04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" червня 2017 р. Справа№ 910/23348/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко А.І.
Куксова В.В.
за участю представників:
Від позивача: не з'явилися
Від відповідача (апелянта): не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/23348/16 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"
про стягнення 5 655,58 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/23348/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення 5 655,58 грн. - задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вартість недостачі, виявленої у вагоні №67679522, з урахуванням норми природної втрати складає 5655,58 грн. із розрахунку: 3,91 т. (нестача з урахуванням норми природної втрати 1% ) х 1446,44 грн. ( вартість 1 т вугілля з ПДВ). А тому, оскільки всупереч вимогам ст. 33 ГПК України та ст. 314 Господарського кодексу України відповідач не надав суду належних доказів того, що нестача отриманого для перевезення вантажу сталася не з його вини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця") звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про доведеність вартості відправленого вантажу за накладною від 21.06.2016 № 48976484, а також щодо наявності у позивача збитків у розмірі 5 655, 58 грн., оскільки жодних доказів на підтвердження сплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, та є предметом договору від 31.12.2013 № 13-15/75-У, позивачем суду не надано та матеріали справи № 910/23348/16 не містять.
Одночасно скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/23348/16, мотивуючи пропуск строку тим, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" отримало оскаржуване рішення лише 16.03.2017.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 11.04.2017, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/23348/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко А.І. та Куксов В.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 поновлено Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/23348/16, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.05.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 було продовжено строк розгляду спору у справі № 910/23348/16 та відкладено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 на 13.06.2017.
Позивач та відповідач в судове засідання 13.06.2017 своїх представників не направили, причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи були повідомлені належним чином (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 8500300359339, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 7900048513251, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0315058697983). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, встановленого ч. 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги вже відкладався, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Частиною п'ятою статті 106 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 31.12.2013 між ПАТ " ДТЕК Павлоградвугілля " ( замовником ) та ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ" ( виконавцем ) був укладений договір № 13-15/75-У, за умовами якого замовник зобов'язався передати ( поставити ) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані із збагаченням вугілля та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором.
Відповідно до пунктів 4, 5 специфікації від 29.04.2016 до договору №13-15/75-У від 31.12.2013 поставка вугільного концентрату здійснюється, зокрема на залізничну станцію Добротвір Львівської залізниці ПАТ " Українська залізниця "
Згідно накладної № 48976484 ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ " відповідно до технічних умов завантажило вугілля кам'яне марки Г 0-100 у вагон № 67679522 в кількості 69 000 кг. та передало вказаний вантаж для перевезення залізниці.
Як вбачається зі змісту вищевказаної накладної, навантаження на рівні бортів, поверхня вантажу маркована однією борозною катка ущільнювача.
Згідно п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Відповідно до накладної № 48976484 залізниця прийняла у ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ " на станції Добропілля Донецької залізниці зазначене вугілля для перевезення і зобов'язалась доставити його на станцію Добротвір Львівської залізниці ДТЕК Добротвірська ТЕС ПАТ " ДТЕК Західенерго ".
На станції Знам'янка Одеської залізниці 24.06.2016 був складений комерційний акт АА № 032764/165.
Відповідно до комерційного акту АА №032764/165 при контрольному переважуванні вагону № 67679522 на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах виявилось брутто - 88200 кг, тара - 23800 кг, нетто - 64400 кг, що менше вантажного документу на 4600 кг. Над 1-2-3-4 люками було виявлене виїмка довжиною 5500 мм, шириною 2800 мм, глибиною 500 мм. Маркування в місці поглиблення відсутнє. В технічному відношенні вагон справний. У вагоні глухі торцеві стінки, люки щільно зачинені. Просипання вантажу немає. У розділі Є зроблена відмітка станції призначення Добротвір Львівської залізниці, згідно з якою, під час перевірки, різниці проти цього акту не виявлено. До акту був доданий індекс/12.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" стягнення 5 655,58 грн. - вартості нестачі вугілля.
Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами ( статутами ).
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Згідно ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених статутом залізниць України.
Частиною 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічна норма викладена і в частині 1 ст. 314 Господарського кодексу України.
Згідно статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата нестача чи пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Згідно ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць: для засвідчення невідповідності маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Згідно ст. 133 Статуту залізниць України, передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним підписом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції-). Відповідно до переуступного підпису, зробленим на накладній №48976484, право на пред'явлення позову передано ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ "
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Отже, позивач за договором від 31.12.2013 № 13-15/75-У взяв на себе зобов'язання перед ПАТ " ДТЕК Павлоградвугілля " прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, у зв'язку з чим згідно накладної № 48976484 ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ " завантажило вугілля кам'яне марки Г 0-100 у вагон № 67679522 в кількості 69 000 кг. та передало вказаний вантаж для перевезення на залізничну станцію Добротвір Львівської залізниці ПАТ " Українська залізниця ", яка згідно специфікації від 29.04.2016 до договору № 13-15/75-У від 31.12.2013 визначенаодним із місцем призначення поставки концентрату, однак, відповідно до комерційного акту АА № 032764/165 від 24.06.2016 при контрольному переважуванні вагону № 67679522 було встановлено недостачу в розмірі на 4600 кг. При цьому, як зазначено в наведеному акті, в технічному відношенні вагон № 67679522 був справний.
Згідно зі ст. 115 Статуту залізниць України, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, згідно з довідкою відправника ПАТ " ДТЕК Добропільська ЦЗФ " вартість 1 тони відвантаженого вугілля у вагоні № 67679522 по накладній № 48976484 становить 1446,44 грн. разом з ПДВ.
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів від 21.11.2000 № 644, затвердженого наказом Мiнiстерства транспорту України, при видачi вантажiв, маса яких унаслiдок їх властивостей зменшується при перевезеннi, норма недостачi (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) для мiнерального палива становить 1% маси, зазначеної в перевiзних документах.
Так, з урахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка згідно п. 27 Правил видачі вантажів для мінерального палива складає 1%, суд першої інстанції дійшов висновку, що нестача вантажу становить (4600-690) 3910 кг. або 3,91 т., з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість недостачі, виявленої у вагоні № 67679522, з урахуванням норми природної втрати, складає 5655,58 грн. із розрахунку: 3,91 т. (нестача з урахуванням норми природної втрати 1% відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів) х 1446,44 грн. ( вартість 1 т. вугілля з ПДВ ).
Стаття 224 Господарського кодексу України, зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати причинені цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
Відповідно до статті 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Частиною 1 ст. 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі, згідно з правилами іншому підприємству. У відповідності до ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження ( втрату, нестачу, псування і пошкодження ) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність в розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись чинним законодавством України, а також враховуючи, що всупереч вимогам ст. 33 Гпроцесуального кодексу України та ст. 314 Господарського кодексу України відповідач не надав суду належних доказів того, що нестача отриманого для перевезення вантажу сталася не з його вини, колегія суддів апеляційноїі нстнції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача.
Крім того, враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення щодо того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про доведеність вартості відправленого вантажу за накладною від 21.06.2016 № 48976484, а також щодо наявності у позивача збитків у розмірі 5 655, 58 грн., як такі, що повністю спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.
Щодо доводів апелянта з урахуванням п. 27 Правил видачі вантажів про те, що при розрахунку норми природної втрати потрібно врахувати 2% маси, а не 1%, як зазначив суд першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 27 Правил видачі вантажів, при видачi вантажiв, маса яких унаслiдок їх властивостей зменшується при перевезеннi, норма недостачi (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить, зокрема для мінерального палива 1 %, зазначеної в перевiзних документах.
Так, враховуючи наведене, а також те, що вугілля за класифікацією корисних копалин відноситься до мінерального палива, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при розрахунку недостачі потрібно застосовувати 1 % маси, у зв'язку з чим відхиляє вищевказані доводи апелянта як безпідставні та необґрунтовані.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому рішення суду першої інстнції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/23348/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/23348/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/23348/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді А.І. Тищенко
В.В. Куксов