"22" червня 2017 р.Справа № 916/619/17
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді В.Б. Туренко
суддів Л.В. Поліщук, М.А. Мишкіної (на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20.06.2017 року №521 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.06.2017 року б/н)
при секретарі судового засідання: А.В. Земляк
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Держінвестконсалтинг”
на рішення господарського суду Одеської області від 17.05.2017 року
у справі № 916/619/17
за позовом Державного підприємства “Держінвестконсалтинг”
до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Березівський завод натуральних продуктів”
про стягнення
В березні 2017 року Державне підприємство “Держінвестконсалтинг” звернулось до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20.04.2017 року) до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Березівський завод натуральних продуктів” про стягнення 5214995,08 грн., з яких 1980112,90 грн. основного боргу, 1844002,11 грн. пені за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року, 1257299,07 грн. інфляційних за період з грудня 2014 року по січень 2017 року, 133581,00 грн. 3% річних за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 20.03.2014 року №2003/ДП ДІК, укладеним між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню, інфляційні та 3 % річних.
03.05.2017 року позивачем подано заяву про забезпечення позову в порядку ст. 66, 67 ГПК України, у задоволенні якої відмовлено, про що зазначено в рішенні суду.
04.05.2017 року відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
У відзиві на позов, відповідач зазначив про його необґрунтованість та безпідставність.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.05.2017 року (суддя Рога Н.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 17.05.2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач 26.05.2017 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.06.2017 року (головуючий суддя Туренко В.Б., судді Поліщук Л.В., Таран С.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року дану справу прийнято в іншому складі колегії суддів, а саме: головуючого судді Туренко В.Б., суддів Поліщук Л.В., Мишкіної М.А.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про витребування у позивача доказів, а саме: накази за формою №16 по ДП “Держінвестконсалтинг” на відпуск (відвантаження) продукції зі складу на виконання договору поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2013 року; акт-розрахунок бухгалтерії ДП “Держінвестконсалтинг” за фактичними показниками якості і перевірки правильності проведених розрахунків за надані зерновим складом послуги та їх сплату; примірник акту ДП “Держінвестконсалтинг” приймання олійного насіння, що надійшло на адресу ТОВ “Березівський завод натуральних продуктів” на виконання договору поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2013 року; ваговий журнал за 2014 рік.
Заявлене клопотання розглянуто судовою колегією в судовому засіданні 22.06.2017 року та відхилено, як необґрунтоване.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.
20.03.2014 року між ДП „Держінвестконсалтинг” (Постачальник) та ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” (Покупець) укладено Договір поставки №2003/ДП ДІК, згідно п.п. 1.1., 1.2. якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця продукцію, а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти цю продукцію. Під продукцією у цьому Договорі розуміється сільськогосподарська продукція рослинного походження - насіння соняшнику.
Відповідно до п.п. 1.4., 1.5. Договору загальна ціна Договору складається з сум усіх видаткових накладних та становить 5976000,00 грн. +/- 10% , у тому числі ПДВ. Остаточна кількість продукції та остаточна загальна ціна Договору визначається у видаткових накладних на момент поставки всієї партії товару
За приписами п.п. 1.6., 1.7. Договору строк оплати продукції, що поставляється за цим Договором, становить 90 днів після надання рахунку-фактури Постачальником. Сторони також домовилися, що розрахунки за цим Договором вважаються здійсненими в момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця у відповідності до реквізитів, що зазначені Постачальником в наданому рахунку-фактурі.
За змістом розділу 2 Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю продукцію за ціною 4980,00 грн. за одну тону (з ПДВ), у кількості 1200 тон +/- 10% в строк до 15.05.2014 року. Передача товару здійснюється на умовах DDP («Інкотермс-2000»), за адресою: вул. Цегельна, 40, с. Новоселівка, Березівський р-н, Одеська обл.. Постачальник також зобов'язався підготувати продукцію до передачі Покупцеві з відповідними супровідними документами (товаро-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні), в обумовлені цим Договором строки. Покупець зобов'язався в порядку та на умовах цього Договору оплатити продукцію, своєчасно прийняти від Постачальника всю продукцію відповідно до цього Договору.
За умовами п. 3.1. Договору порушенням останнього є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту продукцію Постачальник має право стягнути з Покупця суму платежу і пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до п.п. 6.1., 6.2., 6.4. Договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. Договору та діє до 31.12.2014 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с. 9-12 т.1).
За твердженням позивача, на виконання своїх зобов'язань за Договором поставки від 20.03.2014 року №2003/ДП ДІК він поставив ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” 1145,605 тон продукції на загальну суму 5705112,90 грн., а саме:
-30.04.2014 року - 534,436 тон зерна соняшнику на загальну суму 2661491,28 грн.;
-07.05.2014 року - 311,169 тон зерна соняшнику на загальну суму 1549621,62 грн.;
-08.05.2014 року - 300,000 тон зерна соняшнику на загальну суму 1494000,00 грн.
Відповідно до видаткових накладних №7 від 30.04.2014 року, №8 від 07.05.2014 року, №9 від 08.05.2014 року ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” в особі директора товариства та на підставі довіреності №93 від 30.04.2014 року, виданої на ім'я директора Аль-Азаві Мадхат Фейсал на отримання соняшника у кількості 1310 тон, прийняло зазначену продукцію (а.с. 22-24, 111 т.1).
З метою отримання оплати за поставлену продукцію, позивач виставив Покупцю наступні рахунки: №7 від 30.04.2014 року на суму 2661491,28 грн. (з ПДВ), №8 від 07.05.2014 року на суму 1549621,62 грн. (з ПДВ), №9 від 08.05.2014 року на суму 1494000,00 грн., що загалом складає 5705112,90 грн. (а.с. 108-110 т.1).
В матеріалах справи наявні також податкові накладні, а саме: №7 від 30.04.2014 року на суму 2661491,28 грн. (з ПДВ), №1 від 07.05.2014 року на суму 1549621,62 грн. ( з ПДВ), №2 від 08.05.2014 року на суму 1494000,00 грн. (а.с. 207-209 т.1).
ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” отриману продукцію оплатило частково - у розмірі 3725000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученням, наявними в матеріалах справи (а.с. 112-119 т.1), у зв'язку з чим станом на 31.11.2016 року у останнього існує заборгованість у розмірі 1980112,90 грн. Розмір заборгованості підтверджується також складеним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30.09.2016 року (а.с. 25 т.1).
Крім того, позивачем на утворену заборгованість нараховано відповідачу пеню у розмірі 1844002,11 грн. за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року, інфляційні у розмірі 1257299,07 грн. за період з грудня 2014 року по січень 2017 року та 3% річних у розмірі 133581,00 грн. за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року.
За наведених обставин, позивач направив відповідачу претензію, у відповідь на яку, останній сплатив 85000,00 грн. пені, про що свідчать виписки з особового рахунку від 02.02.2017 року на суму 45000,00 грн., від 16.03.2017 року на суму 40000,00 грн. (а.с. 246-247 т.1).
Несплата відповідачем основного боргу та наслідків неналежного виконання грошового зобов'язання у добровільному порядку, стали підставою для звернення позивача з даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що надані позивачем у якості доказів поставки та отримання ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” продукції на загальну суму 5705112,90 грн. видаткові накладні №7 від 30.04.2014 року, №8 від 07.05.2014 року, №9 від 08.05.2014 року, за відсутності інших документів первинного бухгалтерського обліку, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, не можуть бути безумовним доказом, що підтверджує здійснення господарської операції з передачі товару покупцю відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Організація та ведення первинного обліку олійно-жировими підприємствами, їх структурними підрозділами, іншими виробництвами незалежно від форм власності і господарювання, що здійснюють переробку олійної і жирової сировини та виробляють олію, маргаринову продукцію, майонез, соуси з використанням олій, миловарну продукцію та інші види олійно-жирової продукції визначена Порядком обліку сировини, матеріалів та готової продукції на підприємствах олійно-жирової галузі, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики України від 11.09.2009 року №656, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.12.2009 року за №1163/17179. Відповідно до п. 1.42 цього Порядку оформлення відвантаження проводиться на підставі наказу на відпуск (відвантаження) продукції зі складу (додаток 39 до Порядку) з оформленням товарно-транспортних накладних. При цьому, згідно п. 2.3 Порядку приймання від постачальників насіння, доставленого залізничним (водним, автомобільним) транспортом, оформляється актом приймання олійного насіння, що надійшло від постачальників (форма № 9) (додаток 9 до Порядку), на паперових носіях або в електронному вигляді. Приймання давальницького насіння безпосередньо від замовників оформляється квитанціями до переробки давальницького олійного насіння і на видачу належної олієпродукції (форма № 5) (додаток 5 до цього Порядку), квитанції оформляються на паперових носіях або в електронному вигляді.
Процедура ведення обліку та оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах незалежно від їх форм власності визначена також Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 року №661, зареєстрованою в Міністерстві України 18.11.2008 року за №1111/15802. Згідно п. 1.9 зазначеної Інструкції при відпуску зерна та продукції оформляється товарно-транспортна накладна встановленої форми №1 ТН. Товарно транспортні накладні на відпуск вважаються недійсними без доданих доручень, без підпису одержувачів та ті, що мають виправлення.
Крім того, за переконанням відповідача, означені видаткові накладні не відповідають критеріям визначеності первинних бухгалтерських документів, оскільки, як вбачається з їх змісту, вони складені у м. Одеса, тоді як передача товару повинна була відбуватися за встановленою у Договорі адресою: вул. Цегельна, 40, с. Новоселівка, Березівський р-н, Одеська обл.
На думку відповідача, видана ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” довіреність №93 від 30.04.2014 року на імя директора Аль-Азаві Мадхат Фейсал на отримання соняшника у кількості 1310 тон, не відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей.
Відповідач також вважає безпідставними посилання позивача на акт звіряння взаємних розрахунків, як на доказ визнання відповідачем наявної заборгованості, оскільки цей акт не містить відомостей про особу, яка його підписала, та її посадове становище, з метою встановлення повноважень на підписання такого документу. Більш того, акт звіряння взаєморозрахунків може бути доказом у справі за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення поставки.
За наведених обставин, відповідач вважає недоведеним позивачем факт поставки продукції за Договором поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року відповідно до накладних №7 від 30.04.2014 року, №8 від 07.05.2014 року, №9 від 08.05.2014 року із зазначенням, що рахунки-фактури на оплату продукції на адресу ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” взагалі не направлялись.
При цьому, відповідач не заперечує факту наявності між ним та ДП „Держінвестконсалтинг” укладеного Договору поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року, отримання за цим Договором певної продукції та перерахування на рахунок ДП „Держінвестконсалтинг” грошових коштів за отриману продукцію. Оплату за отриманий за Договором поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014р. товар здійснював самостійно, із посиланням у платіжних документах лише на реквізити цього Договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1980112,90 грн. основного боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що умовами Договору сторони визначили обов'язковість надання Постачальником Покупцеві рахунку-фактури, оскільки саме з моменту надання рахунку-фактури починається відлік строку на оплату продукції. Крім того, саме у рахунку-фактурі Постачальником визначаються реквізити для оплати продукції, що також має істотне значення. При цьому, дата поставки продукції не має значення для визначення дати оплати за отриману продукцію. З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази надання (вручення, надсилання) позивачем відповідачу рахунків-фактури №7 від 30.04.2014 року на суму 2661491,28 грн. (з ПДВ), №8 від 07.05.2014 року на суму 1549621,62 грн. (з ПДВ), №9 від 08.05.2014 року на суму 1494000,00 грн., що загалом становить 5705112,90 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач передчасно звернувся до суду з вимогою про стягнення з ТОВ „Березівський завод натуральних продуктів” заборгованості у розмірі 1980112,00 грн., оскільки за умовами Договору поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року строк оплати ще не настав. Разом з тим, господарським судом Одеської області, за наявністю у справі видаткових накладних, встановлено факт поставки позивачем відповідачу соняшника, загальною кількістю 1145,605 тон, вартість якого складає 5705112,90 грн. на виконання умов Договору поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року. Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції визнав похідними від позовної вимоги про стягнення основного боргу, у зв'язку з чим ці вимоги також не задовільнив.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1980112,90 грн. основного боргу, колегія суддів зазначає слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.
Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України господарські зобов'язання, що виникли на основі договору, існують впродовж його строку.
Зобов'язання в свою чергу, згідно з вимогами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Пунктами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встанволено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач на виконання умов Договору №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 5705112,90 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: №7 від 30.04.2014 року на суму 2661491,28 грн., №8 від 07.05.2014 року на суму 1549621,62 грн., №9 від 08.05.2014 року на суму 1494000,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств. Доказів стосовно претензій з боку відповідача до позивача щодо кількості та/або якості товару матеріали справи не містять.
В абз. 2, 3 п. 1.7. постанови пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
У пунктів 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року визначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
Отже, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України (Інформаційний лист № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").
Таким чином, підписуючи видаткові накладні, відповідачем посвідчено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, погоджено його кількість, асортимент, комплектність та зовнішній вигляд, а відтак, обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті.
Крім того, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, не надання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.
Відносно тверджень відповідача про ненастання строків сплати коштів за Договором поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року, внаслідок невиконання зобов'язання за договором саме позивачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а в даному випадку, відсутність рахунків-фактур ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що Договір поставки №2003/ДП ДІК від 20.03.2014 року містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача.
Більш того, відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання по оплаті товару в повному обсязі внаслідок не надання рахунків-фактур.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року у справі. №910/4305/16
З урахуванням викладеного та з огляду на те, що відповідачем не надано у розумінні ст. 34 ГПК України належних та допустимих доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі та не спростовано заявлених позовних вимог в цій частині, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем порушено положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1980112,90 грн. підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1844002,11 грн. пені за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року, колегія суддів зазначає слідуюче.
Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 546, ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1-2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розрахунок пені виконано без урахування положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, крім того, позивачем пропущений строк позовної давності для стягнення пені, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, про що є відповідна заява відповідача, а відтак позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1257299,07 грн. інфляційних за період з грудня 2014 року по січень 2017 року та 133581,00 грн. 3% річних за період з 04.12.2014 року по 27.02.2017 року, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ч.ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, дійшла висновку, що позивачем вони зроблені вірно, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні у розмірі 1257299,07 грн. та 3% річних у розмірі 133581,00 грн.
Вищевикладене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до прийняття неправильного рішення, яке підлягає скасуванню, а позов та апеляційна скарга частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак позивачу за рахунок відповідача відшкодовується судовий збір в сумі 50564,89 грн. за подання позову та в сумі 55621,38 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 103-105 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 17.05.2017 року у справі №916/619/17 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Березівський завод натуральних продуктів” на користь Державного підприємства “Держінвестконсалтинг” 3370992,97 грн., в тому числі: 1980112,90 грн. основного боргу, 133581,00 грн. 3% річних, 1257299,07 грн. інфляційних, судовий збір в сумі 50564,89 грн. за позовом та в сумі 55621,38 грн. за апеляційний перегляд.
В решті позову відмовити.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови складено 23.06.2017 року
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Суддя Л.В. Поліщук
Суддя М.А. Мишкіна