Справа № 761/17101/17
Провадження № 1-кс/761/10640/2017
13 червня 2017 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга гр. ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
На обґрунтування скарги заявник зазначив, що він 03.05.2017 направив до ГСУ СБ України письмову заяву про вчинення суддями Київського окружного адміністративного суду, Київського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду України, прокурорами Генеральної прокуратури України, працівниками ГУ НП в Київській області кримінального правопорушення.
Зокрема, вищевказана заява містила інформацію про те, що ОСОБА_3 21.11.2015 звертався до Генерального прокурора України, прокурора Київської області, начальника ГУ МВС України в Київській області, начальника Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області з заявою про притягнення до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов'язків прокурорами прокуратури м. Ірпеня, слідчим Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження № 420 131 000 400 001 60.
Однак вказана заява у порушення Закону України «Про звернення громадян» не розглянута, що стало підставою для звернення ОСОБА_3 до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Генерального прокурора України, прокурора Київської області, начальника ГУ МВС України в Київській області, начальника Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 позов задоволений частково, також прийнята Окрема ухвала від 15.03.2016.
У той же час, відповідачі по зазначеній справі, не погодившись з Постановою та Окремою ухвалою, подали на них апеляційні скарги.
Київський апеляційний адміністративний суд розділив зазначену справу на дві - щодо оскарження Постанови та щодо оскарження Окремої ухвали.
Переглянувши в апеляційному порядку зазначені рішення, Київський апеляційний адміністративний суд 31.05.2016 скасував Постанову від 15.03.2016, 05.07.2016 - Окрему ухвалу від 15.03.2016.
Вказані дії суддів Київського апеляційного адміністративного суду, на думку заявника, містять ознаки злочинного зловживання ними службовим становищем.
Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд припустився чисельних порушень КАС України, оскільки апеляційні скарги за формою та змістом не відповідали вимогам закону, подані з порушенням строку апеляційного оскарження, у справі відсутній журнал судового засідання тощо.
На думку ініціатора скарги, рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016, яким скасована Постанова Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 з закриттям провадження у справі є незаконною та необґрунтованою, тому ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.06.2016 у відкритті касаційного провадження відмолено, що, на переконання ОСОБА_3 , є незаконним.
Суттєві процесуальні порушення виявлені заявником також у справі з апеляційного перегляду Окремої ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2016.
Вчинили зловживання службовим становищем також працівники Генеральної прокуратури України, представник ГУ НП в Київській області, які по незаконним довіреностям представляли в суді інтереси відповідачів.
Як вважає ОСОБА_3 , зазначені дії суддів, працівників прокуратури та ГУ НП у Київській області містять ознаки злочинів, передбачених ст. 364, 365, 366, 375 КК України.
Не дивлячись на вищезазначене, відповідальні особи СБ України у встановлений законодавством строк необхідні відомості до ЄРДР не внесли.
Вважаючи вказану бездіяльність протизаконною, ОСОБА_3 просив зобов'язати керівника органу досудового розслідування Служби безпеки України внести до ЄРДР відомості, викладені ОСОБА_3 у його заяві від 03.05.2017, та розпочати досудове розслідування.
У судовому засіданні заявник та його представник наполягали на задоволенні скарги з вищезазначених підстав.
Представник ГСУ СБ України, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду скарги, до суду не прибув, про наявність поважних причини неявки суд не повідомив.
Нявка до суду представника ГСУ СБ України відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України не перешкоджає розгляду скарги.
Слідчий суддя, заслухавши доводи заявника та його представника, дослідивши надані матеріали, дійшов висновку про таке.
Головним слідчим управлінням СБ України 10.05.2017 отримана заява ОСОБА_3 про вчинення суддями Київського окружного адміністративного суду, Київського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду України, працівниками Генеральної прокуратури України та ГУ НП в Київській області кримінального правопорушення.
Згідно з ч.1 ст. 214 КПК України слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
У той же час, у силу положень ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР, з-поміж іншого, має вноситися короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Такі дані отримуються від потерпілого або заявника у разі надходження від них відповідної заяви.
Враховуючи, що чинний кримінальний процесуальний закон не передбачає проведення перед внесенням відомостей до ЄРДР будь-якої попередньої перевірки, саме у заяві потерпілого або іншої особи має міститися мінімально необхідна інформація, що може свідчити про вчинення злочину.
Згідно з ч.1 ст.11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Отже, з даних, які зацікавлена особа навела у своїй заяві до органу досудового розслідування, останній повинен отримати достатні відомості, що свідчать про вчинення кримінально-караного діяння та його обставини.
Сформульовані таким чином положення ст. 214 КПК покладають на заявника обов'язок зазначити у своєму повідомленні такі відомості, які б свідчили про подію, що містить ознаки злочину.
Ретельне вивчення заяви ОСОБА_3 від 03.05.2017 приводить до висновку про відсутність в ній будь-яких даних, які б можна було вважати інформацією про вчинення працівниками ГПУ та ГУ НП в Київській області кримінального правопорушення та які б давали підстави для внесення відомостей до ЄРДР.
З огляду на зазначене, слідчий суддя не знаходить достатніх підстав для задоволення скарги у цій частині.
Вирішуючи скаргу щодо зобов'язання ГСУ СБ України внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, вчинене суддями Київського окружного адміністративного суду, Київського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду України, слідчий суддя погоджується з доводами заявника щодо обов'язку слідчого протягом доби внести до ЄРДР відомості про вчинене кримінальне правопорушення.
Однак врахування також підлягає те, що зазначений обов'язок не є абсолютним, оскільки чинний кримінальний процесуальний закон передбачає випадки, коли можливість реєстрації даних про кримінальне правопорушення обумовлюється певними додатковими вимогами.
Так, згідно з ч.1 ст. 477 КПК кримінальне провадження формі приватного обвинуваченого може бути розпочате виключно на підставі заяви потерпілого, а не будь-якої іншої особи.
Зазначене обумовлює необхідність з'ясування наявності достатніх підстав для початку досудового розслідування.
Слідчий суддя також приймає до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 9 КПК у разі, якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка у силу вищезазначеного підлягає обов'язковому застосуванню, передбачено, що судовий розгляд має здійснюватися незалежним та безстороннім судом.
Згідно з п. 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 № 40/32 та від 13.12.1985 № 40/146, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її.
Незалежність суддів забезпечується, з-поміж іншого, забороною будь-якого впливу на суддів.
Відповідно до пункту 68 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17.11.2010 тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності,крім випадків злочинного наміру.
Таким чином, недоторканність суддів має забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
На рівні національного законодавства незалежність і недоторканість суддів гарантується статтею 126 Конституції України.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» реалізація конституційної вимоги щодо недоторканності суддів забезпечується, з-поміж іншого, тим, що суддя у своїй діяльності при здійсненні правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 05.04.2011 № 3-рп/2011, суддя не зобов'язаний, крім випадків, установлених законом, надавати жодних пояснень щодо суті розглянутих справ. Витребування від судді пояснень щодо питань, які були предметом обговорення у нарадчій кімнаті, або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб є порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів.
Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Суди, здійснючи правосуддя, є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Саме виходячи з цих положень Конституції та законів України, суддя під час здійснення правосуддя будує свої відносини з органами слідства та прокуратури.
На підставі ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади»)
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається (абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади»).
Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 15.04.2008 № 21-319во07, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених під час розгляду конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Отже, намагання зробити це у конкретній справі в інший спосіб є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
За положеннями ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватись вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як наголошувалося вище, якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, застосування підлягають положення відповідного міжнародного договору України.
У той же час, заявник шляхом ініціювання здійснення щодо суддів досудового розслідування фактично намагається здійснити вплив на них у зв'язку з прийняттям суддями судового рішення, що є зазіханням на гарантовану Конституцією України та міжнародними зобов'язанням держави незалежність суддів та порушує зазначені вище акти міжнародного та національного законодавства.
Слідчий суддя також враховує, що відповідно до Глави 17 КПК стосовно професійного судді діє особливий порядок кримінального провадження.
Зокрема, повідомлення про підозру професійному судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником.
Сукупність вказаних правових норм, їх тлумачення у взаємному зв'язку приводить до висновку, що внесення відомостей до ЄРДР щодо судді слідчим будь-якого органу досудового розслідування або прокурором нижчого рівня, ніж Генеральний прокурор або його заступник, не відповідає Конституції України та міжнародним зобов'язанням держави Україна.
У силу ч. 3 ст. 26 КПК слідчий суддя вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами, та віднесені до його компетенції.
Вирішуючи скаргу в межах заявлених вимог, а саме зобов'язання слідчого внести до ЄРДР відомості про вчинення суддею кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов до переконання, що здійснення зазначених процесуальних дій перебуває поза межами повноважень слідчого ГСУ СБ України.
У зв'язку із зазначеним слідчий суддя приходить до висновку, що вимоги особи, яка подала скаргу, задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.126 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 7, 9, 480 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ГСУ СБ України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення суддями Київського окружного адміністративного суду, Київського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду України, прокурорами Генеральної прокуратури України, працівниками ГУ НП в Київській області відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1