04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" червня 2017 р. Справа№ 925/1453/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Куксова В.В.
Майданевича А.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Забродський В.В.
від відповідача: Литвиненко О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти"
про визнання недійсним договору поставки,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти».
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що оскільки позивач не довів суду ні порушення його прав, ні наявності підстав для визнання спірного договору недійсним через перевищення повноважень керівника відповідача при його підписанні або через фіктивність договору, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю. Нормативно суд мотивував своє рішення приписами ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Зокрема, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано ту обставину, що представником відповідача оспорюваний договір було підписано представником відповідача (генеральним директором ОСОБА_4.) з перевищенням наданих йому Статутом повноважень та без погодження (згоди) Зборів учасників товариства. Крім того, подані позивачем документи не є належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України подальшого схвалення правочину, а будь-яких належних доказів схвалення в подальшому оспорюваного правочину - не існує. Крім того, апелянт вважає, що в матеріалах справи відсутні докази реальної поставки товару, судом першої інстанції всупереч приписів ст. 30 Господарського процесуального кодексу України було викликано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 для дачі пояснень та безпідставно прийнято їх пояснення по суті спору, а також безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про призначення у справі судово-почеркознавчої та технічної експертизи документів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 925/1453/16 для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 04.04.2017
Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017, у зв'язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Власова Ю.Л., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, у відпустках, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №925/1453/16.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.04.2017 для розгляду справи №925/1453/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Куксов В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 справу №925/1453/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" прийнято до провадження колегією суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Куксов В.В., Майданевич А.Г., розгляд справи призначено на 23.05.2017.
04.04.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшли клопотання:
- про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання стосовного того, чи виконано підписи від імені голови правління Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" ОСОБА_5 на екземплярі договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 з відміткою «Екземпляр ПАТ «Дашуківські бентоніти»», на екземплярі договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 з відміткою «Екземпляр ТОВ «ТК «Дашуківські бентоніти»», специфікаціях № 59, № 60, № 61, № 62, довіреності № 17, однією особою, і чи виконано підписи від імені голови правління ПАТ «Дашуківські бентоніти» ОСОБА_5, зображення яких міститься на вказаних документах, ОСОБА_5 або іншою особою.
- про призначення судової технічної експертизи документів, на вирішення якої просив поставити питання стосовно часу виготовлення двох екземплярів договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 (екземплярів сторін), до датків до нього - специфікацій № 59, № 60, № 61, № 62, видаткових накладних № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, довіреності № 17, вказаним у них датах, або ж їх виготовлено пізніше (у інший період часу), у який період часу виготовлено два екземпляри договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти», специфікаціях № 59, № 60, № 61, № 62, довіреності № 17; у який період часу були виконані підписи на двох екземплярах договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 (екземплярів сторін), до датків до нього - специфікацій № 59, № 60, № 61, № 62, видаткових накладних № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, довіреності № 17, від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4, і чи в один період часу виконані реквізити на вказаних документах.
23.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Зокрема, відповідач вказував, що позивач не довів що він не знав і не міг знати про наявні у статуті обмеження для керівника (генерального директора відповідача ОСОБА_4.) при укладенні оспорюваного договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, будь-які порушення, допущені керівником відповідача при укладенні вказаного договору, навіть якщо б вони мали місце, не порушують прав позивача, як сторони договору, а наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання його недійсним. Отримання позивачем товару від відповідача підтверджується оформленими між сторонами видатковими накладними № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, а також довіреністю № 17 від 27.02.2015, що в силу ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про факт схвалення правочину. Крім того, відповідач заперечував і проти доводів позивача про фіктивність оспорюваного правочину з вищенаведених підстав. Крім того, відповідач наголошував, що позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015.
В судовому засіданні 23.05.2017 Київським апеляційним господарським судом було заслухано присутніх представників сторін та оголошено перерву до 30.05.2017.
В судовому засіданні 30.05.2017 Київським апеляційним господарським судом було заслухано представників сторін по суті спору, також думки представників сторін стосовно заявлених клопотань про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертиз документів, оголошено перерву до 08.06.2017, а також продовжено строк вирішення спору на 15 днів, про що винесено відповідну ухвалу.
В судове засідання 08.06.2017 з'явились представники позивача (апелянта) та відповідача, які надали пояснення по суті справи.
В судовому засіданні 08.06.2017 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та визнати недійсним договір поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти».
Представник відповідача в судовому засіданні 08.06.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 - залишити без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального а процесуального права.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
27.02.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" (далі - Постачальник, відповідач по справі), в особі генерального директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту та публічним акціонерним товариством "Дашуківські бентоніти" (далі - Покупець, позивач по справі) в особі голови правління ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту, було укладено договір поставки № К-ТК-02-0227/2 (далі - Договір, а.с. 9-12), у відповідності до якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений термін у власність Покупця сировину та матеріали (далі - продукція), а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її в порядку і на умовах, передбачених у даному Договорі ( п. 1.1 Договору).
Найменування, стандарти, технічні умови і ціна на Продукцію, що поставляється за даним Договором, визначаються Сторонами у Специфікаціях (Додатки до даного Договору, що є його невід'ємною частиною) (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору поставка Продукції за даним Договором здійснюється Постачальником на умовах визначених у відповідній Специфікації. Продукція за даним Договором поставляється партіями за погодженням з Покупцем.
Відповідно до п. 3.5. Договору Постачальник зобов'язується надавати Покупцю разом із продукцією видаткову накладну, податкову накладну, сертифікат якості (відповідності) на продукцію (копія завірена печаткою) якщо необхідно.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору ціна одиниці продукції визначається Постачальником за узгодженням з Покупцем і вказується в Специфікації (Додаток до даного Договору) у національній валюті України. Ціна відповідної партії продукції визначається на основі видаткових накладних на продукцію, що підтверджують кількість фактично прийнятої покупцем продукції, поставленої Постачальником згідно з даним Договором.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата продукції за даним Договором здійснюється Покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 90 (дев'яноста) робочих днів з моменту отримання продукції та підписання видаткових накладних.
Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється Покупцем у місці поставки, зазначеному у п. 3.1. даного Договору на підставі всіх документів перерахованих у п. 3.9.1.-3.9.3. даного Договору.
Даний Договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.11 Договору).
На виконання умов Договору між сторонами були укладені Додатки до вказаного Договору у вигляді Специфікацій:- Специфікації № 59 від 13.10.2015 (а.с. 13); - Специфікації № 60 від 16.10.2015 (а.с. 14); - Специфікації № 61 від 19.10.2015 (а.с. 15); - Специфікації № 62 від 16.10.2015 (а.с. 16).
Відповідно до зазначених Специфікацій Постачальником передається у власність Покупця наступна продукція: -сода кальцинована марка Б Польща (код 2836200000) у кількості 20,000 тон, загальною вартістю з ПДВ 170 347,44 грн.; -сода кальцинована марка Б Польща (код 2836200000) у кількості 20,000 тон, загальною вартістю з ПДВ 171 352,56 грн.; -м'який контейнер разовий із п/п тканини (МКР-1,0) 150*235 см (75*75*140 см об'єм заповнення), 2 ручки + п/е вкладка (1550*2600*0,1) + тасьма + кишеня + дно "зірка" у кількості 1000,000 шт., загальною вартістю з ПДВ 128 976,00 грн.; -дизельне пальне у кількості 4730,000 л, загальною вартістю з ПДВ 79 861,32 грн.
Позивач в обгрунтуваня позову наголошував на тому, що Договір поставки підлягає визнанню судом недійсним, оскільки від імені відповідача Договір поставки було укладено його керівником з перевищенням повноважень. Свої твердження позивач обґрунтовує тим, що Договір поставки та Специфікації до вказаного договору були підписані зі сторони Постачальника ОСОБА_4, який обіймав посаду генерального директора Відповідача, але уповноважуючих документів на підписання Договору поставки від імені Відповідача у Договорі поставки не вказано.
Також позивач посилається на п.п. 6.3.2, 6.2.1. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" згідно яких, генеральний директор Товариства за погодженням із вищим органом товариства здійснює від імені товариства будь-які дії щодо укладення як на території України, так і за кордоном, будь-яких угод, договорів (контрактів). Вищим органом Товариства є збори учасників товариства. За доводами позивача, погодження зборів учасників на час укладення спірного договору у керівника відповідача не було.
Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на відсутність обумовлених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Статутом ПАТ "Дашуківські бентоніти" підстав для визнання недійсним догвору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти». Крім того, відповідач наголошує на тому, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2016 по справі № 925/1042/16 стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" 550 536,76 грн. боргу за договором поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, тобто судом оцінено відповідний договір та стягнуто кошти на його виконання. До тогож, відповідач зазначав, що договір між сторонами виконувався, про що надав докази про постачання на користь позивача трьох видів товару - сода кальцинована, м'який контейнер, дизельне пальне.
Оцінивши доводи і заперечення сторін, дослідивши наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, керуючись ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своїм юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором поставки та відповідає ст. 712 Цивільного кодексу України про те, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Стаття 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
П. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
П. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11 визначає, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину, Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" діяв в редакції, затвердженій загальними зборами учасників 19.11.2012, державна реєстрація якого проведена 27.11.2012 (далі - Статут).
Так, Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" містив наступні положення:
- управлінням товариством здійснюють: збори учасників товариства, генеральний директор товариства, ревізійна комісія (п.6.1);
- вищим органом управління є збори учасників товариства (п. п. 6.2.1 п. 6.2);
- генеральний директор товариства обирається загальними борами учасників товариства та їм підпорядковується (п. 6.3.1 п. 6.3)
- генеральний директор товариства за погодженням з вищим органом товариства здійснює від імені товариства будь-які дії щодо укладення як на території України, так і за кордоном будь-яких угод, договорів (контрактів) (п.п. 6.3.2 п. 6.3).
Враховуючи наведені умови Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для укладення оспорюваного правочину зборами учасників товариства (як вищим органом товариства) мало бути прийнято відповідне погодження (рішення) щодо укладення такого правочину (п.п. 6.3.2 п. 6.3), і саме на підставі такого погодження (рішення), прийнятого у встановленому порядку, у генерального директора виникло б право укласти оспорюваний правочин. Проте, такого погодження (рішення) загальними зборами учасників самена момент укладення оспорюваного правочину - у встановленому порядку не приймалось. Належних та допустимих доказів протилежного в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідні умови Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" були наявні на момент укладення оспорюваного правочину, а тому в силу приписів ст. ст. 92, 97 Цивільного кодексу України сторони були обізнані щодо положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" в частині необхідності погодження вищого органу товариства (зборами учасників товарситва) для укладення оспорюваного договору.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний Договір укладено директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" ОСОБА_4 з перевищенням наданих повноважень, про що відповідач знав і був обізнаний, але незважаючи на наявні обмеження вчинив відповідний правочин, що є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно з ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Доводи відповідача про те, що позивач не довів що він не знав і не міг знати про наявні у статуті обмеження для керівника (генерального директора відповідача ОСОБА_4.) при укладенні оспорюваного договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, будь-які порушення, допущені керівником відповідача при укладенні вказаного договору, навіть якщо б вони мали місце, не порушують прав позивача, як сторони договору,- судом апеляційної істанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на те, що внаслідок укладення відповідачем оспорюваного договору порушені права та охоронювані інтереси позивача стосовно здійснення господарської діяльності у порядку, встановленому чинним законодавством, та дотримання правил господарського обороту усіма його учасниками. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачм було надано позивачу примірник його установих документів перед укладенням оспорюваного договору.
Щодо тверджень відповідача про наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, що унеможливлює визнання його недійсним - суд апеляційної інстанції вказані твердження відхиляє як безпідставні та неогрунтовані з огляду на наступне.
Відповідачем було надано для долучення до матеріалів справи протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" від 29.12.2015, в якому присутніми учасниками товариства по питанню другому порядку денного щодо погодження/схвалення догворів (контрактів), укладених генеральним директором товариства від імені товариства протягом 2015 року прийнято рішення про погодження/схвалення догворів (контрактів), укладених генеральним директором товариства, в т.ч. і колишнім генеральним директором, від імені товариства контрагентами протягом 2015 року.
Дослідивши вказаний протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" від 29.12.2015, суд апеляційної інстанції не риймає його в якості належного та допустимого доказу в розумінні приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України погодження (згоди) товариства вчиненого правочину (конкретного правочину) з огляду на відсутність у вказаному рішенні деталізації/зазначення який саме правочин погоджується, його реквізити, контрагент, з яким його укладено, та погодження його істотних умов (ціни, предмету продажу).
Окрім того, зважаючи на співвідношення дат укладення оспорюваного договору (27.02.2015), винесення рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом від 29.12.2015, вказаний протокол від 29.12.2015 не може вважатись належним та допустимим доказом прийняття загальними зборами учасників товариства, як вищим органом, рішення про погодження укладеного правочину.
Крім того, довод відповідача в обгрунування підстав дійсності оспорюваного правочину про те, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2016 по справі № 925/1042/16 стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" 550 536,76 грн. боргу за договором поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, тобто судом оцінено відповідний договір та стягнуто кошти на його виконання - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки по-перше, оцінка правочину на відповідність його вимогам законодавства здійснюється на момент його укладення (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). А по-друге, предметом розгляду у справі № 925/1042/16 були правовідносини сторін, які виникли вже після укладення договору і суд здійснював саме їх оцінку на підставі наявних матеріалів справи, а не оцінку укладеного договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 вимогам законодавства на момент його укладення, оскільки б це стосувалось виходу суду за межі позовних вимог у відповідній справі.
При цьому, суд апеляційної інтанції враховує, що підписання сторонами специфікацій № 59, № 60, № 61, № 62, видаткових накладних № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, а також видача довіреності № 17 - не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції факту недійсності оспорюваного правочину на час його укладення.
Крім того, подані відповідачем податкові накладні та акт Звенигородської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області від 05.05.2015 № 108/23-010/30146245 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості доказів, які б підтверджували обставини відповідності вимогам законодавства оспорюваного правочину, оскільки вказані документи фіксують лише здійснення певного податкового контролю платників податків перед бюджетом.
Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 на момент його укладення суперечив приписам ст. ст. 92, 97 Цивільного кодексу України та п. п. 6.2.1 п. 6.2, п. 6.3.1 п. 6.3, п.п. 6.3.2 п. 6.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" в частині погодження укладення правочину генеральним директором ОСОБА_4 вищим органом управління - зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти", що згідно з ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину .
Також, позивач самостійною підставою недійсності оспорюваного договору від 27.02.2015 вказав фіктивність цього договору, тобто укладення його без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, зокрема, без наміру реальної поставки продукції, передбаченої цим Договором. Позивач вважає, що це підтверджується відсутністю поставленої продукції у Відповідача, неналежним оформленням ним товаро-супровідних документів та існуючим тривалим конфліктом між колишнім і нинішнім керівництвом ПАТ "Дашуківські бентоніти". При цьому колишній керівник ОСОБА_5 нібито має намір створити штучну заборгованість для підприємства-позивача з метою ініціювання проти нього справи про банкрутство.
У відповідності до роз'яснення п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" - фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для визнання оспорюваного правочину фіктивним за даведених позивачем доказів та обставин - відсутні і матеріалами справи не підтверджуються.
Крім того, судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті доводи позивача стосовно того, що судом першої інстанції всупереч приписів ст. 30 Господарського процесуального кодексу України було викликано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 для дачі пояснень та безпідставно прийнято їх пояснення по суті спору, оскільки суд першої інстанції наділений такими правами, що і було ним здійснено, а також надано оцінку відповідним поясненням.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що в суді першої інтанції особи, які підписали спірний договір як керівники обох сторін (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.) надали пояснення, в яких підтвердили, що їх підписи на всіх документах до договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 між публічним акціонерним товариством "Дашуківські бентоніти" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" є дійсними, зроблені ними власноручно, жодних намірів щодо фіктивності спірного правочину у них не було, а сам правочин виконано - проте, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, дійшов висновку, що вказані пояснення осіб жодним чином не впливають на встановлені судом апеляційної інстанції порушення закону саме під час укладення оспорюваного правочину, який на момент його укладення суперечив приписам ст. ст. 92, 97 Цивільного кодексу України та п. п. 6.2.1 п. 6.2, п. 6.3.1 п. 6.3, п.п. 6.3.2 п. 6.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" в частині погодження укладення правочину генеральним директором ОСОБА_4 вищим органом управління - зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти", що згідно з ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину саме з підста перевищення повноважень особою, яка його підписала.
Крім того, в зв'язку із наданням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснень про те, що саме ними особисто проставлені підписи від імені керівників позивача та відповідача на спірному договорі та на всіх документах, які підтверджують його виконання, суд першої інстанції відхилив клопотання позивача про призначення у справі почеркознавчої експертизи підписів цих осіб.
В свою чергу, Київським апеляційним господарським судом розглянуто заявлене апелянтом клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання стосовного того, чи виконано підписи від імені голови правління Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" ОСОБА_5 на екземплярі договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 з відміткою «Екземпляр ПАТ «Дашуківські бентоніти»», на екземплярі договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 з відміткою «Екземпляр ТОВ «ТК «Дашуківські бентоніти»», специфікаціях № 59, № 60, № 61, № 62, довіреності № 17, однією особою, і чи виконано підписи від імені голови правління ПАТ «Дашуківські бентоніти» ОСОБА_5, зображення яких міститься на вказаних документах, ОСОБА_5 або іншою особою, яке мотивовано тим, що для вирішенян питання про особу, яка поставила підписи від імені голови правління ПАТ «Дашуківські бентоніти» на вказаних документах необхідні спеціальні знання.
Київський апеляційний господарський суд, розглянувши заявлене клопотання, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки представників сторін стосовно заявленого клопотання, висловлені в минулому судовому засіданні, дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В свою чергу, при вирішенні спору у справі № 925/1453/16 в контексті спірних правовідносин сторін спеціальні знання не є необхідними, у зв'язку з чим потреба у призначенні судової експертизи - відсутня.
Крім того, Київським апеляційним господарським судом розглянуто заявлене апелянтом клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документів, на вирішення якої просив поставити питання стосовно часу виготовлення двох екземплярів договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 (екземплярів сторін), до датків до нього - специфікацій № 59, № 60, № 61, № 62, видаткових накладних № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, довіреності № 17, вказаним у них датах, або ж їх виготовлено пізніше (у інший період часу), у який період часу виготовлено два екземпляри договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти», специфікаціях № 59, № 60, № 61, № 62, довіреності № 17; у який період часу були виконані підписи на двох екземплярах договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015 (екземплярів сторін), до датків до нього - специфікацій № 59, № 60, № 61, № 62, видаткових накладних № 188 від 19.10.2015, № 189 від 22.10.2015, № 190 від 22.10.2015, № 191 від 23.10.2015, довіреності № 17, від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4, і чи в один період часу виконані реквізити на вказаних документах, яке мотивоване тим, що встановлення давності виготовлення документів надасть можливість встановити умисел обох сторін на вчинення фіктивного правочину.
Київський апеляційний господарський суд, розглянувши заявлене клопотання, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки представників сторін стосовно заявленого клопотання, висловлені в минулому судовому засіданні, дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В свою чергу, при вирішенні спору у справі № 925/1453/16 в контексті спірних правовідносин сторін спеціальні знання не є необхідними, у зв'язку з чим потреба у призначенні судової експертизи - відсутня.
Ввдмовляючи у заявлених клопотаннях, суд апеляційної інстанції виходить зокрема і з того, що доводів сторін та поданих ними доказів на відповідність їх належності і допустимості як доказів, які підтверджують вимоги або заперечення сторін, здійснюється під час розгляду справи по суті з урахуванням усіх обставин справи в сукупності та перевіркою їх належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд зазначає і те, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції-" у випадку нез.'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них .справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського' процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосудця покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що обумовлені законом підстави для призначення судових почеркознавчої та технічної експертиз - відсутні, і суд відхиляє заявлені клопотання як необґрунтовані та безпідставні.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у справі, яка розглядається, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оспорюваний позивачем правочини є таким, що відповідав на момент його укладення вимогам закону та Статуту відповідача, у зв'язку із чим помилково дійшов висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним з згідно положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи,у зв'язку з чим рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16, - підлягає скасуванню згідно з п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям нового рішення про задоволення позову і визнанян в судовому порядку недійсним договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти».
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною першою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається:
- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі стосовно наявності обумовлених законом підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодксу України для визнання недійсним договору поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти», знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 підлягає задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 винесено з неповним з'ясуванян обставин, що мають значення для справи, зроблені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню з прийняттям в апеляційному порядку нового рішення про задоволення позову повністю
Судовий збір за подачу апеляційної скарги та судовий збір за подачу позовної заяви, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача і підлягають стягненню з останнього на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі №925/1453/16 - скасувати і прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір поставки № К-ТК-02-0227/2 від 27.02.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» (код ЄДРПОУ 30146245; 19330 Черкаська обл.., Лисянський район, с. Дашуківка) та Публічним акціонерним товариством «Дашуківські бентоніти» (код ЄДРПОУ 00223941; 19330 Черкаська обл.., Лисянський район, с. Дашуківка).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дашуківські бентоніти» (код ЄДРПОУ 30146245; 19330 Черкаська обл.., Лисянський район, с. Дашуківка) на користь Публічного акціонерного товариства «Дашуківські бентоніти» (код ЄДРПОУ 00223941; 19330 Черкаська обл.., Лисянський район, с. Дашуківка) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн.. 00 коп. судового збору за подачу позову та 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ на виконання даної постанови у відповідності до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.
6. Матеріали справи №925/1453/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді В.В. Куксов
А.Г. Майданевич