Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
"14" червня 2017 р. № 820/760/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Стрєлка О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства "Технобазіс"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень ,
Позивач, Приватне підприємство "Технобазіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1.Визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 02 лютого 2017 року № 0000051407 та від 02 лютого 2017 року № 0000061407.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 02 лютого 2017 року № 0000051407 та від 02 лютого 2017 року № 0000061407.
3. Стягнути з державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Технобазіс" (код ЄДРПОУ 38630430) витрати на оплату судового збору.
Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.
Приватне підприємство «Технобазіс» 02.04.2013 р. взято на податковий облік за №20291358928 і станом на даний час перебуває на обліку в Харківській об»єднаній державній податковій інспекції Головного Управління ДФС у Харківській області.
Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Харківський області «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Технобазіс» (податковий номер 38630430)» від 20.12.2016 р. №3442 та на підставі направлень від 21.12.2016 р. за №7356, 7357 виданих ГУ ДФС у Харківський області головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області Волобуєвій Олександрі Федорівні та головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області Докуніній Олені Анатоліївні, на підставі п.п. 78.1.4 п.78.1 ст.78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Технобазіс» (податковий номер 38630430), з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення, нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Стронекс-плюс» (податковий номер 39995955), що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за період з 01.05.2016 р. по 31.07.2016 р.
За результатами перевірки складено акт №17/20-40-14-07-07/38630430 від 06.01.2017 року, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, абз. А п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями) в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання в сумі 471 968,38 гри. та завищено суму податкового кредиту в сумі 2 659 025,00 грн. у тому числі по періодам: за травень 2016 року в сумі 72 603,5 грн., в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) в сумі 72 603,5 грн.; за червень 2016 року в сумі 808 127,23 грн., в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) у сумі 880 730,73 грн.; за липень 2016 року завищено суму податкового кредиту в сумі 1 778 294,27 грн. та занижено суму податкового зобов'язання в сумі 471 968,38 грн., внаслідок чого занижено нараховану суму податку на додану вартість до сплати (р. 18) у сумі 2 671083,38 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 02 лютого 2017 року №0000051407, яким було встановлено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 459 910,00 грн. та №0000061407, яким було збільшено суму грошового зобов'язання на суму 2 199 115 грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 549 778,75 грн.
Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень - рішень послугувало твердження фахівців ДПІ про те, що в ході проведення перевірки позивача не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень - липень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «Стронекс-плюс»( податковий номер 39995955).
Матеріалами справи підтверджено, що дійсно, позивач, ПП «Технобазіс», у перевіряє мий період ,мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Стронекс-плюс».
10.05.2016 року було укладено договір поставки №1005-16 між ПП «Технобазіс» (Покупець) та ТОВ «Стронекс-Плюс» (Постачальник).
В підтвердження реальності вказано договору надані наступні докази, а саме: копії видаткових накладних №8 від 30.05.2016; №5 від 03.06.2016; №6 від 07.06.2016; №18 від 07.06.2016; №7 від 08.06.2016; №17 від 13.06.2016; №30 від 13.06.2016; №31 від 13.06.2016;№27 від 15.06.2016; №21 від 16.06.2016; №36 від 17.06.2016; №40 від 17.06.2016; №37 від 17.06.2016; №39 від 17.06.2016; №35 від 17.06.2016; №38 від 17.06.2016; №34 від 17.06.2016; №41 від 17.06.2016; №32 від 17.06.2016; №42 від 21.06.2016; №45 від 21.06.2016; №33 від 21.06.2016; №28 від 23.06.2016; №47 від 24.06.2016; №48 від 24.06.2016; №46 від 29.06.2016; №54 від 30.06.2016; №53 від 30.06.2016; №55 від 30.06.2016; №50 від 01.07.2016; №58 від 01.07.2016; №57 від 01.07.2016; №70 від 04.07.2016; №63 від 07.07.2016; №64 від 07.07.2016; №65 від 08.07.2016; №74 від 12.07.2016; №75 від 12.07.2016; №73 від 12.07.2016; №85 від 12.07.2016; №76 від 12.07.2016; №71 від 13.07.2016; №83 від 14.07.2016; №69 від 14.07.2016; №89 від 14.07.2016; №67 від 14.07.2016; №68 від 14.07.2016; №84 від 15.07.2016; №72 від 15.07.2016; №78 від 15.07.2016; №79 від 21.07.2016; №96 від 22.07.2016;№97 від 22.07.2016; №93 від 25.07.2016; №100 від 25.07.2016; №110 від 28.07.2016; №107 від 28.07.2016; №108 від 28.07.2016; №104 від 28.07.2016; №103 від 28.07.2016; №102 від 28.07.2016; №109 від 28.07.2016; №99 від 29.07.2016; №106 від 29.07.2016; №98 від 29.07.2016; №105 від 29.07.2016 р.,копії товарно-транспортних накладних №Р8 від 30.05.2016; №5 від 03.06.2016; №Р6 від 07.06.2016; №Р18 від 07.06.2016; №7 від 08.06.2016; №Р17 від 13.06.2016;№Р30 від 13.06.2016; №Р31 від 13.06.2016; №27 від 15.06.2016; №Р21 від 16.06.2016; №36 від 17.06.2016; №40 від 17.06.2016; №37 від 17.06.2016; №Р39 від 17.06.2016; №35 від 17.06.2016; №38 ВІДІ7.06.2016; №34 від 17.06.2016; №41 від 17.06.2016; №Р42 від 21.06.2016; №Р45 від 21.06.2016; №РЗЗ від 21.06.2016; №28 від 23.06.2016; №Р47 від 24.06.2016; №Р48 від 24.06.2016; №46 від 29.06.2016; №Р54 від 30.06.2016; №Р53 від 30.06.2016; №Р55 від 30.06.2016; №50 від 01.07.2016; №58 від 01.07.2016; №57 від 01.07.2016; №Р70 від 04.07.2016; №63 від 07.07.2016; №64 від 07.07.2016; №Р65 від 08.07.2016; №74 від 12.07.2016; №75 від 12.07.2016; №73 від 12.07.2016; №85 від 12.07.2016; №76 від 12.07.2016; №Р71 від 13.07.2016; №83 від 14.07.2016; №Р69 від 14.07.2016; №89 від 14.07.2016; №67 від 14.07.2016; №68 від 14.07.2016; №Р84 від 15.07.2016; №Р72 від 15.07.2016; №Р78 від 15.07.2016; №79 від 21.07.2016; №Р96 від 22.07.2016; №Р97 від 22.07.2016; №93 від 25.07.2016; №100 від 25.07.2016;№Р110 від 28.07.2016; №Р107 від 28.07.2016; №Р108 від 28.07.2016; №Р104 від 28.07.2016; №Р103 від 28.07.2016; №Р102 від 28.07.2016; №Р109 від 28.07.2016; №99 від 29.07.2016; №106 від 29.07.2016; №98 від 29.07.2016; №105 від 29.07.2016р.,картку рахунку 631 за травень 2016 р.- липень 2016 р.
Також встановлено, що 01.07.2016 року було укладено договір поставки №0107-16 від 01.07.2016, між ПП «Технобазіс» (Постачальник) та ТОВ «Стронекс-Плюс» (Покупець).
В підтвердження реальності вказаного договору, надано наступні докази, а саме: копії видаткових накладних №147 від 27.07.2016; №149 від 28.07.2016; №148 від 27.07.2016; №146 від 26.07.2016; №145 від 25.07.2016; №130 від 19.07.2016; №126 від 18.07.2016р.,копії товарно-транспортних накладних №Р147 від 27.07.2016; №Р149 від 28.07.2016; №Р148 від 27.07.2016; №Р146 від 26.07.2016; №Р145 від 25.07.2016; №Р130 від 19.07.2016; №Р126 від 18.07.2016р.,копію договору суборенди нежитлових приміщень №4.3 від 01 лютого 2016 року укладений між ТОВ «Компанія ФСК» та ПП «Технобазіс»; копії Актів здачі прийняття робіт (надання послуг) №39 від 31.05.2016; №43 від 31.05.2016; №47 від 30.06.2016; №51 від 30.06.2016; №56 від 31.07.2016; №60 від 31.07.2016; копії платіжних доручень №356 від 16 травня 2016 р.; №368 від 07 червня 2016 р. №430 від 12 липня 2016 р., копію договору найму транспортних засобів від 01 травня 2016 року укладеного між ТОВ «Талариа Трейд» (Наймодавець) та ПП «Технобазіс» (Наймач); копію акту надання послуг №1 від 28 лютого 2017 р.; копії платіжних доручень №382 від 06 березня 2017 р.; №386 від 10 березня 2017 р.; №153 від 02 березня 2017 р.; №160 від 07 березня 2017 р.
Суд вказує, що відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також: від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до абз. З п. 198.6. ст.. 198 Податкового кодексу України Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Із системного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частина 2 ст. З Закону визначає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Пунктом 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Суд зазначає, що всі записи бухгалтерського обліку ПП «Технобазіс» проведено на підставі первинних документів, в тому числі на підставі податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та інших.
Всі первинні бухгалтерські документи котрі підтверджують господарські операції з постачання та придбання товарно-матеріальних цінностей за перевіряємий період (в т.ч. котрі підтверджують постачання товару, отримання товару, оприбуткування товару, зберігання товару, транспортування товару) по взаємовідносинам з ТОВ «Стронекс-плюс» Приватне підприємство «Технобазіс» надавало контролюючому органу при проведенні перевірки, що також вбачається з Акту перевірки.
Як вбачається з Акту перевірки, в ході проведеної перевірки посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області досліджувалися первинні документи підприємства, однак не було зазначено жодних недоліків таких документів та не вказано конкретних первинних документів, на підставі яких посадова особа Головного управління ДФС у Харківській області зроблено висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій Відносно посилання головного державного ревізора-інспектора Докуніна О.А. та головного державного ревізора-інсектора Волобуєва О.Ф. на те, що укладені між ПП -«Технобазіс» з ТОВ «Стронекс-плюс» договори, відповідно до частини другої ст.. 207 Цивільного кодексу України, не опосередкувались реальним виконанням операції, яка становить його предмет. Фактично ПП «Технобазіс» здійснено без підставне документальне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ «Стронекс-плюс».
Суд вказує, що відповідно до ч. 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину ?. недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Таким чином, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні , основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Однак, в Акті не тільки не вказано посилання на вищезазначені обставини, а й не доведено умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку. Крім того, під час здійснення позапланової виїзної перевірки ПП «Технобазіс» та роблячи висновок про нереальність господарських операцій, податковий орган не проводив жодного економічного дослідження на можливість виконання ПП «Технобазіс» та його контрагентами правочинів.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Частиною 2 статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, відповідно до презумпції правочину всі укладені підприємством правочини є дійсними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Однак, як встановлено судом, правочини які було укладено між ПП «Технобазіс» та ТОВ «Стронекс-плюс» не було визнано судом недійсними.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавство України не покладає обов'язку на платника податків (та й не надає йому такого права) здійснювати контроль за господарською діяльністю та дотриманням податкових зобов'язань його контрагентами.
Більш того, згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому якщо контрагент допустив порушення податкового законодавства це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Стосовно посилання Контролюючого органу на те, що з травня по липень 2016 року ПП «Технобазіс» не користувалося та не розпоряджалося приміщеннями за адресою: м. Харків, вул. Льва Ландау, буд. 29-А, оскільки договір про оренду приміщення №004 від 01.12.2016 було укладено тільки 01 грудня 2016 року, суд вважає за необхідне вказати наступне.
До заперечень на акт перевірки ПП «Технобазіс» було надано договір оренди приміщень №4.3. від 01.02.2016 р., який було укладено між ПП «Технобазіс» та ТОВ «Компанія ФСК» відповідно до якого ПП «Технобазіс» орендує у ТОВ «Компанія ФСК» приміщення площею 1307,9 м2 за адресою: м. Харків вул.. Льва Ландау, буд. 29-А.
Відповідно до Акту приймання-передачі приміщення від 01.02.2016 р., який було підписано з обох сторін, вищезазначене приміщення було передане у користування ПП «Технобазіс» 01 лютого 2016 року.
З 01 травня 2016 року по 31 липня 2016 року дане приміщення також перебувало у користуванні ПП «Технобазіс», що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №39 від 31 травня 2016 року, №43 від 31 травня 2016 року, №47 від 30 червня 2016 року, №51 від 30 червня 2016 року, №56 від 31 липня 2016 року, №60 від 31 липня 2016 року.
Таким чином, на думку суду, твердження контролюючого органу про те, що у користуванні ПП «Технобазіс» в період з травня 2016 року по липень 2016 року були відсутні приміщення за адресою: м. Харків вул.. Льва Ландау, буд. 29-А, є необґрунтованим та спростованим вищезазначеними доводами. Однак, як встановлено, при розгляді заперечення данні доводи не було прийнято до уваги.
Крім того, судом досліджено копію рішення Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року по справі №922/375/17, яке підтверджує реальність господарських операцій по договору поставки №1005-16 від 10 травня 2016 року, який було укладено між ПП «Технобазіс» (Покупець) та ТОВ «Стронекс-Плюс» (Постачальник) та практику Вищого адміністративного суду з розгляду аналогічних справ, а саме ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2016 року по справі №К/800/1616/15 та від 02 березня 2016 року по справі №К/800/11712/15.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також слід враховувати, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень.
Щодо вимоги позивача визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо винесення податкових повідомлень - рішень від 02.02.2017 року №0000051407 та від 02.02.2017 року № 0000061407.
Суд зазначає, що винесення податкового повідомлення - рішення органами ДФС передбачено статтею 58 КАС України , а тому на думку суду , приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, органи ДФС діяли у межах своїх повноважень.
Тому, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача частково правомірними та такими, що частково ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином частково обґрунтовані, частково підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Технобазіс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0000051407 та № 0000061404 від 02 лютого 2017 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь Приватного підприємства "Технобазіс" сплачений судовий збір з частині задоволення позовних вимог у сумі 48 132 (сорок вісім тисяч сто тридцять дві) грн. 05 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова в повному обсязі виготовлена 19 червня 2017 року.
Суддя Спірідонов М.О.