Справа № 127/423/17 Провадження № 22-ц/772/1651/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 27 Доповідач Сало Т. Б.
19 червня 2017 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Медвецького С.К., Нікушина В.П., секретар - Агеєва Г.В., за участі: ОСОБА_2 та представника ПАТ - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» про визнання договору споживчого кредиту припиненим та частково недійсним, -
встановила:
В січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просив: визнати умови кредитного договору № 85018512213 від 29.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «ОСОБА_5 Капітал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_4» (далі - ПАТ «ПУМБ») щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості, недійсним з моменту укладення договору; визнати зобов'язання ОСОБА_2 перед ПАТ «ПУМБ», яке є правонаступником АТ «ОСОБА_5 Капітал», за укладеним кредитним договором № 85018512213 від 29.12.2014 року, припиненим з 15 червня 2016 року, у зв'язку із його виконанням, проведеним належним чином.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 29.12.2014 року між ОСОБА_2 та АТ «ОСОБА_5 Капітал» було укладено договір про надання споживчого кредиту в розмірі 6803,70 грн. на придбання телевізора.
Умовами договору було визначено графік погашення споживчого кредиту рівними частинами до 30.12.2016 року. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена починаючи з 30.06.2016 року.
Останнім платежем - 14.06.2016 року, позивач достроково погасив заборгованість по кредиту.
Звернутись до банку із заявою про дострокове погашення заборгованості позивач змоги не мав, оскільки відділення АТ «ОСОБА_5 Капітал» було закрите. Про реорганізацію банку та передачу банком своїх прав за договором кредиту його не повідомляли.
Позивач самостійно дізнався, що ПАТ «ПУМБ» є правонаступником АТ «ОСОБА_5 Капітал», а тому звернувся до ПАТ «ПУМБ» з метою отримання відповідної довідки про погашення кредиту.
Як з'ясувалось, після погашення кредиту 15.06.2016 року банком, починаючи з 30.06.2016 року, нараховується щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Позивач, вважає, що оскільки кредит надавався як споживчий, на конкретно визначені цілі та припиняється в момент повного погашення, що ним було зроблено ще 14.06.2016 року, то таке нарахування є незаконним.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд дійшов хибного висновку про те, що комісія не пов'язана із фактом наявності чи відсутності основного боргу, оскільки має похідний характер та нараховується у розмірі 2% з 30.06.2016 року, тобто з часу, коли заборгованість була повністю погашена, суд вирішував спір без врахування заяви про зменшення позовних вимог.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.12.2014 року між ОСОБА_2 та АТ «ОСОБА_5 Капітал» був укладений договір споживчого кредиту № 85018512213. Згідно з умовами договору, АТ «ОСОБА_5 Капітал» надав позивачу споживчий кредит на оплату товарів по видатковій накладній № PHVIN-000001076 на суму 6803,70 грн., строком на 24 місяці,
Розмір щомісячного платежу становить 317,54 грн., і повинен сплачуватись позивачем починаючи з 30.01.2015 року по 30.12.2016 року.
Відповідно до оригіналів квитанцій, які містяться в матеріалах справи, позивач перерахував на рахунок АТ «ОСОБА_5 Капітал»: 20.01.2015 року - 400 грн., 20.02.2015 року - 400 грн., 12.03.2015 року - 380 грн., 16.04.2015 року - 380 грн., 06.05.2015 року - 390 грн., 04.06.2015 року - 380 грн., 15.07.2015 року- 380 грн., 05.08.2015 року - 380 грн., 09.09.2015 року - 380 грн., 14.11.2015 року - 380 грн., 11.12.2015 року - 380 грн., 05.01.2016 року - 380 грн., 06.02.2016 року - 380 грн., 11.03.2016 року - 380 грн., 07.04.2016 року - 380 грн., 07.04.2016 року - 380 грн., 12.05.2016 року - 400 грн., 14.06.2016 року - 274 грн.
Відповідно до графіка платежів, з 30.07.2016 року, позивачу нараховувалось щомісячно, до 30.12.2016 року комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач належним чином не повідомив відповідача про дострокове погашення заборгованості, а тому договір споживчого кредиту не може вважатись припиненим з моменту проведення останнього платежу позивача. Крім того, договір містить такі умови, які узгоджені сторонами та не суперечать нормам законодавства, плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою зі змінними величинами, а є чітко фіксованою сумою, отже не суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки останній не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду України при розгляді аналогічної справи, та не з'ясував природу комісії банку «за обслуговування кредитної заборгованості».
Так, відповідно до кредитного договору, який має назву «Пропозиція укласти договори» (далі по тексту «Пропозиція»), в його преамбулі, вказано, що позивач, на умовах, що вказані в Пропозиції, запропонував Банку надати йому споживчий кредит з метою оплати товару у суб'єкта господарювання та сплати комісійної винагороди за переказ коштів (разова комісія).
Представник Банку в судовому засіданні пояснив, що в щомісячний платіж, який відображений у графіку платежів, входить частина тіла кредиту, проценти за користування кредитом (0,01% річних), та разова комісія за переказ коштів, яка відповідно до п. 2.2 Пропозиції складає 0,0 грн.
Відповідно до п. 2.4. Пропозиції (кредитного договору), строк кредиту - 24 місяці. Сума кредиту 6803,70 грн. (п.2.2). Розмір процентної ставки - 0,01 % річних (п.2.5).
В п. 2.8. кредитного договору (Пропозиції) вказано, розмір комісії «за обслуговування кредитної заборгованості» в розмірі 2 %.
Встановлено, що в день підписання Пропозиції, між позивачем та банком була підписана ще одна Пропозиція про зміну договору, відповідно до якої процентна ставка за кредитним договором є незмінною - 0,01 % річний, а комісія - в розмірі 2% , яка вказана в п.2.8 починає нараховуватись з 30.06.2016 року по день останньої платежу. Загальна сума комісійних платежів становить 816,42 грн.
Колегія судів вважає, що п.2.8 кредитного договору є несправедливою умовою кредитного договору, в розумінні норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі по тексту «Закон»), та з врахуванням правової позиції ВСУ України викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16.
Звертається увага на те, що за положеннями частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У своєму Рішенні від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний Суд України зауважує, що споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Аналізуючи статтю 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якій вказується, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, та інші норми цього закону, в яких згадується лише про комісію, як винагороду, колегія суддів, приймаючи до уваги вищезгадані норми Закону України «Про захист прав споживачів», прийшла до висновку, що інші види комісій, являються несправедливими умовами кредитного договору, отже, незаконними.
Крім вищевказаного, слід звернути увагу, що відповідно до пункту 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу та обґрунтувати її вартість (зокрема, нормативно-правовими актами щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів і тарифів). В кредитних договорах не може визначатись предмет комісії, що встановлюються та не обґрунтовується їх вартість.
При вирішенні даного спору встановлено, що в Пропозиції лише зазначається про наявність комісії «за обслуговування кредитної заборгованості» без належного обґрунтування.
В судовому засіданні, представник відповідача, визнав факт сплати позивачем всіх щомісячних платежів, які необхідно сплатити до закінчення дії договору. Однак, він заперечував проти того, що зобов'язання перед банком в повній мірі виконанні, оскільки позивачем на сплачена спірна комісія - «за обслуговування кредитної заборгованості».
Судом встановлено, 14.06.2016 року позивач зробив останній платіж, до складу якого входила решта щомісячних платежів, які залишились до сплати та які зобов'язаний сплатити позивач до закінчення строку, на який брався кредит.
Статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути споживчий кредит.
Враховуючи тип комісії - «за обслуговування кредитної заборгованості», беручи до уваги те, що позивач сплатив всі щомісячні платежі, які передбачені графіком платежів (проти чого не заперечував представник банку), наявність такої комісії за своїм змістом не можлива, що ще раз підтверджує про її несправедливість.
Також, споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом та вартість усіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.
14.06.2016 року ОСОБА_2 здійснив останній платіж, яким достроково погасив заборгованість по кредиту. Нарахування спірної комісії почалось з 30.06.2016 року. Всі обов'язкові нарахування за час користування кредитом до дати погашення позивачем сплачено.
Таким чином, нарахування комісії з 30.06.2016 року є незаконним та не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки здійснювалось після повного дострокового погашення заборгованості споживачем.
В свою чергу, вимоги позову про визнання зобов'язання ОСОБА_2 перед відповідачем за укладеним договором припиненим з 15.06.2016 року, не підлягають задоволенню, оскільки, на думку колегії суддів, факт припинення зобов'язання з певної дати, повинен розглядатись у спорі про стягнення заборгованості з боржника (в разі наявності такої), тобто при розгляді позову, в якому стверджується про наявність заборгованості у позичальника перед кредитодавцем, в т.ч., наявності заперечень про наявність боргу за умовами договору в зв'язку з достроковим погашенням кредиту (крім умов про стягнення комісії «за обслуговування кредитної заборгованості»).
Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та неповно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, і, як наслідок, до ухвалення незаконного рішення, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового.
Крім того, з відповідача, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2017 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» про визнання договору споживчого кредиту припиненим та частково недійсним - задовольнити частково.
Визнати п. 2.8. кредитного договору «Пропозиція укласти договори (оферта)» №85018512213 від 29.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «ОСОБА_5 Капітал» про оплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості, недійсним з моменту укладення договору.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_4» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 640 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1408 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підпис/ /підпис/
Згідно з оригіналом: