м. Вінниця
14 червня 2017 р. Справа № 802/1868/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Непийводи І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла справа з Вищого адміністративного суду України на новий розгляд за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0007191702 від 04.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичний осіб в сумі 720903,36 грн., з яких за основним платежем 596608,86 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 124 294,5 грн.
Позивач вважає, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення - рішення діяв не у порядку та не у спосіб, що передбачено вимогами законодавства на момент виникнення спірних правовідносин. Також зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, не могли слугувати підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про безпідставність, необгрунтованість та протиправність прийнятих податкових повідомлень - рішень, а відтак просить їх скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні просив даний адміністративний позов задовольнити з урахуванням письмових пояснень, які надійшли на адресу суду від 24.05.2017 року за вх. №11359.
Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні адміністративного позову, окремо зазначивши, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до свідоцтва до державної реєстрації, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований Виконкомом Вінницької міської ради 28.09.2004 року, запис про державну реєстрацію №21740000000001321. У зв'язку із зміною прізвища та адреси отримав свідоцтво про державну реєстрацію від 18.12.2012 року серії 1 - НОМЕР_1. Перебуває на податковому обліку у Вінницькій ОДПІ з14.12.2004 року.
На підставі п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідно до наказу №838/17 від 04.03.2013 року та направлення від 04.03.2013 року №711/17 та №712/17 виданих Вінницькою ОДПІ, головним державним податковим ревізором інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької ОДПІ ОСОБА_4, головним державним податковим ревізором інспектором відділу майнових податків та моніторингу з питань оподаткування фізичних осіб, проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання платником податків ОСОБА_3 податкового законодавства.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №930/1721/АВ962444 від 18.03.2013 року, яким встановлено, що ФОП ОСОБА_3 обліковується у Вінницькій ОДПІ як платник орендної плати з фізичних осіб у відповідності до укладеного з Вінницькою міською радою договору оренди земельної ділянки площею 0,7700 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 від 16.10.2007 року за № 040700200147. Згідно п. 10.1 договору, орендна плата за використання земельної ділянки передбачена у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (5663291,99 грн..) та становить 169898,74 грн. на рік - комерційне використання ( за винятком нормативно встановленого періоду реконструкції та у разі зміни функціонального використання земельної ділянки відповідно до дозволу Державного архітектурно - будівельного контролю плата становить 1% від грошової оцінки земельної ділянки (1132658,26 грн.), тобто 11326,58 грн. на рік.
На підставі акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0007191702 від 04.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 720903,36 грн., з яких за основним платежем 596608,86 грн. та за штрафними санкціями - 124294,5 грн.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу, згідно якого останній набув права власності на корпус складу рідкого аміаку літ. "Е". Договір посвідчено 10.12.2004 року за реєстром №5667 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу - ОСОБА_5
В подальшому позивачем було здійснено часткову реконструкцію належної йому будівлі та забудову нових. Право власності на такі приміщення визнано за позивачем рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 13.12.2007 року у справі №2-4000/2007, яким за ФОП ОСОБА_6 ( згідно свідоцтва про зміну імені - ОСОБА_3) визнано право власності на переобладнанні приміщення літери "Е", на будівлі літери "З", "Л", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
22 серпня 2007 року позивачем з Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7700 га для комерційного використання. За умовами вказаного договору плата за оренду землі обчислюється у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки на рік. За винятком нормативно встановленого періоду реконструкції та у разі зміни функціонального використання земельної ділянки відповідно до дозволу Державного архітектурно - будівельного контролю - на цей термін плата встановлюється у розмірі 1 %.
Так, згідно висновку податкового органу позивачем при обчисленні орендної плати за землю за період 2010-2012 років неправомірно визначено розмір орендної плати в розмірі 1% від грошової оцінки, оскільки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області дозволи на виконання будівельних робіт на реконструкцію будівельного цеху №17 ОСОБА_3 не надавалися.
За результатами перевірки Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби складено акт від 18.03.2013 року №930/1721/АВ962444 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 року №0007191702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 720903,36грн., у тому числі за основним платежем - 596608,86грн. та за штрафними санкціями - 124294,50грн..
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди від 22.08.2007 року земельна ділянка у місті Вінниці по АДРЕСА_1 надана позивачу для комерційного використання (реконструкція будівлі цеху №17 з влаштуванням автомайстерні технічного обслуговування вантажних автомобілів).
Так, орендна плата за комерційне використання земельної ділянки передбачена у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (5663291,29грн.) та становить 169898,74грн. на рік. За винятком нормативно встановленого періоду реконструкції та у разі зміни функціонального використання земельної ділянки відповідно до дозволу Державного архітектурно-будівельного контролю. На такий період плата становить 1% від грошової оцінки земельної ділянки (1132658,26грн.), тобто 11326,58грн. на рік.
Представник позивача в судовому засіданні, в обґрунтування правомірності сплати орендної плати в розмірі 11326,58грн. на рік позивачем, посилався на видачу останньому Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області дозволу від 02.12.2010 №263 на будівництво будівлі охорони по АДРЕСА_1.
Визначаючись щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Визначення поняття «орендна плата за землю» наведено у ст. 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої - це платіж, який орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Розмір та умови оплати, вказані в договорі не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.
Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю», (що діяв до прийняття Податкового кодексу України), плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.
Стаття 23 вищевказаного Закону передбачає, що грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, у якому визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності. Базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XІІІ Податкового кодексу України.
Згідно п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
Пунктом 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України визначено обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та сплатити суму податку та збору в порядок і строки, визначені Податковим кодексом України.
У відповідності до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.
Пунктом 36.3 ст.36 Податкового кодексу України визначено, що податковий обов'язок є безумовним та першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.
Пунктом 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Пунктом 289.1. статті 289 Податкового Кодексу обумовлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 271 Податкового Кодексу визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку. У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та їндній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.286.2 ст.286 Податкового Кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року здають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При подані першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею здається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової грошової оцінки землі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю», платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Визначення поняття «орендна плата за землю» наведено у ст. 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої - це платіж, який орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Розмір та умови оплати, вказані в договорі не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.
Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю», (що діяв до прийняття Податкового кодексу України), плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.
Стаття 23 вищевказаного Закону передбачає, що грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, у якому визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності. Базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XІІІ Податкового кодексу України.
Згідно п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
Пунктом 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України визначено обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та сплатити суму податку та збору в порядок і строки, визначені Податковим кодексом України.
У відповідності до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.
Пунктом 36.3 ст.36 Податкового кодексу України визначено, що податковий обов'язок є безумовним та першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.
Пунктом 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Пунктом 289.1. статті 289 Податкового Кодексу обумовлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 271 Податкового Кодексу визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку. У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.286.2 ст.286 Податкового Кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року здають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При подані першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею здається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової грошової оцінки землі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю», платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Судом встановлено, що 22 серпня 2007 року позивачем з Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7700 га для комерційного використання. За умовами вказаного договору плата за оренду землі обчислюється у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки на рік.
Згідно п. 10.1 договору, орендна плата за використання земельної ділянки передбачена у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (5663291,99 грн..) та становить 169898,74 грн. на рік - комерційне використання ( за винятком нормативно встановленого періоду реконструкції та у разі зміни функціонального використання земельної ділянки відповідно до дозволу Державного архітектурно - будівельного контролю плата становить 1% від грошової оцінки земельної ділянки (1132658,26 грн.), тобто 11326,58 грн. на рік.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач самостійно визначив розмір орендної плати за землю у розмірі 1 % від грошової оцінки та подав податкову декларацію з плати за землю за період 2010-2012 років.
На підтвердження правильності нарахування розміру орендної плати, в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія дозволу інспекції Державного архітектурно - будівельного контролю у Вінницькій області на виконання будівельних робіт з "будівництва будівлі охорони по АДРЕСА_1" від 02.12.2010 року №263 з терміном дії до 02.12.2012 року.
Однак проаналізувавши норми законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про неправильність нарахування розміру орендної плати за 2010 рік, оскільки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області дозволи на виконання будівельних робіт на реконструкцію будівельного цеху №17 ОСОБА_3 не надавалися, а відтак останній повинен був визначив розмір орендної плати за землю у розмірі 3% від грошової оцінки землі.
Так, щодо правильності нарахування позивачем розміру орендної плати за землю у розмірі 1 % від грошової оцінки та подав податкову декларацію з плати за землю за період 2011-2012 років, суд звертає увагу, що згідно статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Таким чином, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки земельної ділянки.
Відтак, суд не може погодитись з твердженням представника позивача про те, що розмір орендної плати за землю повинен становити 1 % від грошової оцінки у вищевказаний період, оскільки, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.
В контексті вищезазначеного орендна плата є формою податку на землю, а справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, відноситься до сплати обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю, а тому, не може залежати від умов договору.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати диспозитивності.
Стаття 67 Конституції України вказує на те, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.
Отже, позивач в порушення норм чинного законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, здійснював нарахування і сплату орендної плати за землю по договору оренди землі в занижених розмірах, а тому висновок перевірки про заниження позивачем у зазначеному періоді суми орендної плати за землю є законним та обґрунтованим.
Позиція суду, узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України у справі К/9991/58966/12 з аналогічних правовідносин, в якій зазначено що, згідно з пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового Кодексу, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та, оскільки позивач у 2011 році в порушення вимог зазначеної норми Податкового кодексу України здійснював нарахування і сплату орендної плати по договорах оренди землі в розмірах менших, ніж встановлено Кодексом - трикратного розміру, тому висновок податкового органу про заниження позивачем суми орендної плати за землю за вказаний період є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст.70,71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна