755/7717/17
"14" червня 2017 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Астахової О.О. розглянувши у скороченому провадженні в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.05.2017 року №3750/17 щодо відмови у призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2663) та зобов'язати відповідача призначити пенсію з дня звернення - 04.04.2017 року за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату з розрахунку 90 % із середнього заробітку без обмеження граничного розміру пенсії.
Мотивуючи вимоги тим, що 04.04.2017 року вона звернулась із заявою до Відповідача про призначення пенсії за вислугою років в порядку ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 05.11.1991 року №1789-3).
Листом від 04.05.2017 року №3750/17 Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було відмовлено позивачу у призначенні пенсії з посиланням на те, що відповідно до п.5 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ у разі не прийняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України. З урахуванням вказаного пункту Прикінцевих положень пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаними вище законами не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.
Позивач вважає рішення відповідача незаконним, безпідставним і таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, так як на день її працевлаштування на роботу в органи прокуратури діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ. Відповідно до ст.50-1 Закону (в редакції від 12.07.2001 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Оскільки нормами Конституції України забороняється звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, вважає, що вона набула право виходу на пенсію незалежно від віку по досягненню стажу роботи не менше 20 років, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року).
Із зазначених підстав позивач просить задовольнити її позов у повному обсязі.
Розгляд справи проводиться в порядку скороченого провадження - без виклику сторін.
Представник відповідача в строк, встановлений судом, направила письмові заперечення, просила відмовити у задоволенні адміністративного позову з викладених нею у письмових запереченнях підстав, зазначивши, що посилання позивача на Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року є необгрунтованим, оскільки відповідно до п.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється за законом чинним на час окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Мотивуючи тим, що відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.
На підставі наданих позивачем документів було встановлено, що її загальний стаж складає 25 роки 1 місяць 7 днів, стаж за вислугу років з врахуванням половини навчання в юрвузі - 22 роки (необхідно 23 роки), на посадах прокурора 19 років 2 місяці 15 днів. А тому позивачу не вистачає стажу за вислугу років для призначення відповідної пенсії згідно ЗУ «Про прокуратуру».
Крім того, відмова у призначенні позивачу пенсії за вислугу років була обумовлена внесенням змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення Законом №213 від 02.03.2015 року, відповідно до п.5 Прикінцевих положень якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
В зв'язку із наведеним з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.
На день звернення позивача (04.04.2017 року) до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» діяв Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 року, статтею 86 якого врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Вимога позивача про нарахування пенсії без обмеження її розміру необгрунтована та безпідставна оскільки розмір пенсії позивача взагалі ще не нарахований.
За таких підстав дії відповідача є правомірними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Згідно із п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Проаналізувавши наведені сторонами доводи, дослідивши надані докази, вивчивши обставини справи, судом встановлено наступне.
За положенням ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 1 місяць 7 днів, з них на прокурорських посадах з врахуванням половини навчання в юридичному вузі - 19 років 2 місяці 15 днів.
04.04.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Листом Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №3750/17 від 04.05.2017 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213, яким передбачено скасування з 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначається відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» (а.с. 6-7).
Крім того, відмова відповідача обумовлена відсутністю стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно вимог ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 року №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).
Визнання Законом правових актів такими, що вратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
На час призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (13 серпня 1996 року) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
Згідно із ст.50-1 ч.1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05.11.1991 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Відтак, працюючи на прокурорських прсадах з 1996 року позивач мала надію і намір по досягненню визначеного Законом віку та стажу роботи звернутись до Пенсійного фонду для призначення їй пенсії, та реалізуючи своє право ОСОБА_1 звернулась із відповідно заявою до Управління.
Застосувавши до ОСОБА_1 Закон України №213-VIII від 02.03.2015 року (скасування положень щодо призначення та виплату пенсій) Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві фактично звузило соціальні гарантії на достатній рівень матеріального забезпечення позивача, - отримання пенсії за віком.
22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані: при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, вражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзаци п'ятий, шостий пункту 4).
Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно закінчених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасування або обмеженням цих прав і свобод.
Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин Закон №213 від 02.03.2015 року фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені Законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України та частини 1 статті 58 статті 21 та 24 Конституції України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач отримала право виходу на пенсію після набуття нею стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
На даний час діє закон №1697-VII, частиною першої статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Таким чином, статтею 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), з 20 років до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
Частинами 1-3 ст.8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.
Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В п.п.21,24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A.v.Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, №332, с.21, п.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сплученого Королівства (Stretch-United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003 року).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мала законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), і які були звужені статтею 86 Закону №1697-VІІ.
Аналіз прецедентної практики Європейський суд з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
У зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Отже, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Оскільки з заробітної плати позивача державою постійно утримувалися та сплачувалися до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, то, дії відповідача (відмова у виплаті пенсії) є прямим втручанням у право позивача на мирне володіння особистим майном (пенсією, у обґрунтованому розмірі).
Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
Разом з тим, за змістом положень пунктів 4.1, 4.3, 4.7, 4.10 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1, орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для її призначення розглядає подані документи та приймає відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. В свою чергу відповідь ОСОБА_1 надана листом, що суперечить вимогам вище згаданих норм.
А відтак, суд вважає, що позовні вимоги про скасування рішення відповідача від 04.05.2017 року №3750/17 щодо відмови у призначення пенсії є передчасним, оскільки до прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії спір про таке призначення не може бути предметом судового розгляду, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень, які полягають у відмові призначити пенсію ОСОБА_1, з одночасним відновленням права, шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію з часу звернення до Пенсійного фонду, тобто з 04.04.2017 року відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст.ст. 19, 55, 58 Конституції України, ст.50-1 Закону України №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), ст.ст. 2, 8-11, 16, 41, 69-71, 86, 94, 99, 158-163, 183-2, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.05.2017 року №3750/17 щодо призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 04.04.2017 року про призначення пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію ОСОБА_1 з 04.04.2017 року за вислугою років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату з розрахунку 90 % із середнього заробітку без обмеження граничного розміру пенсії.
В іншій частині - відмовити.
Присуди з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 640,00 грн.
Допустити негайне виконання постанови у межах суми платежу за один місяць.
Постанова суду може бути оскаржена сторонами до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва у 10-ти денний термін з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, постанова суду набирає законної сили після розгляду справи Київським апеляційним адміністративним судом.
Суддя