м. Миколаїв
13 червня 2017 року Справа № 814/954/14
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомФізична особа-підприємець ОСОБА_1, вул. Ліскова, 2,Миколаїв,54002
доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Потьомкінська 24/2, м. Миколаїв, 54030
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2014р. № 0000241702,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000241702 від 29.01.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова безпідставно дійшла висновку про не підтвердження факту отримання позивачем товару від ТОВ «Полікон-Маг», оскільки всі первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій за перевіряємий період позивачем були надані до перевірки та містяться в матеріалах справи, відтак оскаржуване рішення податкового органу підлягає скасуванню.
Відповідач надав до суду письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позову.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Податковим органом у період з 14.11.2013 р. по 04.11.2013 р. проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 р.р., за результатами якої складено акт перевірки №1437/14-04-17-02-00/2360711297 (далі-Акт, арк. с. 9-38).
Згідно акту перевірки відповідачем встановлено завищення податкового кредиту сформованого за рахунок ТОВ «Поліком-Маг» в червні 2012 року, в сумі 38768 грн. було включено до складу податкового кредиту у червні 2012 року, в сумі 9800 грн., було включено до складу податкового кредиту у липні 2012 року в сумі 22587 грн., включено до складу податкового кредиту у серпні 2012 року в сумі 6381 грн.
На підставі Акту податковою прийнято податкове повідомлення-рішення №№0000241702 від 29.01.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану в сумі 62503,00, з яких за основним платежем 43118 грн., за штрафними санкціями 19385 грн.
Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про не підтвердження ФОП ОСОБА_1 факту отримання товарів від ТОВ «Полікон-Маг», у зв'язку із не наданням договорів про господарські взаємовідносини з контрагентом-постачальником, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів на підтвердження транспортування, оприбуткування та зберігання придбаних товарів.
Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.
Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.
Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
В ході розгляду справи судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у червні 2012 року позивачем отримано від ТОВ «Полікон-Маг» товар, письмовий договір відсутній.
На підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем надано до суду: Рахунок-фактуру № СФ-000043 від 25.06.2012р. на оплату тахографа - 7 шт.; видатко ву накладну № РН-0000043 від 25.06.2012р. на поставку тахографа вартістю 58800,00 грн. (ПДВ 9800,00); податкову накладну № 43 від 25.06.2012р.; квитанцію до прибуткового касового ордеру; подорожній лист від 24.06.2012р. рейсового автобуса Миколаїв-Київ-Миколаїв; картку складського обліку матеріалів № 25/06-12-1; накладні (вимоги), що свідчать про передачу зап частин водіям; акти, що свідчить про встановлення запчастин на автобуси; Рахунок-фактуру № СФ-000004 від 04.06.2012р. на оплату масла моторного 15W40, компресора кондиціонера, пневморесор; видаткову накладну № РН-0000004 від 04.06.2012р. на поставку вказаного товару вартістю 32220,20 грн. (ПДВ 5370,03); податкову накладну № 4 від 04.06.2012р.; квитанції до прибуткового касового ордеру; подорожній лист від 03.06.2012р. рейсового автобуса Миколаїв-Київ-Миколаїв; картку складського обліку матеріалів № 04/06- 12-1; картку складського обліку матеріалів № 04/06-12-2; накладні (вимоги), що свідчать про передачу запчастин водіям; акти, що свідчить про встановлення запчастин на автобуси. Рахунок-фактуру № СФ-000006 від 08.06.2012р. на оплату масла коробки передач 2Р-180, корзини сцеплення, головки циліндрів; видаткову накладну № РН-0000006 від 08.06.2012р. на поставку вказаного товару вартістю 53029,99 грн. (ПДВ 8838,33); податкову накладну № 6 від 08.06.2012р.; подорожнього листа від 07.06.2012р. рейсового автобуса Миколаїв-Київ-Миколаїв; картки складського обліку матеріалів № 08/06-12-1, № 08/06-12-2, № 08/06-12-3; накладну (ви мога), що свідчать про передачу запчастин водію; акт про встановлення запчастин на автобус. Рахунок-фактуру № СФ-000023 від 14.06.2012р. на оплату шин 295*80 R22,5, дисків колісних; видаткову накладну № РН-0000023 від 14.06.2012р. на поставку вказаного товару ва ртістю 50270,04 грн. (ПДВ 8378,34); податкову накладну № 23 від 14.06.2012р.; подорожній лист від 13.06.2012р. рейсового автобуса Миколаїв-Київ-Миколаїв; картки складського обліку матеріалів № 14/06-12-1, № 14/06-12-2; накладні (вимоги), що свідчать про передачу запчастин водію; акт про встановлення запчастин на автобус. Рахунок-фактуру № СФ-000044 від 27.06.2012р. на оплату котла обігрівача, турбіни 16/7 57Ь; видаткову накладну № РН-0000044 від 27.06.2012р. на поставку вказаного товару ва ртістю 17128,10 грн. (ПДВ 2854,68); податкову накладну № 44 від 27.06.2012р.; квитанції до прибуткового касового ордеру; подорожній лист від 26.06.2012р. рейсового автобуса Микола їв-Київ-Миколаїв; картки складського обліку матеріалів № 27/06-12-1, № 27/06-12-2; накладну (вимога) про передачу запчастин водію; акт про встановлення запчастин на автобус. Рахунок-фактуру № СФ-000042 від 20.06.2012р. на оплату крісел пасажирських; видаткову накладну № РН-0000042 від 20.06.2012р. на поставку вказаного товару вартістю 21159,82 грн. (ПДВ 3526,64); податкову накладну № 42 від 20.06.2012р.; подорожній лист від 19.06.2012р. рейсового автобуса Миколаїв-Київ-Миколаїв; картка складського обліку матеріалів № 20/06-12-1; накладна (вимога) про передачу крісел водію; акт про встановлення крісел на автобус.
Таким чином, факт отримання товарів підтверджується вищезазначеними документами.
Щодо відсутності письмового договору суд зазначає, що договір може свідчити лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Також, суд погоджується твердженням позивача про необов'язковість наявності акту приймання-передачі товару, оскільки факт приймання та передачі товарів підтверджується видатковими та податковими накладними підписаними уповноваженими особами постачальника та покупця.
Суд не приймає в якості належного доказу нереальності господарської операції між позивачем та його контрагентом в червні 2012 року відсутність товарно-транспортних накладних, адже позивач задекларував свій податковий кредит не по ТТН, а по податковим накладним, невідповідність ТТН або їх відсутність не може впливати на податковий кредит позивача. Товарно-транспортна накладна не є обов'язковим документом, з наявністю якого Податковий кодекс пов'язує право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в країні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі-правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з преамбулою Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Зазначені Правила не встановлюють правил податкового обліку та не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту, а товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує придбання та продаж товарно-матеріальних цінностей, вона належить до виду документів, що засвідчують факт перевезення. Відсутність товарно-транспортної накладної та оформлення її з порушенням встановленого порядку не позбавляє господарських операцій реального змісту та не може впливати на відображення такої операції в податковому обліку суб'єкта господарювання.
Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.
З вищезазначеного випливає, що при здійсненні господарських операцій у червня 2012 року з контрагентом ТОВ «Полікон-Маг» позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.
Щодо заниження податкового зобов'язання на суму 3543,00грн. в квітні 2011 року та на суму 807,00 грн. в червні 2011 року суд зазначає таке.
Заниження за квітень 2011 року в сумі 3543,00 грн., виникло за рахунок не вірного визначення об'єкту оподаткування ФОП ОСОБА_1, а саме: не включення до податкового зобов'язання суми в розмірі 21258,00 грн. (в т. ч. ПДВ 3543,00 грн.), про що свідчать дані реєстру виданих податкових накладних та банківські документи, акти виконаних робіт, звірки взаєморозрахунків за квітень 2011, в свою чергу за червень 2011 року в сумі 807,00 грн.. виникло за рахунок не вірного визначення об'єкту оподаткування ФОП ОСОБА_1, а саме: не включення до податкового зобов'язання суми в розмірі 4842,00 грн. (в т. ч. ПДВ 807,00 грн.), про що свідчать дані реєстру виданих податкових накладних та банківські документи, акти виконаних робіт, звірки взаєморозрахунків за червень 2011.
В ході розгляду справи позивачем не надано до суду жодного доказу на спростування вищезазначеного, в свою чергу податковим органом доведено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України у квітні та червні 2011 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області № 0000241702 від 29.01.2014 року в частині основного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38768 грн. та штрафних санкцій в сумі 19384 грн.
3.В іншій частині відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є.В. Марич