04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2017 р. Справа№ 910/23712/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Степанці О.В.,
від позивача - Сайко Ю.В., від відповідача - не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017
у справі №910/23712/16 (суддя Спичак О.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс»
до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
про стягнення 364055,77 грн.
за зустрічним позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
до товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс»
про стягнення 375928,43 грн., -
У грудні 2016 ТОВ «Інкомрайс» подало до Господарського суду міста Києва позов до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 364055,77 грн. боргу за договором на закупівлю товарів за державні кошти №139, з яких 199616,00 грн. основного боргу, 148115,02 грн. інфляційних втрат та 16324,75 грн. 3% річних.
У січні 2017 Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подало до Господарського суду міста Києва зустрічний позов до ТОВ «Інкомрайс» про стягнення 375928,43 грн., з яких: 199616,00 грн. відшкодування вартості товару, переданого ТОВ «Інкомрайс» за договором зберігання №11-2013 від 27.12.2013 та неповернутого ним, 158806,38 грн. інфляційних втрат та 17506,05 грн. 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 зустрічну позовну заяву Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ТОВ «Інкомрайс».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16 первісний позов задоволено. Присуджено до стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ТОВ «Інкомрайс» 199616,00 грн. основного боргу, 16324,75 грн. 3% річних, 148115,02 грн. інфляційних витрат та 5460,84 грн. судового збору.
Зустрічний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Інкомрайс» на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 199616,00 грн. вартість неповернутого товару, 14798,93 грн. 3% річних, 158806,38 грн. інфляційних витрат та 5598,32 грн. судового збору. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
При прийнятті вказаного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації боргу перед ТОВ «Інкомрайс» за поставлений останнім товар у вказаній останнім сумі, а також про обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, суд першої інстанції також дійшов до висновку про обґрунтованість зустрічного позову та наявність у ТОВ «Інкомрайс» обов'язку відшкодувати Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вартість неповернутого товару за договором зберігання, а також про обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, здійснивши перерахунок розміру 3% річних в бік зменшення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Інкомрайс» подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16 в частинні задоволення зустрічних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «Інкомрайс» посилається на те, що судом першої інстанції порушеного положення ст. 60 ГПК України, оскільки вимоги сторін за первісним та зустрічним позовами не пов'язані підставами виникнення або поданими доказами, стосуються різних договорів. Також, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно не застосував до правовідносин сторін ст. ст. 612, 951 ЦК України, а заявлені Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до стягнення грошові кошти в сумі 199616,00 грн. є потенційними збитками, а не відшкодуванням вартості неповернутого товару, наслідком чого ТОВ «Інкомрайс» вважає неправомірність нарахування на збитки інфляційних втрат та 3% річних за ст. 625 ЦК України. Також, скаржник звертає увагу суду на те, що Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не відмовилось від права власності на переданий на зберігання товар, матеріали справи не містять доказів знищення або пошкодження товару, а також доказів відмови ТОВ «Інкомрайс» повернути майно.
У своєму відзиві, поданому суду 20.06.2017, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить оскаржуване судове рішення залишити в силі.
Також, 20.06.2017 від ТОВ «Інкомрайс» надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 у справі №910/23712/16 апеляційну скаргу ТОВ «Інкомрайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 21.06.2017.
В судовому засіданні 21.06.2017 представник ТОВ «Інкомрайс» підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представники Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання 21.06.2017 не з'явились.
21.06.2017 від Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхилено з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників процесу.
Виходячи з аналізу вказаної правової норми, у випадку нез'явлення в засідання представників позивача, відповідача або ж обох сторін, інших учасників господарського процесу, якщо суд вважає, що без них неможливо вирішити справу, господарський суд в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, відкладає розгляд справи. Тобто, можливість розгляду справи за відсутності будь-кого із учасників процесу, якщо присутні учасники не заперечують, вирішується судом.
Якщо суд вважає, що є можливість всебічного розгляду справи з винесенням законного і обґрунтованого рішення і неявка сторони, яка не використала свого процесуального права, передбаченого ст. 22 ГПК України, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, то необхідність у відкладенні розгляду справи відсутня. Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує повноту наявних у матеріалах справи документів для прийняття рішення та необґрунтованість належним чином причин нез'явлення представника відповідача у судове засідання
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1-3 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Таким чином, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні своїх представників, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відсутності представників відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник) та ТОВ «Інкомрайс» (постачальник) було укладено договір №139 на закупівлю обладнання за державні кошти код 28.93.1 за ДКПП ДК 016-2010 - машини та устаткування для виробництва харчових продуктів і напоїв, для переробляння тютюну, крім частин до них (піч електрична пароконвекційна ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В) (далі - договір №139), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у грудні 2013 поставити замовнику товар код 28.93.1 за ДКПП ДК 016-2010 - машини та устаткування для виробництва харчових продуктів і напоїв, для переробляння тютюну, крім частин до них (піч електрична пароконвекційна ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В), а замовник - прийняти та оплатити його.
Згідно п. 1.2 договору №139 кількість товару в одиницях виміру: піч електрична пароконвекційна ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В - 16 шт., а згідно п. 3.1 договору №139 сума договору становить 199616,00 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 33269,33 грн.
Згідно п. п. 5.1, 5.2 договору №139 термін поставки товару - грудень 2013. Поставка товару здійснюється у заклади освіти Дніпровського району міста Києва згідно з адресами закладів освіти.
Строк дії договору з дати укладання до 31.12.2013 (п. 10.1 договору №139).
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Інкомрайс» було поставлено Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації товар, а саме печі електричні пароконвекційні ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В у кількості 16 одиниць на суму 199616,00 грн., про що суду подано видаткову накладну №55 від 27.12.2013.
Вказане також підтверджується тим, що 27.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (поклажодавець) та ТОВ «Інкомрайс» (зберігач) було укладено договір №11-203 відповідального зберігання (далі - договір №11-203), згідно якого Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації передало ТОВ «Інкомрайс» на зберігання печі електричні пароконвекційні ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В у кількості 16 одиниць вартістю 199616,00 грн., на підтвердження чого складено акт приймання-передачі від 27.12.2013.
Тобто, наведене додатково свідчить про те, що товар дійсно поставлений ТОВ «Інкомрайс» на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки останнє передало цей же товар ТОВ «Інкомрайс» на відповідальне зберігання.
Відтак, ТОВ «Інкомрайс» належним чином виконано свої обов'язки за договором №139 в частині поставки Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації товару на загальну суму 199616,00 грн.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.2 договору №139 оплата здійснюється на умовах відтермінування платежу за поставлений товар на строк до 90 календарних днів після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою.
У разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані (поставлені) товари здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення розрахунків не допускається (п. 4.5 договору №139).
Отже, строк оплати товару, поставленого ТОВ «Інкомрайс» на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на суму 199616,00 грн. настав.
Заперечення Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про не виникнення у нього обов'язку оплатити товар у зв'язку з ненаданням постачальником рахунку на оплату колегія суддів відхиляє, оскільки рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер; ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар, про що вірно вказано судом першої інстанції.
Щодо доводів Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про відсутність обов'язку оплати отриманого товару у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зі змісту рішення від 18.10.2005 Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника.
Також, в постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, фінансування договору №139 за рахунок бюджетних коштів також не звільняє Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від обов'язку оплатити отриманий товар.
Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не надано суду доказів в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення розрахунку з ТОВ «Інкомрайс» за отриманий від нього товар, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ТОВ «Інкомрайс» 199616,00 грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
З огляду на порушення Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації своїх грошових зобов'язань за договором №139, ТОВ «Інкомрайс» за період з 01.04.2014 по 20.12.2016 було нараховано 3% річних в сумі 16324,75 грн. та за період з 04.2016 по 11.2016 (включно) інфляційні втрати в розмірі 148115,02 грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлений судом факт прострочення Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації виконання грошового зобов'язання перед ТОВ «Інкомрайс», а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору №139, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції 148115,02 грн. інфляційних втрат та 16324,75 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, здійснені ТОВ «Інкомрайс» та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення посилань Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на п. 4.5 договору №139 в якості обґрунтувань неправомірності нарахування ТОВ «Інкомрайс» інфляційних втрат та 3% річних з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, відповідно п. 4.5 договору №139 у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані (поставлені) товари здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення розрахунків не допускається.
Як вірно вказав суд першої інстанції, інфляційні нарахування та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.
Так, в п. 3 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснюється, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
При цьому, відсутність бюджетних коштів також не може бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення договірного зобов'язання, що визначена ст. 625 ЦК України.
Поряд із тим, як свідчать матеріали справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 27.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (поклажодавець) та ТОВ «Інкомрайс» (зберігач) було укладено договір №11-203 відповідального зберігання (далі - договір №11-203), відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар, у кількості, асортименті, на термін зберігання та інших обов'язкових умов договору, що визначаються договором, специфікацією та актом приймання-передачі, що є невід'ємними частинами договору. Зберігач зобов'язується повернути товар поклажодавцю у схоронності.
Згідно з п. 1.2 договору №11-203 товар вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару. При цьому, право власності на товар до зберігача не переходить, а згідно п. 1.3 договору №11-203 договір зберігання є безоплатним та не покладає на поклажодавця жодних фінансових зобов'язань.
Частиною 1 ст. 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто (ч. 14 ст. 943 ЦК України).
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавця в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч. ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України).
Строк зберігання товару визначається у специфікації до договору (п. 1.4 договору №11-203).
У специфікації (додаток №1 до договору №11-203, сторонами було погоджено, що на зберігання передаються печі електричні пароконвекційні ПН-44 ПАР (всі види жарки, випічки, розігріву) 22/380В у кількості 16 одиниць на суму 199616,00 грн. Строк зберігання товару до 31.04.2014.
Згідно з п. п. 2.1, 2.2 договору №11-203 зберігач забезпечує приймання товару на зберігання за власний рахунок, про що підписується акт приймання-передачі товару на зберігання. Товар приймається на зберігання за кількістю та якістю уповноваженими представниками сторін згідно з актом приймання-передачі. Приймання товару на зберігання здійснюється зберігачем за фактичною кількістю, яка вказана в акті приймання-передачі.
Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації було передано, а ТОВ «Інкомрайс» прийнято на зберігання вказаний вище товар, про що свідчить акт від 27.12.2013 приймання-передачі товару та що на заперечується сторонами.
У відповідності до п. п. 2, 3, 2.4 договору №11-203 товар вважається повернутим зі зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару Управлінню освіти. Зберігач зобов'язаний повернути весь товар або його частину на вимогу Управління освіти навіть якщо строк дії договору не закінчився. У випадку пред'явлення Управлінням освіти вимоги про повернення товару до закінчення строку дії договору або строку зберігання, зберігач зобов'язаний повернути товар, протягом семи календарних днів після пред'явлення вимоги. У разі закінчення строку дії договору або розірвання, зберігач зобов'язується повернути товар зі зберігання Управлінню протягом п'яти календарних днів з дати закінчення строку дії чи розірвання договору.
Пунктом 4.2 договору №11-203 сторонами було погоджено, що у разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути Управлінню освіти товар в терміни, передбачені в договорі, зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару, виходячи з рівня цін на товар, що склались на день відшкодування, але не нижче початкової вартості, зафіксованої в Специфікації до договору, у термін не більш, як п'яти днів.
Тобто, сторони домовились, що у разі неповернення товару зі зберігання у зберігача виникає грошове зобов'язання у вигляді оплати вартості неповернутого товару.
Сторони домовились, що моментом пред'явлення вимоги про повернення товару та/або претензії (вимоги про сплату грошових коштів) вважається дата їх відправлення Управлінням освіти (дата календарного штемпеля відділення поштового зв'язку) (п. 4.3 договору №11-203).
Як стверджувало Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ним було направлено на адресу ТОВ «Інкомрайс» лист №1-45/314 від 13.02.2014, в якому поклажодавець просив повернути товар, переданий на зберігання згідно договору №11-203.
Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні у розумінні ст. 34 ГПК України докази направлення вказаного листа на адресу зберігача засобами поштового зв'язку, а тому цей лист не може свідчити про повідомлення зберігача про повернення товару до закінчення строку зберігання у відповідності до вимог п. 4.3 договору №11-203.
Натомість, Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подано суду лист №1-45/1542 від 31.07.2014, в якому поклажодавець також вимагав повернути товар зі зберігання.
На підтвердження направлення вказаного листа Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надано опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек №0151 від 01.08.2014. Отже, лист №1-45/1542 від 31.07.2014 є вимогою про повернення товару, пред'явленою у відповідності до п. 4.3 договору №11-203.
Отже, строк повернення товару зі зберігання за договором №11-203 настав.
Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації стверджує, а ТОВ «Інкомрайс» не спростовано, що останнім не було повернуто товар на вимогу та у строки, визначені в договорі №11-203 з урахуванням листа №1-45/1542 від 31.07.2014, що, на переконання колегії суддів є відмовою зберігача повернути товар.
В листі №1-45/1134 від 31.07.2014 поклажодавець виклав вимогу до зберігача про сплату вартості товару у зв'язку з його неповерненням. Вказаний лист було направлено на адресу ТОВ «Інкомрайс», що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком №0151 від 01.08.2014.
Однак, матеріали справи не містять доказів сплати ТОВ «Інкомрайс» грошових коштів - вартості неповернутого товару, на рахунок Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення зустрічних вимог Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до ТОВ «Інкомрайс» про стягнення 199616,00 грн. вартості неповернутого товару.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до правовідносин сторін ст. ст. 612, 951 ЦК України, а заявлені Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до стягнення грошові кошти в сумі 199616,00 грн. є потенційними збитками, а не відшкодуванням вартості неповернутого товару, колегія суддів відхиляє.
Так, як вже зазначалось судом, в п. 4.2 договору №11-203 сторонами спору було погоджено, що у разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути Управлінню освіти товар в терміни передбачені в договорі зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару, виходячи з рівня ціни на товар, що склались на день відшкодування але не нижче початкової вартості, зафіксованої в Специфікації до договору, у термін не більш, як п'яти днів.
Статтею 951 ЦК України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Тобто, фактично у ст. 951 ЦК України обов'язок відшкодування збитків пов'язується саме з втратою (нестачею) або пошкодженням речі, переданої на зберігання, тоді як сторонами у договорі №11-203 було визначено правові підстави та наслідки саме у вигляді сплати вартості товару у зв'язку з неповерненням зберігачем товару зі зберігання.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Зі змісту наведеного вбачається, що визначення сторонами спору у договорі №11-203 окремих (додаткових) підстав та правових наслідків неповернення зберігачем товару відповідає принципу свободи договору, визначеному ст. ст. 6, 627 ЦК України.
Разом із цим, з огляду на порушення ТОВ «Інкомрайс» своїх грошових зобов'язань за договором №11-203, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації просило суд першої інстанції стягнути зі зберігача 158806,38 грн. інфляційних втрат та 17506,05 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлений судом факт прострочення ТОВ «Інкомрайс» перед Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації виконання грошового зобов'язання, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору №11-203, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції 158806,38 грн. інфляційних витрат та 14798,93 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність (з урахуванням листа №1-45/1542 від 31.07.2014, п. 2.4 договору №11-203, Рекомендації Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997).
Одночасно, колегія суддів зазначає, що обов'язок зберігача сплатити вартість неповернутого товару є грошовим та виник у ТОВ «Інкомрайс» на підставі п. 4.2 договору №11-203, а тому заперечення скаржника про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за ст. 625 ЦК України на суму вартості неповернутого товару, які ТОВ «Інкомрайс» безпідставно вважає збитками, є необґрунтованими.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у нього грошового зобов'язання перед позивачем по зустрічному спору, тому що задекларовані до стягнення 199616,00 грн. є мірою відповідальності зберігача за неповернутий товар, виходячи з наступного.
Грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, враховуючи той факт, що сторони у п. 4.2 договору зберігання домовились про обов'язок зберігача оплатити вартість неповернутого товару, то правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити товар грошима, а друга сторона має право вимагати від першої відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням. При цьому, колегія суддів бере до уваги і п. 4.3 договору зберігання, яким встановлюється порядок пред'явлення вимоги про повернення грошових коштів.
Посилання ТОВ «Інкомрайс» на те, що Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не відмовилось від права власності на переданий на зберігання товар, а матеріали справи не містять доказів знищення або пошкодження товару, на переконання колегії суддів, не звільняють ТОВ «Інкомрайс» від обов'язку сплати вартості неповернутого товару, що передбачено п. 4.2 договору №11-203 та погоджено сторонами спору на власний розсуд (ст. ст. 6, 627 ЦК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства за обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 у справі №910/23712/16 залишити без змін.
3. Справу №910/23712/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Г.А. Жук
М.Г. Чорногуз