Справа № 369/8160/15-ц
Провадження № 2/369/301/17
Іменем України
02.06.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчко А.Я.,
секретаря Раситюк М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, посилаючись на те, що, що на підставі отриманого в 2011 році державного акту на право власності на земельну ділянку вона є власником земельної ділянки площею 0,4380 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач по справі є власником сусідньої земельної ділянки. У 2015 році їй стало відомо, що відповідач зайняв частину її земельної ділянки шляхом встановлення паркану та фундаменту. При винесені меж в натуру було встановлена невідповідність конфігурації її земельної ділянки в плані меж земельної ділянки в державному акті на праві власності на земельну ділянку. В добровільному порядку відповідач усувати порушення не бажає, тому вважає своє право порушеним.
Тому позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_2 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням частину земельної ділянки площею 0,0230 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) шляхом знесення огорожі та фундаменту.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.12.2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.
Зобов'язати ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням частину земельної ділянки площею 0,0230 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) шляхом знесення огорожі.
25 лютого 2016 року ухвалою Апеляційного суду Київської області було залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, було скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач та її представник проти вимог позову заперечували, та просили в позові відмовити.
Третя особа ОСОБА_4 про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, направила до суду заяву, згідно якої просила позов задовольнити.
Третя особа: ОСОБА_3 у судовому засіданні просила позов задовольнити.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 20 липня 2011 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,4380 га, яка розташована по АДРЕСА_3 (кадастровий номер НОМЕР_1).
Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 21 квітня 2005 року ОСОБА_2 на підставі рішення Бобрицької сільської ради 13 сесії 3 скликання від 23 липня 2004 року № 224/3 належить земельна ділянка площею 0,150 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_4).
Відповідно державний актів позивач та відповідач є суміжними землекористувачами.
У 2015 році ОСОБА_1 було укладено договір про виконання геодезичних робіт на земельній ділянці.
За замовленням ОСОБА_1 проведені роботи із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки. При проведенні землевпорядних робіт щодо винесення в натурі меж земельних ділянок та встановлення межових знаків згідно державного акту ОСОБА_1 спеціалістами встановлено, що фактично конфігурація земельної ділянки не відповідає конфігурації земельної ділянки, зазначеній в державному акті.
Згідно з актом Бобрицької сільської ради від 26 червня 2015 року при обстеженні земельної ділянки позивачки виявлено, що ОСОБА_2 самовільно захопила земельну ділянку площею 0,0230 га (згідно з геодезичними вимірюваннями сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_5), встановивши на ній дерев'яні стовпчики по периметру, які обтягнула металевою сіткою.
Як вбачається з листа Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 13.10.2016 року № 02-09/2568, згідно із зведеним кадастровим планом земельних ділянок, складеного ТОВ «Торговий дім «Земля» на підставі каталогу координат наданого Управлінням Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області (лист від 01.07.2016 № 21-1012-99.5-1106/2-16), на сьогодні частина земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4, площа накладки складає 0,0210 га.
Згідно висновку судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Ю.Л. Баран викладених у висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 12999/16-41 від 04.11.2016 р. по цивільній справі № 369/12869/15-ц, межі належної ОСОБА_2 земель ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4були порушені у зв'язку з накладенням на неї меж земель ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1. Площа накладання становить 0,0210 га.
Відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, і акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
При цьому акт приймання-передачі межових знаків на зберігання є основним документом в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, після складання та підписання якого виключається спір між суміжними користувачами.
Крім того, відповідно до п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
У ч. 3 ст. 198 ЗК України передбачено, що кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Таким чином, непогодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами позбавляє землевпорядну організацію виготовити позивачу технічну документацію із землеустрою її частки земельної ділянки та погодити технічну документацію з компетентними органами.
Відповідачка заперечувала погодження меж земельної ділянки позивачки з суміжними власниками та землекористувачами та зазначала, що вона та інші суміжні землекористувачі не повідомлялися та не були присутні при виготовленні технічної документації позивачки із землеустрою, а також при встановленні (відновленні) меж її земельної ділянки (акт прийому-передачі межових знаків від 25 червня 2015 року), про що свідчить відсутність їх підписів в цьому акті.
Тому, суд критично відносить до акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 25 червня 2015 року, оскільки відповідачем не погоджено меж земельної ділянки із позивачем.
В той же час відповідачем було надано до суду акт перенесення в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межових знаків земельної ділянки ОСОБА_2 від 14 липня 2005 року, який підтверджує закріплення меж її земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно з планом меж, що додавався до цього акта, тобто те що її земельна ділянка була винесена в натурі у 2005 році саме вказаної площі та конфігурації і знаходиться на час розгляду справи в тих межах, які були закріплені у 2005 році.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Перелік способів захисту порушених прав визначено статтею 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити порушені права чи інтереси і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.
Вказана норма кореспондується із ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. За ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, в тому числі і на відшкодування збитків у випадках передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та користувачів, дотримуватись правил добросусідства.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном . Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 143 ЦПК України визначає що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
З наведеного вище, суд приходить до висновку що позивачем не було надано належних та допустимих доказів які б підтвердили існування порушень з боку відповідача відносно земельної ділянки позивача.
Докази що були надані позивачем суд не бере до уваги, оскільки спростовуються доказами що надавались стороною відповідачам, а саме листом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 13.10.2016 року № 02-09/2568 та висновком судового експерта по цивільній справі № 369/12869/15-ц.
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в сфері геодезії, сторони мали право заявляти клопотання у справі про призначення судової земельної-технічної експертизи.
Однак, сторонами не було заявлено клопотань щодо проведення відповідної земельно-технічної експертизи для встановлення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу, роз'яснював позивачу та її представнику права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій в тому числі роз'яснював стороні позивача обов'язок довести ті обставини, на які вона посилаються як на підставу своїх вимог.
Належних та допустимих доказів, які б відповідали вимогам ст.ст.57-58 ЦПК України, та відповідно підтверджували порушення норм Земельного кодексу України з боку відповідача, позивачем надано не було.
Тобто, позивач не довела тих обставин на які вони посилалися як на підставу позовних вимог, не надала докази в обґрунтування позовних вимог, не спростували тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є її обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.
На підставі ст.ст. 15, 16, 386 ЦК України, ст. 91, 152, 155 ЗК України, та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 15, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя А.Я. Волчко