Справа № 523/2085/16-ц
Провадження № 2/521/965/17
19 червня 2017 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря - Бурдейного В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутої грошової суми та упущеної вигоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків невиконання взятого на себе зобов»язання та відшкодування збитків, -
В провадженні Малиновського районного суду м.Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутої грошової суми та упущеної вигоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків невиконання взятого на себе зобов»язання та відшкодування збитків.
Уточнивши свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказував, що 13 серпня 2015 року між ним та відповідачкою був укладений договір про намір укласти договір відчуження майна, а саме - купівлю позивачем будинку АДРЕСА_1, який належав відповідачці. На підтвердження своїх намірів він надав відповідачці в якості авансу 23000грн., що в еквіваленті складало 1000 дол.США, а остаточний рахунок повинен був бути здійснений після того, як позивач продасть квартиру своєї матері у строк до 13 грудня 2015 року, про що сторони уклали письмовий договір. Оскільки будинок, який позивач мав намір купити, був у занедбаному стані, відповідачка передала йому ключі від цього будинку, де він почав робити ремонт, вклавши в нього велику суму коштів. 17.12.2015р. у зв»язку із закінченням терміну укладення договору купівлі-продажу, позивач передав відповідачці ще 15500грн., що еквівалентно 500дол.США та вони уклали додаткову угоду по продовження строку до 22.01.2016р. на укладення договору купівлі-продажу. У зв»язку з тим, що з моменту укладення договору про наміри позивач намагався продати квартиру матері в м.Ізмаїлі, щоб купити їй спірний будинок, але продаж не відбувся, позивач вважає причину невиконання ним своїх зобов»язань, як сторони договору, поважною. Як стверджував позивач, після укладення договору про наміри купити будинок, відповідачка передала йому ключі від нього та дозволила робити ремонт. За будівельні матеріали позивач сплатив 81463грн., витратив на вартість по проведенню ремонту 47722грн., але відповідачка відмовилася продавати будинок. У зв»язку з викладеним, позивач просив стягнути з відповідачки грошові кошти в сумі 38500грн., сплачені ним в якості авансу за придбання будинку, стягнути з відповідачки грошові кошти в сумі 129185грн., витрачені на ремонт будинку АДРЕСА_1, а також судовий збір.
Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому зазначала, що укладення угоди не відбулося з вини ОСОБА_1, а відповідно до п.2.1 договору сума завдатку повинна у неї залишитися у неї. Крім того, спірний будинок знаходився у належному житловому стані, що було передбачено умовами договору, який підписав ОСОБА_1, жодних зауважень з цього приводу висловлено не було, а відтак ОСОБА_1 без будь-якого дозволу захотів зробити у будинку капітальний ремонт, розпочавши його з повного руйнування того ремонту, який існував, та привів його у непридатний для проживання стан, внаслідок чого його вартість зменшилася на 259979,24грн. Також ОСОБА_2 зазначає, що діями ОСОБА_1 їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 50 000грн. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила застосувати до ОСОБА_1 наслідки порушення зобов»язання з його вини за договором від 13.08.2015р. у вигляді залишення у ОСОБА_2 суми завдатку в розмірі 38500грн., що були еквівалентом 1500дол.США, стягнути з ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 259979,24грн. та моральну шкоду в сумі 50000грн. а також судові витрати.
Позивач та його представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, зустрічний позов не визнали.
Відповідачка та її представник заявлений до відповідачки позов не визнали, зустрічний позов підтримали та просили задовольнити.
Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, прийшов до висновку про можливість часткового задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст.ст.610-612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Сторонами не оспорюється, що 13 серпня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про намір укласти договір відчуження майна, який передбачав, що ОСОБА_2 (продавець) зобов»язується продати, а ОСОБА_1 (покупець) зобов»язується в строк до 13.12.2015р. придбати об»єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Покупець передає продавцю в рахунок оплати вартості об»єкта нерухомості суму в розмірі 23 000грн., що еквівалентно 1000дол.США; повна вартість вищевказаного об»єкту нерухомості погоджена сторонами та складає 391 000грн., що еквівалентно 17 000дол.США; залишок вартості вищевказаного об»єкта нерухомості складає 368 000грн., що еквівалентно 16 000дол.США. В п.1.7 цього договору зазначено, що з технічним, санітарним станом, комплектацією та параметрами об»єкта нерухомості (стан стін, стелі, підлоги, даху будинку, балконів та/або лоджій, вікон, дверей, наявність та стан електророзеток, вимикачів, освітлювальних приладів, газової колонки, АГВ, газової/електричної плити, радіаторів, ванної, душа, унітазу, змивного бачка, труб, кранів, мийок та т.п.) покупець ознайомлений особисто та підтверджує, що вони відповідають обумовленим умовам угоди та ціні об»єкту нерухомості та претензій до продавця не має. Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що у разі невиконання покупцем взятих на себе зобов»язань по даному договору, сума, вказана в п.1.3, залишається у продавця.
Після підписання вказаного договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 ключі від будинку АДРЕСА_1 та згоду на його проживання.
17.12.2015р. сторони укладали додаткову угоду до договору від 13.08.2015р. про збільшення/зменшення суми завдатку, згідно якому ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 500дол.США, залишок вартості об»єкта склав 15500дол.США.
10 грудня 2015 року сторонами укладено додаток до угоди від 13.08.2015р. про перенесення строку розрахунку, згідно якому строки кінцевого розрахунку по договору відчуження об»єкта нерухомості, розташованого за адресою: м.Одеса, вул..Усатівська,8, по домовленості сторін переноситься на 22.01.2016р.
Сторонами не заперечується, що у призначений строк договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 укладений не був.
Відповідно до ст.ст.626, 635, 657 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. . Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Із системного аналізу положень ЦК України можна дійти висновку про те, що правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Як стверджував ОСОБА_1, після укладення договору від 13.08.2015р., він почав проводити в будинку ремонтні роботи а саме - демонтував стелю та прогнившу дощану підлогу, частково підготував для ремонту стіни; демонтував дах зі старого шиферу, зробив монтаж армопоясу та перекриття даху із профнастилу над двома приміщеннями; демонтував стару каналізацію у дворі та будинку та проклав нові траншеї нової каналізаційної системи з обладнанням протилевневої системи та підключив до міської каналізації; вивіз сміття; переоформив новий проект газопостачання та виконав всі необхідні для цього роботи; виконав роботи по укріпленню стін армопоясом через тріщини в старому будинку; демонтував старі двері та вікна і здійснив монтаж нових дверей та вікон, проклав нову систему водопостачання в будинку; утеплив стелю в 3-х приміщеннях та підшив ОСБ-плитами; залив подушки з легкого бетону для монтажу теплих полів; демонтував старий димохід; здійснив повний демонтаж системи обігрівання; частково утеплив задню стіну будинку пінопластом; демонтував перегородки санвузлу; оплатив роботи працівників по ремонту. На придбання будівельних матеріалів позивач витратив 81463грн, про що надав копії чеків та накладних. Вартість по проведеному ремонту позивач оцінив в 47722грн., доказів тому позивачем не надано, що підтвердив в судовому засіданні і сам позивач.
Відповідачка в судовому засіданні пояснила, що згоди на проведення капітального ремонту не давала, будинок був придатним для проживання, а ОСОБА_1, самовільно його розпочавши, призвів стан будинку до незадовільного, внаслідок чого його вартість значно зменшилася. Також відповідачка пояснила, що дала дозвіл позивачу на те, що він завезе будівельні матеріали, а після того, як позивач повністю розрахується з нею, він буде робити ремонт, однак дозволу на проведення такого ремонту, який здійснював позивач, до повного розрахунку, вона не давала, крім того, сторонами не обумовлювалося питання щодо повернення коштів, затрачених на ремонтні роботи у разі не підписання договору купівлі-продажу будинку.
Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних договором платежів, підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами.
Згідно до ч.1 ст.571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов»язання сталося з вини боржника завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов»язання сталося з вини кредитора, він зобов»язаний повернутим боржнику завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Отже правила ст.571 Цивільного кодексу України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з нього подвійної суми завдатку застосовується тоді коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини когось зі сторін договору. У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але належно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Оскільки договір купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані позивачем кошти на користь відповідачів суми є авансом і правові підстави, встановлені ч.1 ст.571 ЦК України, для залишення відповідачу отриманих коштів - відсутні.
Відповідно до звіту №2015-05-1 від 21.07.2015р. про оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_3, встановлено, що ринкова вартість нерухомого майна у вигляді 39/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 21.07.2015р. складає 323 876грн. Після того, як ОСОБА_2 розірвала договір з ОСОБА_1, вона подарувала спірний будинок ОСОБА_4, про що свідчить копія договору дарування від 23.02.2016р., в якому встановлено, що згідно звіту про оціночну вартість частки домоволодіння, виданого ТОВ «АКР-КОНСАЛТ» від 22.10.2015р., ринкова вартість об»єкту складала вже 63 896грн.76коп. Таким чином відповідачка стверджувала, що позивач за первісним позовом повинен їй сплатити 259 979,24грн., тобто різницю між вартістю спірного будинку до його заселення позивачем та вартістю цього майна станом на 22.10.2015р.
Допитаний в судовому засіданні свідок позивача ОСОБА_5, який є зятем позивача, пояснив, що він з позивачем зі згоди відповідачки, яка знала, бачила та яка не заперечувала проти ремонту, проводили ремонтні роботи в будинку АДРЕСА_1 а саме - зняли шпалери та штукатурку, зірвали підлогу, оскільки була сирість, демонтували вікна, перекрили дах, провели воду та каналізацію, частково завели сантехніку, закупили електрику, переробили газове обладнання. У сторін була домовленість, що ціна за будинок буде нижчою, оскільки стан будинку був незадовільний і свідок був присутній коли позивач та відповідачка вирішували питання стосовно ціни за будинок та проведення ремонту.
Свідок позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердила, що позивач зі своїм зятем з літа по листопад 2015р. дійсно робили ремонт у будинку, про що було ОСОБА_2Є відомо та вона це бачила, однак на питання чи відомо їй щось про надання дозволу на проведення цього ремонту свідок відповіла, що їй з цього приводу нічого не відомо.
Свідок відповідача ОСОБА_7, пояснила, що влітку 2015р. до неї в агентство-нерухомості «Афіна-ДТ» звернувся ОСОБА_1 з проханням надати інформаційно-посередницькі послуги, пов»язані з об»єктом нерухомості, який розташований за адресою: м.Одеса, вул..Усатівська,8, про що було укладено договір від 13.08.2015р. Того ж дня між сторонами було укладено договір завдатку та було визначено строк через три місяці для того, щоб укласти основний договір. Перепитавши, чому вказано такий строк, ОСОБА_1 відповів, що необхідно продати квартиру його матері в м.Ізмаїлі і за ці гроші він придбає їй будинок АДРЕСА_1, який належить відповідачці. Однак у вказаний строк квартира в м.Ізмаїлі продана не була і до свідка за порадою прийшли ОСОБА_1 разом зі своїм зятем. Свідок їм порадила продовжити строк укладення основного договору, подзвонила ОСОБА_2 з такою пропозицією, на що та погодилася і сторони продовжили строк до 22.01.2016р. ОСОБА_1 сказав, що почав робити ремонт, оскільки в кухні була тріщина, що будинок треба привести до порядку і що ціну необхідно знизити. Однак про капітальний ремонт мови не було. Після закінчення строку та після того, як позивач з»їхав зі спірного приміщення, свідок прийшла показувати будинок, в якому був безлад. До підписання договору про наміри, свідок бачила будинок та його стан, в якому не було санвузлу, була дерев»яна підлога та вікна, там можна було проживати.
Допитаний в судовому засіданні свідок відповідача ОСОБА_4 пояснив, що саме він придбав у відповідачки спірний будинок за 19 тисяч дол..США. Після придбання будинку, свідок замінив каналізацію, провів із сусідами воду і у зв»язку з тим, що ОСОБА_1 все зруйнував там до ракушняка, свідок був змушений робити в будинку ремонт. Разом з тим свідок вказував на те, що ремонт каналізації був, однак він не є якісним, був процентів на 20 від всієї площі замінений дах, але не якісно, поміняні вікна. Також позивачем на 90% було підготовлено підлогу для ремонту.
Згідно ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
В судовому засіданні відповідачка підтвердила, що після того, як позивач з»їхав з будинку, вона 23.02.2016р. фактично продала його свідку ОСОБА_4 за 19 тисяч дол..США, що еквівалентно на той час 513 190грн., однак між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено не договір купівлі-продажу, а договір дарування.
Судом встановлено, що також підтверджується поясненнями відповідачки та поясненнями свідка ОСОБА_4, що спірний будинок нею було виставлено на продаж за 20 тисяч дол..США, однак вона погодилася продати його позивачу в серпні 2015р. за 17 тисяч доларів США., що на той час було еквівалентно 391 000грн.
Суд критично ставиться до тверджень відповідачки про те, що вартість частки будинку, яку вона продавала, значно зменшилася внаслідок проведених руйнівних ремонтних робіт позивачем з посиланням на вказаний в договору дарування від 23.02.2016р. звіт про оціночну вартість частки домоволодіння, виданого ТОВ «АКР-КОНСАЛТ» від 22.10.2015р., згідно якому ринкова вартість об»єкту складала 63 896грн.76коп. (еквівалент 2826,04дол.США), внаслідок чого вона зазнала збитків в сумі 259 979,24грн. (323876 - 63896,76 = 259 979,24), оскільки вони протирічать поясненням самої відповідачки про те, що вона фактично продала частину будинку №8 по вул.Усатівській в м.Одесі, яка сьогодні є предметом спору, та яка за поясненнями відповідачки, була зруйнована внаслідок проведення позивачем ремонтних робіт, не за 2826,04 дол.США а за 19000дол.США.
Згідно ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов»язаннях (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов»язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання. Якщо ж зобов»язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов»язання). Набуття однією зі сторін зобов»язання за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов»язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому законом порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або відсутня взагалі. Вказаний правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі №6-88цс13 і відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов»язковим для всіх судів України.
Суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачки вартості робіт про проведенню ремонту в розмірі 47722грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних доказів сплаченої суми у вказаному розмірі.
Щодо вимог про стягнення з відповідачки 81463грн., витрачених позивачем на придбання будівельних матеріалів, суд відмовляє в їх задоволенні, оскільки ні умовами договору про намір укласти договір відчуження майна від 13 серпня 2015 року, ні додатком від 10 грудня 2015 року до угоди від 13.08.2015р. про перенесення строку розрахунку не передбачено відшкодування витрат відповідачкою за придбання будівельних матеріалів та вартості проведених робіт. Що стосується показань допитаних свідків позивача про те, що відповідачці було відомо про те, що позивачем ведуться ремонтні роботи та вона проти цього не заперечувала, суд зазначає, що ці докази у відповідності до вимог ч.2 ст. 59 ЦПК України, яка передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, у даному випадку не є допустимими. Крім того, судом не було встановлено, що правова підстава отримання коштів в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або відсутня взагалі, тому до спірних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України застосована бути не може.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому суд враховує конкретні обставини справи, а також ст.23 ЦК України, зокрема, те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідачкою зазначалося, що внаслідок протиправних дій позивача вона зазначала моральних страждань, які виразилися в емоційних хвилюваннях за своє майно, крім того, позивач їй погрожував відібрати майно, що змусило її прикласти значних зусиль для захисту свого права власності, однак доказів спричинення їй моральної шкоди надано не було, крім того, відшкодування моральної шкоди не було передбачено договором відчуження майна від 13 серпня 2015 року, та додатком від 10 грудня 2015 року до угоди від 13.08.2015р. про перенесення строку розрахунку, а відтак суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні таких вимог.
Посилання відповідачки на фактично укладений між нею та ОСОБА_1 строковий договір найму житла, який повинен був закінчитися або придбанням будинку у визначений строк або виселенням і на те, що останній не мав права без згоди наймодавця робити поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, а відтак не має права вимагати відшкодування йому збитків, не заслуговують на увагу, оскільки договір найму житла укладається у письмовій формі, чого зроблено не було, а також сторонами не було погоджено розмір плати за найм житла, як це передбачено Цивільним кодексом України.
Аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення зі ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 38500грн. В задоволенні інших позовних вимог та також в задоволенні зустрічного позову суд відмовляє, так як вони є безпідставними.
Керуючись ст.ст.22, 23, 570, 571, 610-612, 626, 635, 657, 1166, 1167, 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутої грошової суми та упущеної вигоди задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., ІПН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., ІПН НОМЕР_2, грошову суму у розмірі 38500 (тридцять вісім тисяч п»ятсот)грн.
Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., ІПН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., ІПН НОМЕР_2, судовий збір в сумі 385 (триста вісімдесят п»ять)грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків невиконання взятого на себе зобов»язання та відшкодування збитків відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк зі дня його проголошення.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН