ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 червня 2017 року письмове провадження № 826/5415/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
За позовомОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича
прозобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1.) з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк «Траст» Кухарева Володимира Валентиновича (далі також - відповідач або Уповноважена особа), в якому просив суд:
1. Зобов'язати Уповноважену особу визнати вимоги ОСОБА_1 на грошові кошти на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 згідно Договорів: № 5972-Л-980/4 від 12.01.2016, № 5972-Щ-980/5 від 05.02.2016, що становлять 201653,82 грн.;
2. Зобов'язати Уповноважену особу внести вимоги ОСОБА_1 до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та задовольнити такі вимоги у порядку та черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов позивач зазначив, що внаслідок необізнаності про необхідність у встановлені статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» строки подати відповідачу заяву про визнання його кредитором, відповідна заява була подана ним з порушенням встановлених строків, що призвело до незаконного позбавлення права на повернення коштів з рахунку ліквідованого банку.
Представником відповідача подані суду письмові заперечення проти позову, в яких він просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі, оскільки кредиторські вимоги позивача, заявлені зі спливом відведеного Законом України «Про систему гарантування складів фізичних осіб» строку, отже не підлягають включенню до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та вважаються погашеними.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи за їх відсутності, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Від позивача через канцелярію суду 02.06.2017 та 07.06.2017 відповідно, надійшли заява про відкликання клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні та заява про відвід судді, які задоволенню не підлягають, оскільки подані позивачем після початку судового розгляду адміністративної справи по суті в порядку письмового провадження та за відсутності необхідності проведення судових дій (допиту свідків, проведення експертизи) виключно в судовому засіданні. При цьому суд керувався вимогами ст. ст. 30, 128 ч. 6 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, взаємовідносини між позивачем та ПАТ Банк «Траст» ґрунтувалися на договорах банківського вкладу від 12.01.2016 № 5972-Л-980/4 на суму 114 000,00 грн. та від 05.02.2016 № 5972-Щ-980/5 на суму 226 183,45 грн.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29.12.2016 № 559-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк «Траст», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд) було прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016 «Про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Враховуючи зазначене, Фондом у газеті «Голос України» № 2 (6507) від 05.01.2017 було опубліковано повідомлення про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ», а також про те, що вимоги кредиторів ПАТ БАНК «ТРАСТ» прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування оголошення. Аналогічне повідомлення було розміщено на офіційному веб-сайті Фонду.
Таким чином, з 05.01.2017 Уповноваженою особою було розпочато прийом вимог кредиторів до банку, який відповідно до вимог абзацу першого частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тривав по 06.02.2017 включно.
15 лютого 2017 року позивачу виплачена гарантована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» сума відшкодування за вкладами в розмірі 200000,00 грн.
Враховуючи, що вклад позивача становить значно більшу суму ніж відшкодована йому гарантована сума, він звернувся до відповідача з заявою від 02.03.2017, яку останній отримав 09.03.2017, про визнання вимог на грошові кошти на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у розмірі 201653, 82 грн.
Листом від 04.04.2017 № 858 відповідач повідомив позивача про неможливість повернення вказаних коштів з рахунків, оскільки позивачем у встановлені законодавством строки не було подано до Уповноваженої особи заяви про кредиторські вимоги до банку.
Вважаючи, що Уповноваженою особою порушене право на повернення суми вкладів у повній мірі, шляхом ігнорування особливих потреб позивача, що пов'язані з його віком та неповідомлення під час особистого прийому про необхідність та строки подання заяви про акцептування вимог до банку, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Дослідивши та надавши оцінку, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (далі також - Закон).
Статтею 2 Закону наведені визначення понять, що у ньому застосовуються, зокрема:
вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката;
ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства;
уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції, зокрема, здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом.
Згідно з частиною першою та другою статті 26 Закону, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2017 позивачу виплачена гарантована сума відшкодування за вкладом в розмірі 200 000,00 грн.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 44 Закону, Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Згідно зі статтею 45 Закону, Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет (частина перша).
Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку (частина друга).
Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються (частина п'ята).
Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт третій частини першої статті 48 Закону).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону).
Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними (частина восьма статті 49 Закону).
Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що в межах ліквідаційної процедури банку статусу кредитора набувають дві категорії осіб:
1) фізичні особи - вкладники у межах гарантованої Фондом суми відшкодування;
2) особи, вимоги яких заявлені протягом 30 днів з дня опублікування відомостей (про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду), та які акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
До останніх, за змістом Закону, зокрема пункту четвертого частини першої статті 52 відносяться в тому числі фізичні особи-вкладники з вимогами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Судом встановлено, що позивач, як фізична особа - вкладник в межах гарантованої Фондом суми відшкодування 15.02.2017 отримав 200000,00 грн., що є гарантованою сумою відшкодування за вкладами, отже спір між сторонами стосується вимог у частині, що перевищує суму, виплачену позивачу Фондом.
Судом також встановлено, що зі заявою про визнання вимог на грошові кошти в сумі 201653,82 грн. (залишок суми неповернутого вкладу) позивач звернувся до відповідача лише у березні 2017 року.
При цьому, Фондом виконані вимоги Закону щодо публікації відомостей про ліквідацію банку в газеті «Голос України» та на офіційному веб-сайті.
Враховуючи наведене, а також те, що граничний строк подання, у тому числі фізичними особами-вкладниками заяв-вимог кредиторів до банку сплив 06.02.2017, позивачем порушений встановлений частиною п'ятою статті 45 Закону строк.
Отже, відповідачем правомірно повідомлено позивачу про неможливість повернення коштів з рахунків за його заявою від 02.03.2017, оскільки позивачем у встановлені законодавством строки не було подано до Уповноваженої особи заяви про кредиторські вимоги до банку.
Окрім наведеного, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню також через відсутність у суду повноважень щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти будь-яке рішення.
Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2014 року у справі № К/800/62158/13 встановлено, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій