20.06.2017 Справа № 904/6222/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРАМПЛЮС", м.Дніпро
до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ", м.Дніпро
про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних (договір поставки №61/94 від 09.06.2016)
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність №б/н від 05.01.2015;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамплюс", м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 137326,28грн. основної заборгованості; 17803,51грн. пені; 1907,52грн. трьох відсотків річних; 6707,76грн. інфляційних втрат.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Між сторонами укладено договір поставки №61/94 від 09.06.2016. Підписано специфікації до договору.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №321 від 26.07.2016 на суму 83160,00грн., видатковою накладною №374 від 14.09.2016 на суму 112992,00грн., видатковою накладною №439 від 31.10.2016 на суму 87326,28грн.
Вартість поставленої продукції становить 283478,28грн.
Відповідач частково за поставлений позивачем товар розрахувався, а саме 29.08.2016 на суму 5272,00грн., 06.09.2016 на суму 7888,00грн., 13.09.2016 на суму 20000,00грн., 27.10.2016 на суму 112992,00грн.
Відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався у розмірі 146152,00грн.
29.03.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити сплату боргу, однак вимога позивача залишена без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що позивач належним чином не виконав грошове зобов'язання перед позивачем останній нарахував пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2017 справу №904/6222/17 передано судді Петренку Ігорю Васильовичу.
За результатами розгляду позовної заяви від 04.05.2017 за вих.№б/н ухвалою суду від 29.05.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 20.06.2017.
19.06.2017 отримано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням 20.06.2017 повноважного представника відповідача в іншому судовому засіданні.
Щодо повідомлення сторін про час та місце судового засідання.
Господарським судом враховано положення пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 08.06.2017 з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 02.06.2017 та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 08.06.2017 з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 01.06.2017.
Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.
В судовому засіданні, яке відбулося 20.06.2017, враховуючи, що сторони належним чином повідомлення про час та місце його проведення, розпочато розгляд справи по суті. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Відповідач не забезпечив явку свого представника, вимоги суду не виконав.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи він повідомлений належним чином, а на думку суду, неявка його у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки у справі достатньо матеріалів для розгляду справи по суті.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 20.06.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
09.06.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (далі по тексту - позивач, постачальник) та публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №61/94 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідної якості і по цінам, що вказані у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти продукцію і сплатити її на умовах, визначених у цьому договорі.
Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, проведених протягом всього терміну дії цього договору згідно підписаних сторонами специфікацій (пункт 2.1 договору).
Порядок розрахунків - не пізніше 30 календарних днів з дати постачання партії продукції, якщо інше не вказується в специфікаціях (пункт 3.1 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017 та пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про своє бажання припинити його дію. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункт 11.1 договору).
Між сторонами підписано Специфікацію №1 від 09.06.2016 на суму 97020,00грн.; Специфікацію №2 від 01.07.2016 на суму 85272,00грн.; Специфікацію №3 від 22.07.2016 на суму 83160,00грн.; Специфікацію №4 від 12.09.2016 на суму 112992,00грн.; Специфікація №5 від 31.10.2016 на суму 89148,00грн.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідач товар на загальну суму 283478,28грн., що підтверджується:
- видатковою накладною №321 від 26.07.2016 на суму 83160,00грн.;
- видатковою накладною №374 від 14.09.2016 на суму 112992,00грн.;
- видатковою накладною №439 від 31.10.2016 на суму 87326,28грн.
Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався на загальну суму 146152,00грн., що підтверджується банківськими виписками, а саме:
- 29.08.2016 на суму 5272,00грн.;
- 06.09.2016 на суму 7888,00грн.;
- 13.09.2016 на суму 20000,00грн.;
- 27.10.2016 на суму 112992,00грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 137326,28грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував:
- пеню за загальний період прострочення з 16.11.2016 по 03.05.2017 на суму 17803,51грн.;
- три відсотки річних за загальний період прострочення з 16.11.2016 по 03.05.2017 на суму 1907,52грн.;
- інфляційні втрати за загальний період прострочення з грудня 2016 по березень 2017 на суму 6707,76грн.
Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо основної заборгованості.
Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №61/94 від 09.06.2016.
Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №321 від 26.07.2016 на суму 83160,00грн.; видатковою накладною №374 від 14.09.2016 на суму 112992,00грн.; видатковою накладною №439 від 31.10.2016 на суму 87326,28грн.
Вказані видаткові накладні підписані представниками позивача та відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, крім того скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.
Вказані видаткові накладні є первинними документами бухгалтерської звітності, що фіксують господарську операцію, яка відбулась між сторонами.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є оплатним, і обов'язку постачальника поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість отриманого товару.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення укладеного між сторонами договору поставки №61/94 від 09.06.2016, строк оплати товару отриманого за вищевказаними видатковими накладними є таким, що настав.
Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу. Відповідач отриманий від позивача товар оплатив у розмірі 146152,00грн., що підтверджується банківськими виписками.
Доказів оплати товару в сумі 137326,28грн. відповідач господарському суду не надав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами відповідач не спростував.
Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 137326,28грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо пені.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.4 договору визначено, що за невчасну сплату поставленої продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування, від суми несплаченої в строк продукції за кожен день прострочення.
Пунктом 3.1 договору визначено порядок розрахунків, а саме не пізніше 30 календарних днів з дати постачання партій продукції, якщо інше не вказується в специфікаціях.
Отже, господарський суд встановив:
- за видатковою накладною №321 від 26.07.2016 на суму 83160,00грн. відповідач повинен був розрахуватися на протязі 30 календарних днів, а саме до 26.08.2016;
- за видатковою накладною №374 від 14.09.2016 на суму 112992,00грн. відповідач повинен був розрахуватися на протязі 15 календарних днів, як вказано у Специфікації №4 від 12.09.2016, а саме до 30.09.2016;
- за видатковою накладною №439 від 31.10.2016 на суму 87326,28грн. відповідач повинен був розрахуватися на протязі 30 календарних днів, а саме до 01.06.2016.
Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Отже, пеню за видатковою накладною №321 від 26.07.2016 на суму 83160,00грн. можна нараховувати з 26.08.2016 по 25.02.2017;
- за видатковою накладною №374 від 14.09.2016 на суму 112992,00грн. з 30.09.2016 по 29.03.2017;
- за видатковою накладною №439 від 31.10.2016 на суму 87326,28грн. з 01.06.2016 по 31.12.2016.
Господарський суд констатує, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено більший, ніж шість місяців період часу, за який нараховується пеня.
Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Позивач нарахував пеню за період з 16.11.2016 по 03.05.2017 на суму17803,51грн.
Господарський суд перевірив розрахунок пені наданий позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 16352,10грн.
Щодо трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1906,10грн.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" яким визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2434,32грн., з урахуванням того, що 99,11% позовних вимог позивача судом задоволено.
Щодо клопотання про відкладення судового засідання.
Позовну заяву з доданими до неї документами на адресу відповідача направлено 25.05.2017, що підтверджується фіскальним чеком від 25.05.2017 №7935 та листом з описом вкладень.
Копію позовної заяви та додані до неї документи відповідач отримав 26.05.2017, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 08.06.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Справи призначена до розгляду на 20.06.2017.
Господарський суд констатує, що відповідач завчасно повідомлений, як про суть позовної заяви, вимоги суду і про дату судового засідання.
Місцезнаходження відповідача, як місцезнаходження суду є місто Дніпро.
Отже, відповідач мав реальну можливість ознайомитися з матеріалами справи.
Ухвалою від 29.05.2017 явка в судове засідання визнана обов'язковою. Причини неможливості забезпечення участі повноважного представника відповідача в судове засідання відповідач не повідомив та належні докази не надав.
Також ухвалою від 29.05.2017 вимоги суду визнано обов'язковими, однак відповідач не виконав вимоги суду і причини їх невиконання суду не повідомив.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Враховуючи, що спір може бути вирішено в даному судовому засіданні і за відсутності представника відповідача, беручи до уваги, що відповідач мав достатньо часу для виконання вимог суду та заперечення позивача проти відкладення судового розгляду господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м.Дніпро, вул.Сухий Острів, буд.3; ідентифікаційний код 00168076) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (49000, м.Дніпро, вул.Саксаганського, буд.60; ідентифікаційний код 35202765) 137326,28грн. (сто тридцять сім тисяч триста двадцять шість грн. 28 коп.) основної заборгованості; 16352,10грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят дві грн. 10 коп.) пені; 1906,10грн. (одна тисяча дев'ятсот шість грн. 10 коп.) трьох відсотків річних; 6707,76грн. (шість тисяч сімсот сім грн. 76 коп.) інфляційних втрат; 2434,32грн. (дві тисячі чотириста тридцять чотири грн. 32 коп.) судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
22.06.2017
Суддя ОСОБА_2