06 червня 2017 р. Справа № 804/2300/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Конєвої С.О. Науменко К.І. ОСОБА_3 Лейченко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови №47/4.1-2/163 від 6.3.2017р., -
05.04.2017р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся з позовом до Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Дніпропетровській області та просить визнати незаконною та скасувати постанову першого заступника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Л.В. №47/4.1-2/163 від 06.03.2017р., винесену на підставі акту перевірки від 14.02.217р. №47/4.1-2, якою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 9600 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана постанова є незаконною і не обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню, оскільки позапланова перевірка позивача проведена з порушенням Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2017р. було призначено проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства про працю та охорону праці у діяльності позивача лише під час здійснення робіт з рубки лісу за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» упродовж 2016р. у кримінальному провадженні виключно у зв'язку з фактом виявлення незаконної реалізації лісоматеріалів з території ДП «Новомосковський військовий лісгосп» ОСОБА_8, який надавав послуги з рубки лісу, працюючи у позивача. Тому позивач вважає, що, здійснивши позапланову перевірку позивача, працівники відповідача вийшли за межі наданих їм повноважень та фактично здійснили позапланову перевірку, проведення якої у встановленому законом порядку не призначалось, і інші встановлені законом підстави для її проведення були відсутні. Також, на думку позивача, накладаючи штраф, відповідач не обґрунтував свого рішення, з винесеної постанови не вбачається чому та з яких підстав виявлені за висновком перевірки порушення вимог КЗпП України віднесено до таких, за які мають застосовуватись фінансові санкції, передбачені ст.265 ч.2 абз.3 КЗпП. Позивач зазначає, що, в даному випадку, порушено встановлений та гарантований ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» принцип презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання. Зазначені вимоги Закону посадовими особами відповідача залишено поза увагою та безпідставно застосовано фінансові санкції, передбачені ст.265 ч.2 абз.3 КЗпП України. Окрім того, позивач посилається і на наявність ще однієї постанови №47/4.1-2/162 від 06.03.217р., прийнятої на підставі вимог ст.265 ч.2 абз.8 КЗпП України - за порушення строків проведення розрахунків з працівниками при звільненні. Тобто, до позивача з таких самих підстав застосовано передбачену ст.265 ч.2 абз. 8 КЗпП України фінансову санкцію, у зв'язку з чим повторне трактування подібного порушення за одне і те саме є порушення є незаконним та порушує вимоги ст.61 Конституції України. Крім того, позивач вважає, що застосування фінансової санкції за оспорюваною постановою суперечить вимогам ст.43 ч.2 Закону України «Про охорону праці», оскільки згідно вказаної норми максимальний штраф не може перевищувати 5% середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що доводи позивача, що ним не порушувались вимоги законодавства про працю є необґрунтованими та факти порушень підтверджені наведеними у оспорюваній постанові доказами про несвоєчасну виплату заробітної плати, що є порушенням ч.2 ст.115 КЗпП України, про не проведення розрахунків із працівниками при звільненні в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України. Що стосується доводів позивача про те, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, так як перевірка у рамках кримінального провадження повинна була проводитись лише з питань дотримання вимог законодавства про працю та охорону праці у діяльності позивача під час здійснення робіт з рубки лісу за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» упродовж 2016р., то відповідач вважає, що перевірку проведено у рамках кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2017р. та відповідач зобов'язаний був у разі встановлення порушень застосувати фінансові санкції до винних осіб згідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції з питань праці та її територіальними органами, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012р. № 390 (далі - Порядок № 390). При цьому, представник відповідача вказує на те, що позивачем взагалі не наведено будь-яких доказів та пояснень про відсутність встановлених порушень норм трудового законодавства, що свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо їх наявності. Повноваження щодо проведення позапланової перевірки надані відповідачу відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 від 1947р. «Про інспекцію праці у промисловості і торгівлі» та Положення про Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області № 8 затвердженого 04.02.2016р. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає оспорювану постанову про накладення на позивача штрафу такою, що складена на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства.
У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.06.2010р. виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію від 01.06.2010р. (а.с.15).
13.01.2017р. ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 200/515/17 у кримінальному провадженні №42016040000000794 було призначено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та охорону праці у діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 під час здійснення робіт з рубки лісу за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» упродовж 2016р., проведення вказаної позапланової перевірки доручено співробітникам головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (а.с.21).
На виконання вищевказаної ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13.01.2017р., посадовими особами відповідача було проведено позапланову перевірку позивача за результатами якої 14.02.2017р. був складений акт за №47/4.1-2 у якому зафіксовані ряд порушень позивачем вимог трудового законодавства, зокрема, а саме: несвоєчасну виплату заробітної плати, що є порушенням ч.2 ст.115 КЗпП України; не проведення розрахунків із працівниками при звільненні в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України (а.с.22-45).
На підставі вказаного вище акту перевірки, 06.03.2017р. відповідачем було прийнято постанову про застосування до позивача штрафу № 47/4.1-2/163, якою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за порушення строків виплати заробітної плати працівникам; за не проведення розрахунків з працівниками при звільненні на підставі абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 9600 грн. (а.с.46-47).
Позивач оспорює вищенаведену постанову про накладення штрафу посилаючись на те, що вона прийнята відповідачем поза межами наданих повноважень та відповідачем було здійснено позапланову перевірку позивача, яка фактично не призначалась, а інші підстави для перевірки були відсутні, вважає, що оспорювана постанова не обґрунтована, до того ж, позивач вказує на те, що з тих самих підстав до нього уже застосовані були штрафні санкції за абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України, що є порушенням вимог ст.61 Конституції України та застосування штрафу за оспорюваною постановою суперечить вимогам ст.43 ч.2 Закону України «Про охорону праці».
Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність обгрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877 (далі - Закон № 877) визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, при цьому, заходи зі здійснення контролю здійснюються зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку.
Позапланові заходи здійснюються на підставах, встановлених ст.6 Закону № 877.
При цьому, під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Згідно п.9 ч.4, п.п.54 ч.4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. № 96 (далі - Положення № 96) Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Пунктами 2,3 Порядку № 390 визначено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства - п.7 Порядку № 390.
Між тим, відповідно до ч.1, ч.2 ст.110 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що процесуальними рішеннями, є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369,371-374 цього Кодексу.
Згідно ст.533 Кримінального процесуального кодексу України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Також і у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання, Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства свідчить про те, що відповідачеві надані повноваження на проведення позапланових перевірок у сфері здійснення нагляду (контролю) за дотриманням під час проведення господарської діяльності юридичними та фізичними особами-підприємцями законодавства про працю, зайнятості населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи, при цьому, посадові особи відповідача наділені повноваженнями по накладенню штрафів у разі виявлених порушень у сфері законодавства про працю у випадках, передбачених Законом.
Також, посадові особи відповідача зобов'язані виконувати судові рішення у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України, зокрема в тому числі і ухвалу слідчого судді у кримінальному провадженні.
Так, як встановлено із наявних в матеріалах справи документів та не оспорювалося представниками сторін у ході судового розгляду справи, позапланова перевірка позивача посадовими особами відповідача була проведена на підставі судового рішення, а саме: ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2017р. у справі № 200/515/17 у кримінальному провадженні №42016040000000794, якою була призначена перевірка дотримання вимог законодавства про працю та охорону праці у діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 під час здійснення робіт з рубки лісу за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» упродовж 2016р., проведення позапланової перевірки доручено головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області (а.с.21).
Таким чином, проведення позапланової перевірки позивача було здійснено в межах кримінального провадження згідно вищенаведеної ухвали слідчого судді з дотриманням вимог ст. 129-1 Конституції України, вищенаведеного Закону №877, Положення № 96 та Порядку № 390.
Що ж стосується доводів представника позивача про те, що вказана позапланова перевірка була проведена поза межами наданих посадовим особам відповідача повноважень, оскільки посадові особи відповідача були наділені повноваженнями перевірки позивача лише при проведенні робіт з рубки лісу за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» виключно у зв'язку з виявленням фактів незаконної реалізації лісоматеріалів з території ДП «Новомосковський військовий лісгосп» ОСОБА_8, який, працюючи у позивача, надавав послуги з рубки лісу, то вказані доводи не відповідають дійсності, оскільки як вбачається зі змісту оспорюваної постанови при проведенні перевірки в межах вищенаведеного кримінального провадження встановлено саме порушення трудового законодавства позивачем, в тому числі і при виплаті заробітної плати вказаному працівникові ОСОБА_8, що свідчить про те, що вказана перевірка проведена в межах кримінального провадження та у межах питань призначених ухвалою слідчого судді, так як за змістом ухвали слідчого судді видно, що її призначено з питань дотримання законодавства про працю саме під час господарської діяльності позивача (а.с.21, 46-47).
При цьому, слід зазначити, що за фактами виявлених порушень, незважаючи на те, які були підстави для проведення планових чи позапланових перевірок, посадові особи відповідача наділені повноваженнями вживати заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема і шляхом накладення штрафів на винних осіб за порушення трудового законодавства згідно до , п.п.54 ч.4 Положення № 96 та п.7 Порядку №390.
Згідно абзацу 3 ч.2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність за порушення законодавства про працю у вигляді штрафу в разі, а саме: за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що оспорювана постанова є необґрунтованою, оскільки як видно із її змісту, що відповідно до ч.1, ч.2 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплати. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Проте перевіркою встановлено, що заробітна плата на підприємстві позивачем виплачується з порушенням строків її виплати, а саме: заробітна плата (частині працівників) за березень 2016р. виплачена згідно відомості на виплату грошей № 3 від 31.03.2016р.; заробітна плата (частині працівників) за квітень 2016р. виплачена згідно відомостей на виплату грошей № 4 від 29.04.2016р.; заробітна плата (частині працівників ) за травень 2016р. виплачена згідно відомості на виплату грошей №5 від 31.05.2016р., отже, в порушення вимог ч.1,2 ст.115 КЗпП України.
Також у оспорюваній постанові зазначено, що перевіркою встановлено заборгованість із заробітної плати працівникам за березень 2016р.: ОСОБА_9 в сумі 1251,02 грн., ОСОБА_10 в сумі 214,67 грн., ОСОБА_11 в сумі 214,67 грн., ОСОБА_8 в сумі 1331,52 грн., ОСОБА_12 в сумі 1331,52 грн. За квітень 2016р.: ОСОБА_9 в сумі 1251,02 грн., ОСОБА_13 в сумі 1251,02 грн., ОСОБА_11 в сумі 1251,02 грн., ОСОБА_8 в сумі 1331,52 грн., ОСОБА_12 в сумі 1331,52 грн. За травень 2016р.: ОСОБА_9 в сумі 1291,27 грн., ОСОБА_13 в сумі 1291,27 грн., ОСОБА_11 в сумі 1291,27 грн., ОСОБА_8 в сумі 1331,52 грн., ОСОБА_12 в сумі 1331,52 грн.
В ході перевірки встановлено, що позивач несвоєчасно проводить розрахунок з працівниками при звільненні, а саме: наказом від 31.05.2016р. №б/н звільнено з посади підсобного робітника ОСОБА_11 за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України), при цьому, остаточний розрахунок з працівником станом на 14.02.2017р. не проведено ( заборгованість за березень-травень 2016р.); наказом від 31.05.2016р. №б/н звільнено з посади підсобного робітника ОСОБА_10 за угодою сторін (п.1 т.36 КЗпП України), при цьому, остаточний розрахунок з працівником станом на 14.02.2017р. не проведено (заборгованість за березень-травень 2016р.). Отже, порушуються вимоги ч.1 ст.116 КЗпП України згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення (а.с.46-47).
У ході судового розгляду справи судом з'ясовувалося питання щодо наявності у позивача доказів, які спростовують наведені у оспорюваній постанові факти порушень ним трудового законодавства, зокрема ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.116 КЗпП України, проте представник позивача в усних поясненнях зазначив, що такі докази у позивача відсутні.
Отже, доводи представника позивача щодо невмотивованості оспорюваної постанови спростовуються вищенаведеними відомостями, які містяться у оспорюваній постанові з посиланнями на факти виявленого порушення, норму трудового законодавства, яка порушена та відповідні докази, які підтверджують факти виявлених порушень трудового законодавства позивачем.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і твердження позивача про те, що до нього двічі застосовано штрафні санкції за одне й те саме порушення, в тому числі і за постановою №47/4.1-2/162 від 06.03.2017р., що суперечить ст.61 Конституції України з огляду на те, що вказане не відповідає дійсності, оскільки як видно зі змісту постанови №47/4.1-2/162, копія якої додана до позову, за вказаною постановою до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 3200 грн. за порушення вимог ч.4 ст.79 КЗпП України, ч.3 ст.24 Закону України №108, ч.3 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.47 КЗпП України, а саме: порушення обліку руху трудових книжок; невиплату працівникам заробітної плати за першу половину місяця; щодо відсутності документального підтвердження з приводу видачі трудових книжок працівникам при звільненні (а.с.48-50).
Отже, аналіз оспорюваної постанови та постанови №47/4.1-2/162 від 06.03.2017р. про застосування до позивача штрафів спростовує доводи позивача про застосування до нього штрафних санкцій за одне і те саме порушення, оскільки їх зміст свідчить про те, що до позивача застосовані штрафи за різні порушення норм трудового законодавства.
Також є взагалі неспроможними посилання представника позивача на те, що застосування штрафу за оспорюваною постановою суперечить нормам ч.2 ст.43 Закону України «Про охорону праці», якою передбачено, що максимальний штраф не може перевищувати п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, з огляду на те, що вказаний Закон регулює основні положення щодо реалізації конституційних прав працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці і встановлює єдиний порядок організації роботодавцями охорони праці в України, тобто даний Закон регулює умови безпеки праці, тоді як до позивача за оспорюваною постановою застосовані штрафні санкції у розмірі 9600 грн. органом державного нагляду (Держпраці) за не дотримання вимог трудового законодавства України, а отже, вказаний Закон України «Про охорону праці» не може бути застосований до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В той же час, і ч.1 ст. 71 вказаного вище Кодексу, покладає обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Так, представником позивача не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про відсутність фактів встановлених порушень трудового законодавства позивачем, з урахуванням встановлених та досліджених в судовому засіданні доказів та обставин у даній справі.
Слід також зазначити, що представником позивача не спростовано фактів виявлених порушень трудового законодавства будь-якими належними і допустимими доказами, а доводи про те, що посадові особи відповідача вийшли за межі перевірки та здійснили перевірку не лише фактів виявленої незаконної реалізації лісоматеріалів за договорами з ДП «Новомосковський військовий лісгосп» працівником ОСОБА_8, який працював у позивача, а й іншої діяльності позивача є безпідставними, оскільки перевірка за ухвалою слідчого судді була призначена щодо дотримання вимог законодавства про працю та охорону праці саме позивача та виявлені факти порушень трудового законодавства позивачем не можуть бути підставами для звільнення винних осіб від відповідальності за порушення трудового законодавства роботодавців та залишені поза увагою посадових осіб та без відповідного вжиття заходів впливу органу державного нагляду (контролю) у сфері дотримання вимог законодавства про працю.
В той же час, з урахуванням досліджених обставин у даній справі та наведених відповідачем доказів у оспорюваній постанові, які не спростовані були представником позивача будь-якими належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість прийняття ним оспорюваної постанови.
Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності та законності прийняття оспорюваної постанови про застосування до позивача штрафу у розмірі 9600 грн., суд приходить до висновку про те, що оспорювана постанова прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що у разі ухвалення рішення на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови №47/4.1-2/163 від 6.3.2017р. - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений -12.06.2017р.
Суддя С.О. Конєва