19 червня 2017 року Справа № 910/19813/16
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівКролевець О.А.,
Малетич М.М.,
розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді Шапран В.В., Андрієнко В.В.)
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 01.12.2016 (суддя Головатюк Л.Д.)
у справі№ 910/19813/16 Господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доДержавного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області"
про стягнення 330.226,33 грн,
за участю представників
позивачаБезпалюк О.П.,
відповідачаПоштар Т.П.,
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до Державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУМВС України в Київській області" про стягнення з відповідача на користь позивача 15.951,39 грн. 3% річних та 314.274,95 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 у справі №910/19813/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій було неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, а також порушили норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 625 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не було врахували того, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються на суму заборгованості, яка не охоплюється відповідним договором про організацію взаєморозрахунків.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Державним підприємством "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" (далі - покупець) було укладено договір № 13/3556-ТЕ-41 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 1167,2 тис. куб. м.
Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1.091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без врахування ПДВ.
Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить разом з ПДВ 1.528.098,24 грн. (п. 5.5 договору).
Як передбачено п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання (п. 11.1 договору).
На виконання умов укладеного договору продавець з січня 2013 року по грудень 2013 року передав, а покупець отримав природний газ разом на суму 1.098.557,54 грн.
Відповідач на виконання умов договору перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 1.098.557,54 грн., що підтверджується банківською довідкою про операції та довідкою про сальдо.
Стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих до 20.01.2015, вже було предметом розгляду Господарського суду міста Києва у справі № 910/3489/15-г, однак рішення в частині стягнення основного боргу за природний газ, поставлений у січні 2014 - грудні 2014 року, виконано лише 21.03.2016.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, виконав рішення Господарського суду лише 21.03.2016, а тому останній заявив про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за природний газ, поставлений у березні 2013 - грудні 2013 року, за період з 21.01.2015 по 21.03.2016 за зобов'язанням з березня 2013 року по грудень 2013 року.
Розрахунки з позивачем за поставлений природний газ були проведені на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, якою затверджено порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій.
Таким чином сторони, в тому числі НАК "Нафтогаз України", підписавши дані протокольні рішення, узгодили порядок проведення розрахунків з газопостачальною організацією, змінивши строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору № 13/3556-ТЕ-41 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012.
Відтак сторонами за їх взаємною згодою і домовленістю було змінено порядок проведення остаточного розрахунку з метою надання населенню права на отримання пільг з оплати послуг за постачання газу та були підпорядковані вимогам спільних протокольних рішень і спеціальних нормативно-правових актів.
На виконання умов договору та спільних протокольних рішень відповідач повністю розрахувався за поставлений природний газ та не прострочив виконання грошового зобов'язання.
Станом на 21.03.2016 відповідачем було повністю сплачено основний борг за спожитий природний газ на загальну суму 1.098.557,64 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо.
Крім того між позивачем та відповідачем протягом 2013-2015 років були укладені Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. Підписання Спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.
Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 № 20 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та проведені відповідні оплати, а саме:
- Спільне протокольне рішення № 2136 від 11.12.2013 про організацію взаєморозрахунків на суму 53.456,65 грн.;
- Спільне протокольне рішення № 1462 від 24.06.2014 про організацію взаєморозрахунків на суму 19.431,00 грн.;
- Спільне протокольне рішення № 2282 від 20.11.2014 про організацію взаєморозрахунків на суму 55.834,62 грн.;
- Спільне протокольне рішення № 316 від 17.02.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 40.944,03 грн;
- Спільне протокольне рішення № 675 від 19.03.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 90.200,00 грн.;
- Спільне протокольне рішення від 26.03.2016 про організацію взаєморозрахунків на суму 90.200,00 грн.;
- Спільне протокольне рішення від 26.03.2016 про організацію взаєморозрахунків на суму 90.200,00 грн.;
- Спільне протокольне рішення № 1286 від 10.06.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 62.805,97 грн.;
- Спільне протокольне рішення № 11586 від 17.07.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 21.376,65 грн.
Умовами вищевказаних Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків передбачається надання державою коштів на погашення заборгованості, а також змінюються я строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 6.1 укладеного договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Як передбачено ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Зі змісту Спільних протокольних рішень вбачається, що останніми передбачалось надання державою коштів на погашення заборгованості за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню послуг, а також змінювалися строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору.
Таким чином спільні протокольні рішення є підтвердженням того, що відповідні розрахунки здійснювались в межах договору на купівлю-продаж природного газу та є процедурою погашення зобов'язань відповідача з оплати природного газу у визначеному місяці в розмірі отриманих за спільним протокольним рішенням сум пільг та субсидій населенню.
Відтак сторонами за їх взаємною згодою і домовленістю було змінено порядок проведення остаточного розрахунку з метою надання населенню права на отримання пільг з оплати послуг за постачання газу та були підпорядковані вимогам спільних протокольних рішень і спеціальних нормативно-правових актів.
Верховний Суд України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, зазначив, що необхідною умовою для їх застосування є те, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи, і, відповідно до якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору. Укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 902/1652/13, від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази того, що оплата була здійснена відповідачем поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, тобто власними коштами за боргом, сплата якого не була врегульована вищевказаними договорами про організацію взаєморозрахунків.
Таким чином відповідач саме на виконання умов спільних протокольних рішень повністю розрахувався за поставлений природний газ та не прострочив виконання грошового зобов'язання, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум.
Також суди встановили, що доводи скаржника про те, що борг у сумі 471.819,78 грн. був сплачений відповідачем власними коштами, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними письмовими доказами із зазначенням відповідного призначення платежу.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 у справі № 910/19813/16 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіО.А. Кролевець
М.М. Малетич