04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" червня 2017 р. Справа№ 910/1832/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Ткаченка Б.О.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: Литвин В.В.
відповідача: Ніколова В.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 04.04.2017р.
у справі №910/1832/17 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"
до Міністерства оборони України
про зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСО" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Міністерства оборони України (далі- відповідач) забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від позивача виготовленого товару - курток костюму утеплювача, вид 2, в кількості 4500 одиниць вартістю 2 857 680,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договором №286/3/16/166 від 11.11.2016 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби в частині забезпечення проведення приймального контролю (якості) товару та прийняття виготовленого позивачем товару.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами. Відповідач наголошував на тому, що позивачем було порушено строки поставки товару, а тому у відповідача відсутні підстави для приймання недопоставленого в обумовлений договором строк товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1832/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано відповідача виконати обов'язки за договором від 11.11.2016 №286/3/16/166 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) укладеним з позивачем щодо виконання приймання виготовленого товару, а саме: забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від позивача товару - курток костюму утеплювача, вид 2, в кількості 4500 одиниць вартістю 2 857 680,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017р. у справі №910/1832/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:
- позивачем порушено строки надання постачання товару, тому у відповідача відсутні підстави для прийняття недопоставленого товару та реєстрації зобов'язань у органах Державної казначейської служби України;
- судом не взято до уваги та не досліджено, що протягом 2016 року закупівля та постачання курток костюму утеплювача, вид 2 здійснювалися відповідно до технічних умов ТУ 14.1-108-00034022:2016 з урахуванням змін №1, які внесені 10.06.2016. Однак 12.12.2016 Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України було внесено зміни до ТУ 14.1-108-00034022:2016 (зі змінами №1) шляхом розміщення сповіщення про зміни №2. Відповідно до наданої Тилом Збройних Сил України заявки на придбання предметів речового майна у 2017 році, закупівлю необхідно здійснювати відповідно до ТУ 14.1-108-00034022:2016 (зі змінами №2). Тобто, технічні вимоги до товару було змінено;
- з метою ефективного використання бюджетних коштів, у 2016 році зняті юридичні зобов'язання за договором від 11.11.2016 №286/3/16/166, укладеним з позивачем. На сьогодні, у відповідача відпала потреба у зазначеному товарі;
- судом не враховано, що строк дії договору закінчився, а тому після спливу зазначеного строку зобов'язання відповідача за договором припинилися і підстави для прийняття товару були відсутні.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2017 апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.06.2017.
14.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів відповідача та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 15.06.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017р. у справі №910/1832/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 15.06.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 15.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
11.11.2016 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/16/166 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 18-21).
За умовами Договору (п.п.1.1, 1.2, 1.5) постачальник зобов'язується у 2016 році поставити замовнику одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий (верхній одяг) (Лот 2. Куртка костюму утеплювача, вид 2) (далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі. Постачальник повинен поставити 5 000 курток костюму утеплювача вартістю 3 175 200,00 грн. в строк до 20.12.2016 включно. Товар поставляється на об'єднані центри забезпечення після приймального контрою (якості) представниками Центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України.
В розділі 3 Договору сторонами погоджено порядок приймання товару за якістю, згідно з п.п.3.1, 3.3, 3.7 якого приймальний контроль (якості) товару здійснюється представником замовника на виробничих площах постачальника, про що складається відповідний Акт. Приймальний контроль (якості) товару у постачальника проводиться представником замовника у присутності представника підприємства, відповідального за якість, з перевіркою сертифікату відповідності, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, кількості, комплектності та ростовки, відповідності затвердженому робочому зразку, наявності іншої супровідної документації. Рішення щодо направлення представника замовника для здійснення приймального контролю (якості) товарів військового призначення приймається Центром розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України після остаточного визначення місцезнаходження підприємства - виробника товару. Приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений представником замовника. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару за якістю та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.
В розділі 7 Договору наведено права та обов'язки сторін. Замовник, серед іншого, зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно з належним чином оформленим і підписаним актом приймального контролю якості товару (п.п.7.1.2 п.7.1 Договору).
В п.11.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.
21.12.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору, в якій вони дійшли згоди викласти п.11.1 Договору в наступній редакції: "Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 30.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення" (том справи - 1, аркуш справи - 23).
З метою виконання умов Договору сторонами було погоджено робочі зразки товару та вид пакування виробів, про що свідчать листи сторін №640 від 17.11.2016, №299/1/2678 від 18.11.2016, №664 від 28.11.2016 та №299/1/3150 від 12.12.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 24-27).
Листом №700 від 14.12.2016 позивач, серед іншого, повідомив відповідача про неможливість поставки товару в обумовлений Договором строк, оскільки у зв'язку з поширенням епідемії захворюваності на грип в м. Харкові більшість працівників відповідача перебуває на лікарняному (том справи - 1, аркуші справи - 43-46).
В подальшому позивач передав, а відповідач прийняв на виконання умов Договору 500 курток костюму утеплювача на загальну суму 317 520,00 грн., про що сторонами було складено відповідний Акт приймального контролю якості №1 від 29.12.2016 та видаткову накладну №48 від 29.12.2016.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у січні 2017 він звернувся до відповідача з пропозицією направити представників відповідача до позивача для здійснення приймального контролю (якості) решти товару за Договором в кількості 4500 шт. Однак відповідач відмовився від пропозиції позивача, посилаючись на закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд зобов'язати відповідача забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від позивача виготовленого товару, а саме: курток костюму утеплювача, вид 2, в кількості 4500 одиниць вартістю 2 857 680,00 грн., зазначаючи про безпідставне ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем.
Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В процесі судового розгляду було встановлено, що сторони погодили робочі зразки товару та вид пакування виробів, про що свідчать листи сторін №640 від 17.11.2016, №299/1/2678 від 18.11.2016, №664 від 28.11.2016 та №299/1/3150 від 12.12.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 24-27).
Однак позивач не здійснив поставку товару в обумовлений Договором строк (тобто до 20.12.2016), повідомивши відповідача листом №700 від 14.12.2016 про неможливість поставки товару у вищевказаний строк, оскільки у зв'язку з поширенням епідемії захворюваності на грип в м. Харкові більшість працівників відповідача перебуває на лікарняному. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією висновку Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати №ЧК-655 від 26.12.2016, в якому вказано про те, що унеможливлення виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору від 11.11.2016 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) спричинено істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити, зокрема: інтенсивні показники захворюваності виробничого персоналу з 17.11.2016 по 20.12.2016 - ця істотна зміна обставин має об'єктивний невідворотній характер, який в даних умовах не залежить від волі, бажань та дій позивача і свідчить про прямий причинно-наслідковий зв'язок з фактом унеможливлення виконання зобов'язань за Договором належним чином, у повному обсязі до 20.12.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 43-46; 53-55).
Наприкінці грудня 2016 року на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв частину товару, а саме: 500 курток костюму утеплювача на загальну суму 317 520,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи Акт приймального контролю якості №1 від 29.12.2016, рахунок-фактура №52 від 29.12.2016 та видаткова накладна №48 від 29.12.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 49-51).
В подальшому позивач направив відповідачу лист №7 від 06.01.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 58-62), в якому запропонував відповідачу направити своїх представників для здійснення приймального контролю (якості) решти товару за Договором в кількості 4500 шт.
Проте відповідач в листі №408/1/185 від 12.01.2017 відмовився від пропозиції позивача, посилаючись на закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору (том справи - 1, аркуш справи - 63).
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ст. 613 Цивільного кодексу України).
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, заперечуючи проти позову, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що товар позивача є неякісним або не відповідає технічним умовам, відповідач не надав доказів зменшення обсягу закупівель та не навів об'єктивних причин, які б унеможливлювали приймання товару за укладеним з позивачем Договором в кількості 4 500 шт. на суму 2 857 680,00 грн.
Відносно посилання відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на те, що строк укладеного між сторонами Договору сплинув, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до норм ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Як уже зазначалося вище, в п.11.1 Договору передбачалося, що строк дії останнього спливає 31.12.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків Договір діє до повного їх завершення.
Натомість 21.12.2016 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, в якій погодили скоригувати строк його дії до 30.03.2017 (включно).
Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення інших змін до строку дії укладеного між сторонами Договору та/або визнання додаткової угоди №1 від 21.12.2016 недійсною (її розірвання), тощо ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Зважаючи на укладення між сторонами додаткової угоди №1 від 21.12.2016, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що позивач повідомив про неможливість виконання умов Договору в частині здійснення поставки товару після закінчення строку дії цього Договору. Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомив відповідача про неможливість здійснення поставки товару листом №700 від 14.12.2016, тоді як відповідно до додаткової угоди №1 від 21.12.2016 строк дії Договору було продовжено до 30.03.2017 включно.
Згідно зі ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Наявні у справі матеріали та пояснення сторін свідчать про те, що позивач виготовив товар за Договором і направив відповідачу повідомлення про необхідність здійснення приймального контролю товару в межах строку дії Договору, а відтак за умовами п.п.7.1.2 п.7.1 Договору у відповідача виник обов'язок прийняти товар від позивача.
Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що 12.12.2016 Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України було внесено зміни до ТУ 14.1-108-00034022:2016 (зі змінами №1) шляхом сповіщення про зміни №2.
З цього приводу необхідно зазначити, що названі зміни були внесені вже після укладання між сторонами Договору (11.11.2016) та до закінчення визначеного в Договорі строку поставки (20.12.2016). При цьому відповідачем, як замовником товару за Договором, не було ініційовано внесення змін до Договору у зв'язку із внесенням змін до ТУ 14.1-108-00034022:2016. Окрім того, частину товару, виготовленого позивачем за Договором, відповідач прийняв вже після внесення вищевказаних змін до ТУ 14.1-108-00034022:2016 без будь-яких зауважень щодо якості товару, а тому ці зміни не поширюються на правовідносини сторін у даній справі.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі на те, що наразі у відповідача відпала потреба у визначеному у Договорі товарі є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи наявний лист відповідача №286/11/9069 від 21.12.2016, в якому він просить позивача прискорити відвантаження продукції (том справи - 1, аркуш справи - 86). При чому названий лист складений вже після закінчення встановленого у Договорі строку поставки позивачем товару (20.12.2016).
Окрім того, в листі №286/11/245 від 16.01.2017 (том справи - 1, аркуш справи - 87) відповідач повідомив позивача про намір укласти з ним додаткову угоду до Договору з метою поставки у 2017 році додаткових курток костюму утеплювача в кількості 1000 штук.
Тобто, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність у відповідача потреби в товарі за укладеним з позивачем Договором.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Відповідачем не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1832/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1832/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/1832/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
Б.О. Ткаченко