18 квітня 2017 року Справа № 922/3312/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач),
Грека Б.М.,
Могил С.К.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Заступника прокурора Харківської області
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017
у справі№ 922/3312/16 Господарського суду Харківської області
за позовом третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області; Державний заклад освіти Центр професійно-технічної освіти № 2 міста Харкова,
ДоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про за участю прокурора та представників від позивача: від відповідача: від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:визнання недійсним договору та повернення майна, ОСОБА_5, не з'явились, ОСОБА_6, не з'явились,
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області 30.09.2016 звернувсь до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про: визнання недійсним договору оренди державного майна від 04.06.2010 № 4628-Н з додатковими угодами № 1 від 27.03.2015; № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016 до договору, що укладено між позивачем та відповідачем; зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу державне окреме індивідуально визначене майно - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навально-виробничої майстерні, інв. № 1031002), загальною площею 99,8 кв.м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.11.2016 у справі № 922/3312/16 (суддя Калініченко Н.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди державного майна від 04.06.2010 № 4628-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та додаткові угоди до договору № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області державне окреме індивідуально визначене майно - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничої майстерні, інв. № 1031002), загальною площею 99,8 кв.м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення мотивоване тим, що умови договору оренди № 4628-Н від 04.06.2010 суперечать діючому законодавству України, а саме: ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно, що є частиною вищого навчального закладу надано в оренду для розміщення цеху із пошиву взуття (інше використання нерухомого майна), і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, що є достатньою правовою підставою для визнання договору оренди № 4628-Н від 04.06.2016 та додаткових угод до нього № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016 недійсними на підставі положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України. Договір оренди № 4628-Н від 04.06.2016 визнано недійсним, тому у відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області у зв'язку з чим позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області державне окреме індивідуально визначене майно - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничої майстерні, інв. № 1031002), загальною площею 99,8 кв.м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню. Прокурор не є стороною договору, що унеможливлює своєчасне виявлення, опротестування та оскарження договору прокурором. Керівником Харківської місцевої прокуратури № 4 у даній справі не пропущено строки позовної давності для звернення з відповідним позовом у зв'язку з чим судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності (вх. № 33360 від 10.10.2016).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16 (у складі колегії суддів: Слободіна М.М. - головуючого, Сіверін В.І., Терещенко О.І.) рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2016 у справі № 922/3312/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16, Заступник прокурора Харківської області звернувсь до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2016 у справі № 922/3312/16 залишити в силі.
У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною-особою підприємцем ОСОБА_4 (орендар) 04.06.2010 укладено договір оренди № 4628-Н.
Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничі майстерні, нів № 1031002) (далі - майно), загальною площею 99,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ДЗО Центр професійно-технічної освіти № 2 м. Харків (далі - балансоутримувач). Майно передається в оренду з метою розміщення цеху з пошиву взуття (інше використання нерухомого майна).
Відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна, складеного 04.06.2010, в оренду передано індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничі майстерні, нів. № 031002), загальною площею 99,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, яке відповідно до висновків балансоутримувача № 209 від 01.06.2010 потребує поточного ремонту. Майно знаходиться на балансі ДЗО Центр професійно-технічної освіти № 2 м. Харків.
Відповідно до п. 10.1. договору договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 04.06.2010 до 04.05.2013.
У подальшому строк дії договору продовжено, зокрема: додатковою угодою № 2 від 27.03.2015 внесено зміни до п. 10.1. договору, викладено його у наступній редакції: " Цей договір продовжено на 2 роки 11 місяців, тобто до 04.04.2016; додатковою угодою № 3 від 19.04.2016 внесено зміни до п. 10.1. договору, викладено його у наступній редакції: " Цей договір продовжено на один рік, тобто до 04.04.2017"
Обґрунтовуючи свої вимоги прокурором вказано, що передача в оренду приміщень Державного закладу освіти Центр професійно-технічної освіти № 2 м. Харків, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної із навчально-виховним процесом є порушенням чинного законодавства, зокрема, ст. 63 ЗУ "Про освіту", ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 5 ЗУ "Про приватизацію державного майна" у зв'язку з чим, посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України просить суд визнати недійсним договір оренди державного майна від 04.06.2010 № 4628-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, додаткові угоди до нього № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015 та № 3 від 19.04.2016; зобов'язати відповідача звільнити та повернути позивачу державне орендоване окреме індивідуально визнане майно - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничої майстерні, інв. № 1031002), загальною площею 99,8 кв.м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1.
Під час прийняття рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку, що орендоване за спірним договором майно використовується відповідачем для проведення підприємницької діяльності, не пов'язаної із навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", тому позовні вимоги про визнання недійним договору № 4628-Н від 04.06.2016 та додаткових угод до нього № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.
Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" передбачено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Статтею 61 Закону України "Про освіту" передбачено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, про що зазначено в п. 4 ст. 61 названого закону.
Відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору оренди № 4628-Н від 04.06.2010 балансоутримувачем спірного майна є ДЗО Центр професійно-технічної освіти № 2.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що орендоване за спірним договором майно використовується відповідачем для проведення підприємницької діяльності, не пов'язаної із навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що умови договору оренди № 4628-Н від 04.06.2010 суперечать діючому законодавству України, а саме: ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно, що є частиною вищого навчального закладу надано в оренду для розміщення цеху із пошиву взуття (інше використання нерухомого майна), і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, є достатньою правовою підставою для визнання договору оренди № 4628-Н від 04.06.2016 та додаткових угод до нього № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016 недійсними на підставі положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.
Крім цього, судом апеляційної інстанції враховані роз'яснення, надані у пп. 2.7 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013, де вказано, що ч. 3 ст. 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.
При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вимоги про визнання недійсним договору оренди № 4628-Н від 04.06.2016 та додаткових угод до нього № 1 від 27.03.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 19.04.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.
Місцевому господарському суду необхідно було з'ясувати, з якого моменту Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області дізналось про порушення прав та інтересів.
Господарськими судами встановлено, що вказаний договір оренди № 4628-Н укладено 04.06.2016, який прокурор просить визнати недійсним.
Судом апеляційної інстанції встановлено що обізнаність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області щодо надання орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного майна - нежилі приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (навчально-виробничі майстерні, нів № 1031002), загальною площею 99,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ДЗО Центр професійно-технічної освіти № 2 м. Харків на стадії апеляційного перегляду не заперечувалась позивачем.
Про вказаний договір оренди № 4628-Н від 04.06.2010 та додаткові угоди до нього прокурору стало відомо лише в середині 2016 року в ході здійснення заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави в особі позивача у сфері використання приміщень ДЗО ЦПТО № 2.
Зважаючи на те, що прокурор звернувсь до місцевого господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої другим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у позові за спливом позовної давності на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16 Господарського суду Харківської області прийнято із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.
Таким чином постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16 Господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16 Господарського суду Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/3312/16 Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О.
Судді: Грек Б.М.
Могил С.К.