04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" червня 2017 р. Справа № 927/250/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Яковлєва М.Л.
Чорної Л.В.
У судому засіданні взяли участь представники сторін:
- позивача (апелянта): Чуніхін О.М., адвокат за договором про надання юридичних (адвокатських) послуг № 09/036 -2017 від 09.03.2017
- відповідача: Таран М.І., довіреність № 08/16 від 22.05.2017
Іоргов І.І. довіреність № 03/17 від 10.03.2017
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Заньківське» на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.04.2017 у справі № 927/250/17 (суддя Скорик Н.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Заньківське», с. Заньки, Ніжинський р-н, Чернігівська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Агро», с. Івківці, Прилуцький р-н, Чернігівська обл.
про відшкодування збитків та стягнення штрафу 412 739,50 грн.,
За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд
У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Заньківське» (надалі-позивач/ТОВ «Заньківське») звернулось до господарського суду Чернігівської області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Елеватор Агро» (надалі-відповідач/ТОВ «Елеватор Агро») про стягнення 468893,55 грн., збитків в частині вартості втраченого і неповернутого зі зберігання зерна кукурудзи та 46889,36 грн., штрафу за договором складського зберігання зерна 1111/1 від 11.11.2016.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 06.03.2017 порушено провадження у справі № 927/250/17 та призначено її до розгляду.
ТОВ «Заньківське» подало заяву про зменшення позовних вимог, відповідної до якої просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 373178,67 грн., вартості кукурудзи 3-го класу та 47493,60 грн., кукурудзи некласної, загальна сума - 420672,27 грн. Також просить стягнути штраф в сумі 42067,23 грн.
Вказана заява судом першої інстанції прийнята до розгляду.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.04.2017 у справі № 927/250/17 (суддя Скорик Н.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.
При цьому місцевий господарський суд керувався приписами ст.ст. 525, 526, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 224, 225 Господарського кодексу України та ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ «Заньківське» (надалі- апелянт) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ «Елеватор Агро» на користь ТОВ «Заньківське» вартість втраченого товару у розмірі 420 672,27 грн., суму штрафу у розмірі 42 672,27 грн., та судовий збір за подання даної апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що виражено у неповному дослідженні доказів наданих позивачем; неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також порушення норм матеріально права, зокрема, зокрема, ст.ст. 173, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 526, 611, 623 Цивільного кодексу України та ст. 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ «Заньківське» на рішення господарського суду Чернігівської області у справі № 927/250/17 та призначено до розгляду на 01.06.2017.
01.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення-без змін.
01.06.2017 Київським апеляційним господарським судом було оголошено перерву в судовому засіданні, в порядку ст. 77 ГПК України до 20.06.2017.
У судому засіданні представник апелянта (позивача) підтримав доводи апеляційної скарги, з викладених у ній підстав.
Представники відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечували, з викладених у відзиві підстав.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 11.11.2016 між ТОВ «Елеватор АГРО», як зерновим складом та ТОВ «Заньківське», як поклажодавцем було укладено договір складського зберігання зерна № 1111/11 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору поклажодавець зобов'язаний передати зернові, зернобобові та олійні культури урожаю 2016 року (надалі - зерно) в кількості та якості згідно додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною, та відповідних складських документів, а зерновий склад зобов'язаний прийняти зерно на зберігання на умовах, визначених даним договором, забезпечуючи знеособлене зберігання зерна за культурами та класами, та в установлений строк повернути його поклажодавцю або зазначеній ним третій стороні, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Якість зерна, переданого поклажодавцем на зберігання, повинна відповідати вимогам діючих в Україні державних стандартів (п. 2.2. договору).
У пункті 2.5 договору сторони погодили, що у разі невідповідності якісних показників зерна нормам державних стандартів зерновий склад здійснює за рахунок поклажодавця доробку зерна (включаючи, але, не обмежуючись, послугами з сушки та/або очистки зерна) до середньоскладських показників якості, зокрема, по кукурудзі: по вологості - до 14%, смітна домішка до 2%.
Приймання відповідачем кожної партії зерна проводиться в присутності представника позивача за її фактичною якістю за даними лабораторного аналізу зразків, відібраних з партії зерна, що передається на зберігання та дослідження ВТЛ відповідача у заліковій вазі, але не вище фізичної, як передбачено сторонами п. 3.2 договору.
Пунктом 4.1.3 договору сторони визначили, що при доробці зерна чи переміщенні його механізмами у ході зберігання проводиться списання втрат в розмірі до 0,2 % від загальної кількості зерна, що має відображатися в акті-розрахунку з поклажодавцем.
Відповідно до п. 4.1.4 договору норми природних втрат зерна розраховуються згідно з Нормами природних втрат зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав'яних, штучно висушених, і насіння олійних культур при зберіганні на зернових складах, затверджених Постановою Державного Комітету СРСР з матеріально-технічного постачання від 7 січня 1986 року № 4.
Умовами договору (п. 5.1.8 договору) сторони визначили, що протягом строку зберігання зерна зерновий склад здійснює роботи, спрямовані на підтримання або покращення його якісних показників, то протягом 3 робочих днів по закінченню таких робіт зерновий склад на вимогу поклажодавця надає йому копію акта проведених робіт за формою № 34.
У пункті 5.1.9 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути поклажодавцю або передати іншим уповноваженим поклажодавцем особам протягом 10 календарних днів з моменту надходження письмової вимоги від поклажодавця до зернового складу, у тому числі й у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився, рівну кількість переданого на зберігання зерна, за вирахуванням фактичного зменшення або збільшення кількості зерна по вазі за рахунок зміни якості та/або природної втрати зерна під час зберігання. При цьому зерно, що видається поклажодавцю зі збереження, за якістю та кількістю повинно відповідати якісним показникам, що склалися на момент відвантаження зерна, чим бути не гіршим, у тому числі за показниками вмісту зерен, пошкоджених клопом-черепашкою. Кількість зерна, що відпускається у відповідності з актом -розрахунком обсягу продукції, побічних продуктів і відходів, не повинна відрізнятися від показників кількості зерна вказаних у складських квитанціях, більше, ніж на 0,5%.
Пунктом 5.3.3 та пунктом 5.3.5. договору сторони узгодили, що поклажодавець (позивач) зобов'язаний визнавати природні втрати зерна при зберіганні у відповідності з нормами природних втрат зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав'яних, штучно висушених, і насіння олійних культур при зберіганні на зернових складах, затверджених Постановою Державного Комітету СРСР з матеріально-технічного постачання від 7 січня 1986 року № 4, а також визнавати втрати, що виникають при покращенні якості зерна, в тому числі у випадках необхідної підробки при зберіганні, активному вентилюванні зерна на технологічному обладненні зернового складу, виходячи з технологічних особливостей обладнання; забезпечити вибирання переданого на зберігання зерна не пізніше строків, визначених у цьому договорі, та протягом 7-ми днів після письмового повідомлення зернового складу вивезти побічні продукти та зернові відходи І і ІІ категорій, отримані в результаті доробки зерна, що належить поклажодавцеві. У разі невиконання цієї умови побічні продукти та зернові відходи переходять у власність зернового складу безкоштовно.
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону , інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться ( ст. 193 ГК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ч. 1 ст. 626 ЦК України).
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст.526 ЦК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 294 ГК України визначено, що зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання.
До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та іншими актами цивільного законодавства.
Статтею 955 ЦК України унормовано, що положення параграфа 1 глави 66 ЦК України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.
Відповідно до статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.
Так на виконання зобов'язань за договором позивачем завезено на зерновий склад (елеватор) відповідача в період з 12.11.2016 по 23.11.2016 - 1728540 кукурудзи 3класу вологістю від 15,4% - 31,02% та сміттєвою домішкою від 2,26%-2,37%.
Наведена обставина підтверджується складськими квитанціями на зерно №№397621, 397625,397630, 397631, 397643, 397644, 397645, 397646, 397647, 397652, 397653, 397654, 397655, 397658 (а.с. 21 - 34).
Крім того, на виконання зобов'язань за договором позивачем в період з 25.11.2016 по 29.11.2016 - 223610 кг кукурудзи некласної вологістю від 28,4% до 28,52%, сміттєвою домішкою від 2,13%-3,84%, що підтверджується складськими квитанціями на зерно №397659, №397662 (а.с. 19-20).
Місцевим господарським судом встановлено, що приймання відповідачем кожної партії зерна проводиться в присутності представника позивача за її фактичною якістю за даними лабораторного аналізу зразків, відібраних з партії зерна, що передається на зберігання та дослідження ВТЛ відповідача у заліковій вазі, але не вище фізичної, як передбачено сторонами п. 3.2 договору.
З врахуванням зазначених норм та умов договору відповідачем визначено залікову вагу кукурудзи, що зазначено в складських квитанціях, яка і була прийнята на зберігання: загальна залікова вага кукурудзи 3-го класу 1449560,533 кг, загальна залікова вага кукурудзи некласної 185037 кг.
Відповідачем на виконання умов п. 5.1.8 договору було проведено комплекс робіт по очищенню зерна.
Так на підтвердження виконання робіт по очищенню, сушінню зерна кукурудзи відповідачем складено акти форми № 34, як передбачено умовами договору та Інструкцією "Про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики, від 13.10.2008, № 661.
Судом першої інстанції та судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено, що актами форми № 34 підтверджується загальна кількість побічного продукту кукурудзи 3-го класу 86054 кг та відходів ІІІ категорії по цій кукурудзі 10212 кг, а по кукурудзі некласній кількість побічного продукту - 11140 кг, відходів ІІІ категорії -930 кг ( акт ф. № 34 від 02.01.2017)
Фактичні показники побічного продукту та відходів ІІІ категорії по кукурудзі 3-го класу підтверджується актами форми № 34 від 15.11.2016 - відходи ІІІ кат. - 755 кг, від 29.11.2016 - відходи ІІІ кат 2225 кг, від 21.12.2016 - відходи ІІІ кат. - 3819 кг, побічний продукт - 45834 кг, від 29.12.2016 - відходи ІІІ кат. - 3223 кг, побічний продукт - 38760 кг, від 17.01.2017 - відходи ІІІ кат. - 190 кг, побічний продукт - 1460 кг.
Разом з тим, ТОВ «Занківське» не було надано доказів порушення ТОВ «Елеватор Агро» технологічного процесу, що спричинило б збільшення утворення побічного продукту та відходів ІІІ категорії, а фактичні їх показники, відповідно, викликали б сумнів.
Як вже зазначалось вище п. 5.1.9. договору визначено, що кількість зерна, що відпускається, побічних продуктів і відходів не повинна відрізнятись від показників кількості зерна, вказаних у складських квитанціях, більше ніж на 0,5%.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що загальна залікова вага кукурудзи 3-го класу за складськими квитанціями становила 1449560,533 кг. то 99,5% від цієї кількості складає 1442312,730 кг (в т.ч. зерна кукурудзи, побічного продукту та відходів).
Таким чином, належна до видачі загальна кількість зерна кукурудзи 3-го класу (при 14% вологості та без врахування норм природного убутку) становить 1346046,73 кг. (1442312,730 - 86054 побічний продукт - 10212 відходи III категорії), а загальна кількість кукурудзи некласної (без врахування норм природного убутку) складає 172041,815 кг. (184111,815 - 11140 (побічний продукт) - 930 (відх ІІІ кат) = 172041,815 кг. де 184111,815 кг. - мінімальна кількість - 99,5% від залікової ваги з врахуванням пункту 5.1.9 договору).
Визначена відповідачем кількість належної до видачі кукурудзи 3-го класу (1358695,164 кг.) при 14% вологості та без врахування норм природного убутку та кукурудзи некласної (173733,186 кг.) без врахування норм природного убутку не перевищує вищерозраховану кількість, та була взята місцевим господарським судом до уваги.
Судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено та вбачається з матеріалів справи, що видача кукурудзи 3-го класу із зберігання проводилась з середньою вологістю 13,82%, що відповідає нормам, визначеним в пункті 2.5 договору (до 14%).
Отже, вага належної до видачі кукурудзи 3-го класу з врахуванням 13,82% вологості (без природного убутку) складає 1356521,252 кг, що підтверджується розрахунком відповідача.
Кількість належної до видачі зі зберігання кукурудзи, визначена з врахуванням норм природних втрат, відповідно до умов п.4.1.4. договору та норм природних втрат зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав'яних, штучно висушених, і насіння олійних культур при зберіганні на зернових складах, затверджених постановою Держкомітету СРСР по матеріально-технічному постачанню №4 від 07.01.1986 року: норма природних втрат кукурудзи в елеваторах при строках зберігання 3 місяці становить 0,075%.
Відповідно до фактичного періоду зберігання відповідачем застосовано норми природного убутку для кукурудзи 3-го класу 0,036% (521,841 кг. - в розрахунку від залікової ваги), а для кукурудзи некласної 0,046% (85,117 кг. - в розрахунку від залікової ваги).
Місцевим господарським судом встановлено, що на час прийняття кукурудзи на зберігання та видачі зі зберігання загальна кількість належної до видачі кукурудзи третього класу становить 1355999,411 кг. (1356521,252 - 521,841) та 173648,069 кг кукурудзи некласної (173733,186кг - 85,117кг).
ТОВ «Елеватор Агро» на виконання умов договору складського зберігання було видано на підставі листів-розпоряджень позивача, довіреностей, виданих позивачем (а.с. 98-117) 1356000 кг кукурудзи 3-го класу та 173480 кг кукурудзи некласної, що неоспорюється сторонами.
Таким чином, відповідачем повністю повернуто зі зберігання зерно кукурудзи 3-го класу.
Судом першої інстанції встановлено, що невибраним залишився залишок побічного продукту від кукурудзи 3 класу в кількості 86054 кг, наявність якого на складі не заперечується відповідачем, що, як вірно зазначив місцевий господарський суд, не є предметом даного спору.
Колегія суддів повторно здійснивши перерахунок на підставі п. 5.1.9. договору погоджується з висновком суду першої інстанції, що залишок невибраної кукурудзи некласної відповідно до вищевикладеного розрахунку повинен становити 168,069 кг., наявність якого на складі відповідача ним не заперечується та 11140 кг побічного продукту від кукурудзи некласної.
ТОВ «Заньківське», посилаючись на протиправність поведінки відповідача (втрати частини переданого на зберігання товару: 96077 кг кукурудзи 3-го класу та 12133 кг кукурудзи некласної), просив суд (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) стягнути збитки в сумі 373 178,67 грн., вартості кукурудзи 3-го класу та 47 493,60 грн., кукурудзи некласної, загальна сума - 420672,27 грн. та штраф в сумі 42 067,23 грн. в розрахунку до ціни 4 350 грн., за тонну кукурудзи 3-го класу та 4 200 грн., за тонну кукурудзи некласної. Ціна кукурудзи 3-го класу станом на 23.03.2017 року відповідно до довідки Аграрної біржі №81 від 27.03.2017 року становить 4 365 грн., за тонну (а.с. 211). Ціну кукурудзи некласної відповідач визначає відповідно до контракту з ТОВ "Гравел" №01/200117 від 20.01.2017.
Статтею. 22 ЦК України визначено, що особі, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини.
Отже, на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, у свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.
Відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Судом першої станції та судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено, що позивачем належним чином не доведено, не підтверджено доказами та необґрунтовано протиправність поведінки відповідача, що полягає у втраті відповідачем зерна кукурудзи
Разом з тим, ТОВ «Елеватор Агро»надано лист Управління агропромислового розвитку Прилуцької районної державної адміністрації від 05.04.2017, зі змісту якого вбачається, що враховуючи біологічні особливості культури кукурудзи, післязбиральна доробка кукурудзи з вологістю 28-30%, яка проводилась елеватором до показника вологості 14% неминуче приводить до утворення побічного продукту, що в свою чергу підтверджує відсутність вини в діях відповідача.
Таким чином, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 373 178,67 грн., збитків, як втраченої кукурудзи 3-го класу, задоволенню не підлягають, оскільки повну вибірку позивачем належної до видачі зі зберігання кукурудзи 3-го класу, 86054 кг становить побічний продукт і 10212 кг відходи ІІІ категорії та безпідставно неврахована позивачем сума 521,841 кг природних втрат та різниця 2173,912 кг доведення до 13,82% вологості.
Отже позивачем не доведено наявності збитків, протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідача в їх спричиненні, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вини відповідача в заподіянні збитків.
Крім того колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у стягнені з відповідача 47493,60 грн., збитків, як втраченої кукурудзи некласної в кількості 11308кг (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог ) оскільки, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалами справи, 11140 кг з цієї кількості становить побічний продукт, 168 кг - наявна на складі відповідача кількість некласної кукурудзи, отже, не втрачена.
До того ж за умовами договору відповідач зобов'язаний повернути зерно зі зберігання на першу вимогу позивача.
Проте, ТОВ «Заньківське» не надано належних доказів вжиття заходів до виборки залишку некласної кукурудзи.
Так, позивач посилається на лист №1-23/01 від 23.01.2017, яким просить відповідача переоформити кукурудзу ІІІ класу в кількості 96,077 тон та некласну кукурудзу в кількості 12,133 тон на ТОВ "ЛУЇ ДРЕЙФУС КОМПАНІ Україна".
Однак, доказів направлення (вручення) відповідачу даного листа позивачем не надано та матеріали справи не містять таких доказів направлення, позаяк, відповідач не міг виконати вимогу позивача про переоформлення (видачу) кукурудзи.
25.01.2017 позивач листом №1-25/01 звертався з вимогою переоформити некласну кукурудзу в кількості 12,133 тон на ТОВ "ГРАВЕЛ" та з вимогою - претензією від 26.01.2017. Вимога-претензія від 26.01.17 одержана відповідачем 10.02.2017, що підтверджується листом-відповіддю № 44 від 24.02.2017 (а.с. 118). Лист-відповідь одержано позивачем 01.03.2017, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 121). В листі зазначено, що позивач може забрати залишок кукурудзи. Після одержання листа відповідача позивач не звертався за кукурудзою. В судовому засіданні представник позивача відповів на питання суду, пояснив, що після одержання листа від 24.02.2017 №45 відповідача позивач не вживав заходів до виборки залишку кукурудзи некласної.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача щодо втрати некласної кукурудзи, на що він посилається, та не доведено наявності збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками та вини відповідача в заподіянні збитків.
Таким чином, вимоги про стягнення 47493,60 грн збитків, як втраченої кукурудзи некласної задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що так як позивачем недоведено наявності усіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 224 ГК України, то вимога позивача про стягнення з відповідача 373 178,67 грн., вартості кукурудзи 3-го класу та 47 493,60 грн., кукурудзи некласної, загальна сума - 420672,27 грн., збитків є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Також колегія суддів погоджується з правомірністю відмови судом першої інстанції у стягнення 42067,23 грн., штрафу з відповідача на підставі п. 7.8 договору за яким у випадку несвоєчасного повернення (на першу вимогу поклажодавця) зерна зерновий склад додатково виплачує поклажодавцеві неустойку у вигляді штрафу у розмірі 10% від вартості несвоєчасно повернутого або неповернутого зерна, виходячи з вартості зерна на момент сплати штрафу, оскільки відповідачем не порушено зобов'язань за договором складського зберігання зерна №1111/1 від 11.11.2016.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Заньківське» залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 21.04.2017 у справі № 927/250/17 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді М.Л. Яковлєв
Л.В. Чорна