (т.7 а.с.149 на звороті), була отримана апелянтом особисто лише 23.02.2017р., про що свідчить повернуте повідомлення про вручення поштового відправлення за вих. 001740 (т.7а а.с.96).А також про отримання оскаржуваної ухвали лише 23.02.2017р., свідчать відомості з реєстру відстеження пересилання поштових відправлень "Укрпошти", а саме документ з штрихкодовим ідентифікатором 6102220628638 (даний штрихкодовий ідентифікатор відображений на повернутому повідомленні про вручення поштового відправлення за вих. №001740) вручено особисто 23.02.2017р.
Зазначені обставини були встановлені апеляційним господарським судом при дослідженні наданих апелянтом до апеляційного господарського суду копій адвокатського запиту вих.№1/08/06/07 від 08.06.2017р. до господарського суду Харківської області та копії відповіді на адвокатський запит вих.№1/08/06/07 від 08.06.2017р. (т.7а. а.с.93-96), які на думку судової колегії також мають суттєве значення для вирішення даного спору, та з урахуванням приписів частини 2 статі 101 Господарського процесуального кодексу України приймаються, як належний та допустимий докази на підтвердження неможливості звернення апелянта з відповідним клопотанням про застосування строку позовної давності до господарського суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, що матеріалами справи підтверджується, що апелянт не отримувала ухвали господарського суду Харківської області про призначення заяви ліквідатора до розгляду від 11.11.2016. та ухвали господарського суду Харківської області про відкладення розгляду справи від 06.12.2016р. з об'єктивних причин зазначених вище, а оскаржувану ухвалу нею було отримано лише 23.02.2017р., колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом не було належним чином повідомлено апелянта про час та місце розгляду справи та не було створено необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим, апелянт з поважних причин не мала змоги звернутись з відповідним клопотанням про застосування строку позовної давності до господарського суду першої інстанції.
Так, відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України).
Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту.
Частиною 7 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Разом з тим, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спеціальних норм про позовну давність, зокрема щодо звернення до суду арбітражного керуючого (ліквідатора) з заявою про витребування майна, визнання права власності не встановлено, а отже застосуванню підлягають загальні строки позовної давності визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до пункту 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (надалі - Постанова) від 29.05.2013р. № 10 , позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до пункту 2.2. Постанови, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.08.2016р. було визнано недійсним результати проведення аукціону від 26.04.2013р., організованого ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр" з реалізації майна банкрута ФОП ОСОБА_4 (однокімнатної квартири №202, загальною площею 35,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_9), що оформлений протоколом проведення аукціону від 26.04.2013р. №1 (т.7 а.с.40-43).
В подальшому, ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2016р. було задоволено заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 202, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. 17.05.2013р. за реєстраційним № 440 (т.7 а.с.94-96).
Отже, враховуючи той факт, що договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, від 17.05.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. за р.№40, визнано недійсним з моменту його укладення (з 17.05.2013р.), строк позовної давності, для звернення ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. з заявою про витребування майна починає перебіг з моменту вибуття майна з володіння банкрута, тобто з 17.05.2013 року.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ліквідатор арбітражний керуючий Докашенко Д.В. звернувся з заявою про витребування майна банкрута і визнання права власності до господарського суду з пропуском трирічного строку позовної давності (10.11.2015р. згідно відтиску штампу відділу документального забезпечення та контролю господарського суду Харківської області на першому аркуші вказаної заяви) (т.7 а.с.99).
Згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України в постанові від 25.00.05.20 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України) (пункт 2.3 Постанови).
Приймаючи до уваги те, що заява ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута є обґрунтованою, проте заявником пропущений трирічний строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та не зазначено поважних причин пропуску, а апелянтом заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви ліквідатора арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута у зв'язку із спливом позовної давності.
Оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 3 ст. 104, п.2 ч.3.ст.104, ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2017р. у справі №Б-19/207-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ліквідатора Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 арбітражного керуючого Докашенко Д.В. про витребування майна банкрута.
Повний текст постанови складено 23 "червня" 2017р.
Головуючий суддя Плахов О.В.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Лакіза В.В.