15 червня 2017 року м. Чернігів Справа № 825/324/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивача ОСОБА_1,
представників відповідача Хряпи А.М., Шпака Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Чернігівської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Генеральна прокуратура України про визнання протиправними та скасування попередження, наказу в частині та наказів, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Чернігівської області, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати абзац 4 наказу Прокуратури Чернігівської області від 20.01.2017 №30к (щодо звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017, у зв'язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), абзац 3 наказу Прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к (щодо внесення змін до наказу від 20.01.2017 №30к, а саме вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області 02.04.2017 (останній день відпустки), абзац 3 наказу Прокуратури Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к (щодо внесення змін до наказу від 20.01.2017 №30к, а саме вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області 10.04.2017 (останній день відпустки) та попередження прокурора Чернігівської області Комашки В. про вивільнення від 22.11.2016 № 11/1-943 вих-16; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та в органах прокуратури Чернігівської області з 10.04.2017; визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Чернігівської області у зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 всіх днів невикористаної відпустки; стягнути з Прокуратури Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячної заробітної плати на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та в органах Прокуратури Чернігівської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем не дотримано вимоги статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме персонально позивача про вивільнення не попереджено, не запропоновано вакантні посади та не враховано переважне право ОСОБА_1 про залишення на роботі у зв'язку із наявністю у останнього більш високої кваліфікації. Всупереч статті 60 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Крім того, в порушення вимог Закону України «Про відпустки» при звільненні позивачу не надано всі дні невикористаної відпустки.
16.05.2017 ухвалою суду, занесеною секретарем судового засідання в журнал судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Генеральну прокуратуру України
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.
Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали та зазначили, що наказом Генеральної прокуратури України від 28.09.2016 № 144ш, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та його загальну чисельність 36 одиниць, з відповідним фондом заробітної плати і зараховано до резерву Генеральної прокуратури України. Цим же наказом утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівського області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності у складі з відповідними відділами та установлено у штатному розписі новоутвореного управління, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати. Таким чином, на думку відповідача, відбулася реорганізація прокуратури Чернігівської області. При цьому всі посади управління нагляду у кримінальному провадженні, у тому числі посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, яку займав позивач, ліквідовано. Також відповідач не погодився із доводами позивача про неврахування його переважного права на залишення на роботі, зазначивши, що переважне право на залишення на роботі, не тотожне переважному праву на працевлаштування на новій посаді. У спростування доводів позивача про незаконність звільнення у зв'язку із не запропонуванням іншої посади у прокуратурі Чернігівської області, відповідач зазначив, що у прокуратурі Чернігівської області на час звільнення позивача були відсутні вакантні посади, які відповідали кваліфікації позивача, у зв'язку із чим, переведення на іншу посаду було неможливим. У наданих суду поясненнях, представник відповідача підстави заперечень обґрунтував тим, що звільнення позивача було проведено за наявності підстав та із дотриманням встановленого порядку.
Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Генеральної прокуратури України на судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом прокурора Чернігівської області від 10.04.2015 № 179 ОСОБА_1 призначений на адміністративну посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Чернігівської області, що не заперечується відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генеральної прокуратури України від 28.09.2016 № 144ш, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та його загальну чисельність 36 одиниць, з відповідним фондом заробітної плати, зараховано до резерву Генеральної прокуратури України. Цим же наказом утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівського області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності у складі з відповідними відділами та установлено у штатному розписі новоутвореного управління, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати (а.с.52,53).
На виконання наказу Генеральної прокуратури України від 28.09.2016 № 144ш, 22.11.2016 позивачу персонально вручено попередження про вивільнення № 11/1-943вих-16, в якому зазначено, що у відповідності до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 попереджається про звільнення із займаної посади у зв'язку із ліквідацією не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням. Також у попередженні вказано про відсутність у прокуратурі Чернігівської області вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації та могли бути запропоновані (а.с.61).
13.01.2017 ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив вважати дату звільнення останній день відпустки (а.с. 58).
Наказом прокурора Чернігівської області від 20.01.2017 № 30к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017, у зв'язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Цим же наказом позивачу надано з 21.01.2017 по 21.03.2017 щорічну відпустку (59 календарних днів) та наказано виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 142 календарні дні (а.с.54).
В подальшому, на підставі заяви позивача та листка непрацездатності від 23.01.2017 серії АДЗ № 509272, наказом прокурора Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к ОСОБА_1 продовжено відпустку, у зв'язку із захворюванням, з 22.03.2017 до 02.04.2017 та внесено зміни до наказу від 20.01.2017 №30к, відповідно до яких датою звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області вважати 02.04.2017 (останній день відпустки) (а.с.56,59).
Наказом від 03.04.2017 № 104к, на підставі заяви позивача та листка непрацездатності від 17.02.2017 серії АДЗ № 509490, ОСОБА_1 продовжено відпустку, у зв'язку із захворюванням, з 03.04.2017 до 10.04.2017 та внесено зміни до наказу від 20.01.2017 №30к, відповідно до яких датою звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області вважати 10.04.2017 (останній день відпустки) (а.с.57,60).
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини першої та другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII) прокурор звільняється з посади, в тому числі, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 (далі - КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Таким чином, суд, з урахуванням наведених норм, приходить до висновку, що звільнення працівників з посади може відбуватися у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації.
Відповідно до статті 9 та пункту 5.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII повноваження щодо здійснення змін в організації і праці, в тому числі визначення кількості прокурорів, структури регіональних та місцевих прокуратур належить Генеральному прокурору України. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Так, наказом Генерального прокурора України №144ш від 28.09.2016, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, керуючись статтями 9,10,14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу VІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні, в тому числі відділ приймання відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації, та установлено зарахувати його загальну чисельність 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати до резерву Генеральної прокуратури України. Утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності (а.с.52).
Отже, наказ Генерального прокурора України №144ш від 28.09.2016 про ліквідацію управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області виконано. Управління ліквідовано, ліквідовано усі посади (у тому числі адміністративні) ліквідованого управління, позивача звільнено з адміністративної посади ліквідованого управління, створено нове управління та призначено працівників до нового управління.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 39 Закону № 1697-VII адміністративною посадою в регіональній прокуратурі є посада керівника підрозділу регіональної прокуратори.
Як вже встановив суд, позивач був призначений на посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження в прокуратурі Чернігівської області.
Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону здійснюється керівником регіональної прокуратури (ст. 41 Закону № 1697-VII).
За результатом аналізу викладених законодавчих норм та обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача порушень вимог законодавства в частині звільнення позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки наказом Генерального прокурора України №144ш від 28.09.2016 ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні, в тому числі відділ приймання відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та посаду, яку обіймав позивач, що, відповідно, за правилами викладених законодавчих норм, є підставою для звільнення.
Посилання позивача на те, що відповідачем не було запропоновано вакантні посади, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, виходячи з наведеної правової норми, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
З матеріалів справи вбачається, що 22.11.2016 ОСОБА_1 персонально попереджений про наступне вивільнення з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України. Одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_1 повідомлений про відсутність в органах прокуратури Чернігівської області вакантних посад, які можна запропонувати з урахуванням його кваліфікації. Зі змістом попередження про вивільнення позивач ознайомлений 22.11.2016 (а.с. 61).
13.01.2017 позивачем на ім'я прокурора Чернігівської області подано заяву, в якій позивач просив вважати дату звільнення останній день відпустки, тобто фактично погодився з підставою звільнення (а.с.58).
У свою чергу, на підтвердження відсутності вакантних посад в прокуратурі Чернігівської області, представники відповідача надали суду штатний розпис станом на 22.11.2016 (а.с. 158) та зазначили, що іншого штатного розпису на час звільнення позивача в прокуратурі Чернігівської області не було.
Позивач вважає, що наданий відповідачем штатний розпис не може бути належним доказом, оскільки не містить всіх показників, тобто не відповідає типовій формі.
Однак суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003 передбачено, шо підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників і штатний розпис.
Але визначення штатного розпису та його обов'язкову типову форму жоден нормативно-правовий акт не містить.
При цьому суд критично оцінює доводи позивача про протиправність попередження прокурора Чернігівської області Комашки В. про вивільнення від 22.11.2016 № 11/1-943 вих-16, з огляду на те, що законодавство зобов'язує роботодавця персонально попередити працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (стаття 49-2 КЗпП України).
Позивач в судовому засіданні стверджує, що попередження про наступне вивільнення має бути викладено у формі письмового наказу, однак такої обов'язкової вимоги до попередження законодавство не передбачає.
Доводи позивача про неврахування його переважного права на залишення на роботі, суд вважає безпідставними, оскільки переважне право на залишення на роботі, не тотожне переважному праву на працевлаштування на новій посаді.
Крім того, в абзаці четвертому пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Як видно з пункту 19 даної Постанови, проведення такої перестановки є правом власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до пункту 10 Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 12.10.2016 № 357 (а.с.67), призначення прокурорів на адміністративні посади віднесено до виключної компетенції керівників самостійних структурних підрозділів, керівників та заступників керівників підрозділів у складі управлінь регіональних прокуратур, управлінь та департаментів Генеральної прокуратури України, тому не підлягає перевірці при розгляді справи.
За таких обставин, суд вважає, що позивач був звільнений з посади з дотриманням статей 40 та 49-2 КЗпП України.
Щодо посилань позивача на те, що відповідачем порушено вимоги статті 60 Закону № 1697-VII, то суд зазначає таке.
Дійсно, статтею 60 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор не успішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
Однак за змістом підпункту 4 пункту 5-1 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону (які набирають чинності 15.04.2016 - абз. 3 п. 1 розд. ХІІ Закону № 1697-VII в редакції Закону України від 21.04.2015 № 335-VIII; та 15.04.2017 - абз. 3 п. 1 розд. ХІІ Закону № 1697-VII в редакції Закону України від 12.05.2016 № 1355-VIII).
Тобто до 15.04.2017 звільнення прокурорів з посад, у тому числі адміністративних, допускалося без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області 10.04.2017 (а.с. 57), тобто до набрання чинності абз. 3 п. 1 розд. ХІІ Закону № 1697-VII в редакції Закону України від 12.05.2016 № 1355-VIII, то з боку відповідача відсутні порушення вимог статті 60 Закону України № 1697- VІІ.
Отже, приймаючи рішення про звільнення позивача, відповідач діяв обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право позивача перебувати на адміністративній посаді, яку він обіймав, не може бути поновлено, з огляду на таке.
Позивач, маючи можливість вчинити відповідні дії на захист своїх прав, не скористався та не оскаржував дії та розпорядчий документ (наказ) Генерального прокурора України №144ш від 28.09.2016 щодо ліквідації структурного підрозділу обласної прокуратури - управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області і створення нового управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності з аналогічними функціями і такий є чинним.
Таким чином, скасувати оскаржувані накази та поновити позивача на посаді, за умови чинності наказу Генерального прокурора України №144ш від 28.09.2016, буде суперечити вимогам статті 9 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-V.
Більше того, він фактично вичерпав свою дію виконанням у повному обсязі.
Згідно правової позиції Конституційного суду України, рішення суб'єкта владних повноважень, що вичерпали свою дію не можуть бути скасовані, так як таке скасування не поновлює жодних прав суб'єктів відповідних правовідносин (рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009).
Суд не може відновити ліквідоване управління і ліквідовану адміністративну посаду за власною ініціативою з метою працевлаштування позивача (дискреційні повноваження прокуратури).
Отже, з урахуванням того, що відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні в структурі прокуратури Чернігівської області не існує та в штаті прокуратури не існує посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні, позовні вимоги про поновлення на зазначеній посаді задоволенню не підлягають, як такі, що жодним чином не поновлюють будь-яких прав позивача.
Як наслідок, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стосовно вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у ненаданні позивачу всіх днів невикористаної відпустки, суд зазначає таке.
Як встановлено в ході розгляду даної справи, наказом прокурора області від 10.04.2017 № 116к вирішено виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку. Факт отримання вказаної грошової компенсації позивач в судовому засіданні не заперечував.
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96), право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29.05.2001 року передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційна тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Крім того, статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-ІV визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною на підставі норм міжнародного права. А стаття 81 КЗпП містить таку норму: якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов'язок в наданні самої відпустки.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин та з урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини третьої статті 2, частини першої статті 11 та частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя І.І. Соломко