79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" червня 2017 р. Справа № 909/582/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Скрипчук О.С.
суддів Матущака О.І.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської
області м.Івано-Франківськ
управління Державної казначейської служби України у Рогатинському районі Івано-Франківської області м.Рогатин
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2017 р.
у справі № 909/582/16
за позовом: управління Державної казначейської служби
України у Рогатинському районі м. Рогатин Івано-Франківської області
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області
за участю третьої особи,
яка не заявляє самостійних вимог
на предмет спору на стороні
позивача: регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ
про розірвання договору оренди державного нерухомого майна № 1 від 01.04.2015 р.
за участю представників від:
позивача - ОСОБА_3 довіреність № 1-63/334 від 13.06.2017 року
відповідача - ОСОБА_4 довіреність № 2028 від 14.06.2017 року
третьої особи з боку позивача - ОСОБА_5 довіреність № 01-37-10 від 13.03.2017 року
Прокурор - Макогон Ю.І. - посвідчення № 020325 від 06.09.2013 року
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області у даній справі від 15.03.2017 р. (суддя Калашник В.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Таке рішення загалом мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що відповідач використовував орендоване приміщення всупереч умовам договору не за призначенням. За переконанням суду, рекламна вивіска з надписом “second - hand” ОСОБА_6 для всієї сім'ї” не може слугувати фактом та свідчити про торгівлю непродовольчими товарами, які були у вжитку, оскільки позивачем не доведено факту торгівлі відповідачем непродовольчими товарами, які були у вжитку, а також відсутні підстави ототожнювати поняття «непродовольчі товари» (яке передбачено у договорі окремо від «…фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи») та «непродовольчі товари, які були у вжитку», якими вважає позивач фактично здійснювалася відповідачем торгівля.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням першим заступником прокурора Івано-Франківської області та управлінням Державної казначейської служби України у Рогатинському районі продані апеляційні скарги.
Такі скарги загалом мотивовані тим, що відповідно до п.п.9, 20 додатку до ОСОБА_3 розрахунку орендної плати за державне майно та продукції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. в редакції постанови № 961 від 14.09.2011 р. розмежовано поняття «непродовольчі товари, алкогольні та тютюнові вироби», «промислові товари, що були у використанні» щодо яких застосовується орендна ставка - 18% та поняття «фірмові магазини вітчизняних промислових підприємств-товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи» щодо яких застосовується орендна ставка - 6%.
Оскільки у п. 1.2 договору орендоване майно передавалося в оренду з метою розміщення магазину непродовольчих товарів, фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи та відповідно застосовано орендну ставку 6%, то використання орендованого приміщення для реалізації товарів, що були у вжитку, є порушенням умов договору та відповідно правовою підставою для його розірвання.
Ще до прийняття оскаржуваного рішення у даній справі, попереднім рішенням цього ж місцевого суду від 22.09.2016 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 р., у позові також було відмовлено.
Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій, у своїй постанові від 26.12.2016 р., Вищий господарський суд України вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено, чи є тотожними за цільовим використанням поняття «непродовольчі товари» та «непродовольчі товари, які були у вжитку», чи передбачено умовами договору оренди державного нерухомого майна № 1 від 01.04.2015 торгівля товарами, які були у вжитку.
У відзиві на апеляційні скарги відповідач просив суд залишити оскаржуване рішення без змін а скарги без задоволення з підстав та за обставин, якими обґрунтоване оскаржуване рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа - Фонд державного майна України по Івано-Франківській області просив суд задовольнити апеляційні скарги, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити з підстав, зазначених у апеляційних скаргах.
В судовому засіданні представник позивача, прокурор підтримали доводи, викладені у апеляційних скаргах, представник відповідача відповідно доводи, викладені у відзиві на таку, а представник третьої особи поклався на думку суду.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, запереченню не неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, між управлінням Державної казначейської служби України у Рогатинському районі та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди державного нерухомого майна №1.
Відповідно до п.1.1, 1.2, 2.1, 6.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення площею 126,4 кв.м, розміщене за адресою: Івано-Франківська область, м.Рогатин, вул.І.Франка,3, на першому поверсі адмінбудівлі, що перебуває на балансі управління Державної казначейської служби України у Рогатинському районі Івано-Франківської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.11.2014 р. і становить за незалежною оцінкою 422934,00 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення магазину непродовольчих товарів, фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств-товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі.
Факт передачі орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі державного майна №1 від 01.04.2015, який підписаний уповноваженими представниками сторін.
01.04.2016 р. орендодавцем надіслано на адресу орендаря пропозицію про зміну договору оренди державного майна №1-63/341 в якій зазначено, що орендарем без дозволу орендодавця розміщено рекламну вивіску з надписом “second - hand” ОСОБА_6 для всієї сім'ї” чим порушено п.1.2 договору оренди, у зв'язку з цим орендодавець просить у визначений в пропозиції термін привести товари що реалізуються у відповідність з п.1.2 договору оренди, а у випадку внесення змін до п.1.2 договору оренди, надати орендодавцю заяву про зміни до договору оренди із зазначенням мети використання приміщення.
Орендарем, 05.05.2016 р. надано відповідь на зазначену пропозицію, в якій вказано про те, що право реалізації непродовольчих товарів в орендованому приміщенні передбачено договором, а тому запропонував внести зміни до п.3.1 договору, в якому провести перерахунок орендної плати на 24 кв.м. в яких буде здійснюватися торгівля іншими непродовольчими товарами, а решту 105 кв.м. залишити на первісних договірних умовах.
Проте, 10.05.2016 р. управлінням Державної казначейської служби України у Рогатинському районі Івано-Франківської області складено акт обстеження цільового використання майна №1, в якому зазначено про невідповідність даних пропозиції орендаря і фактично наявній продукції, що розміщена в магазині, а саме пріоритетним видом товару є інші непродовольчі товари іноземного походження (величина орендної ставки 18%). З огляду на наведене комісія дійшла висновку про відхилення пропозиції орендаря щодо внесення змін до договору оренди. Така ж позиція викладена у відповіді управління Державної Казначейської служби України у Рогатинському районі Івано - Франківської області №1-63/403 від 11.05.2016 р.
В подальшому, 01.06.2016 р. управлінням Державної казначейської служби України у Рогатинському районі повторно проведено обстеження цільового використання майна про що складено акт №2, в якому зазначено про використання орендарем орендованого майна всупереч умовам договору оренди, а саме: здійснення продажу інших непродовольчих товарів.
На підставі складеного акту, 06.06.2016 р. управлінням Державної казначейської служби України у Рогатинському районі надіслано на адресу відповідача пропозицію про розірвання договору оренди від 01.04.2015 р.
Листом від 07.07.2016 р., орендарем відмовлено у прийнятті отриманої пропозиції про розірвання договору та зазначено, що орендовані приміщення використовуються у відповідності з цільовим призначенням передбаченим договором.
Згідно іншого акту №3 обстеження цільового використання майна від 16.09.2016 р., затвердженого начальником управління Державної казначейської служби України у Рогатинському районі, підтверджено факти, встановлені вказаними вище двома такими ж актами.
Приймаючи дану постанову, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно ч.1 ст.18, ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.
Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу розірвання договору оренди №1 державного нерухомого майна посилається на використання орендарем орендованого майна не за цільовим призначенням, а саме торгівлю відповідачем товарами "second-hand", що не відносяться до товарів вітчизняних виробників.
При цьому, обгрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що орендну плату за користування нерухомим майном визначено на підставі ОСОБА_3 розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, виходячи з передбаченого п.1.2 договору оренди цільового використання майна, а саме, з метою розміщення фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи, відповідно до цього встановлено орендну ставку 6%.
Проте, у даному разі вірно зроблено висновок судом першої інстанції, що відповідно до п.1.2 договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення магазину непродовольчих товарів, фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств-товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи. Вказаним пунктом передбачено перелік різних видів товарів, якими має право здійснювати торгівлю відповідач: непродовольчі товари та товари вітчизняних товаровиробників.
З аналізу вказаного пункту договору, оскільки між словосполученнями «розміщення магазину непродовольчих товарів» і «фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи», значиться розділовий знак - кома, то відповідно вказаним пунктом договору передбачалося, окремо розміщення або магазину непродовольчих товарів, або фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи.
Таким чином, судом першої інстанції, на виконання обов'язкових для виконання згідно ст.111-12 ГПК України вказівок касаційної інстанції, вірно встановлено, що умовами спірного договору фактично передбачено передачу майна в оренду для реалізації двох видів товарів, які наведені вище, при цьому, їх ототожнення позивачем та прокурором, зводиться до вільного та помилкового трактування умов договору, що є окремою і достатньою обставиною для відмови у позові.
Крім цього, вірно зроблено судом першої інстанції висновок про те, що застосування регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Івано-Франківській області ставки при розрахунку орендної плати не може бути підставою для розірвання договору оренди, оскільки в силу ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України, це не є істотним порушення умов договору, а якщо навіть і припустити, що у разі реалізації орендарем товарів, що були у використанні належало б застосовувати орендну ставку у розмірі -18 %, то це не позбавляє в силу тієї ж ст. 651 вказаного кодексу, змінити умови договору за взаємною згодою, а у разі відсутності такої згоди, на підставі рішення суду.
Вагомою підставою вважати, що між сторонами фактично виник спір не щодо реалізації умов договору оренди як такого, а щодо лише його однієї істотної умови - орендної ставки яка впливає на розмір орендної плати, є вказана вище переписка (обмін листами) між сторонами.
Судом апеляційної інстанції також враховується, що при укладенні договору оренди сторони виходили із загальних засад свободи договору та могли свідомо передбачати можливість внесення ними змін до умов договору в частині орендної плати, виходячи із зазначених вище вимог цивільного законодавства також з урахуванням того, що відповідач пропонував позивачу внести зміни до договору стосовно ставки орендної плати, які оформити додатковою угодою.
При цьому, за будь-яких умов, зважаючи на викладене, а також те, що орендарем зроблено поліпшення орендованого майна, розірвання договору оренди є непропорційно несправедливим вирішенням усіх спірних питань при умові, що є передбачені процесуальним законом інші способи захисту порушених прав сторін чи охоронюваних законом їх інтересів.
Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного суду загалом приходить до висновку про відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, а також про правильне застосування зазначених у ньому норм матеріального права, тому апеляційні скарги позивача та прокурора не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду, залишенню без змін.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Авторами апеляційної скарги не надано суду обґрунтованих доводів чи нових доказів, які б підтверджували підставність вимог, заявлених у позовній заяві та апеляційних скаргах.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2017 р. у даній справі № 909/582/16 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова прийнята з окремою думкою судді судової колегії ОСОБА_6, яка приєднана до матеріалів даної справи, а повний текст постанови виготовлено та підписано 21.06.2017 р.
Головуючий-суддя Скрипчук О.С.
судді Матущак О.І.
ОСОБА_1