04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" червня 2017 р. Справа№ 19/483
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Ткаченка Б.О.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
ВДВС: Савчук К.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої
служби міста Києва Головного територіального управління
юстиції у місті Києві
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 30.03.2017р.
у справі №19/483 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Хартрон"
до Державного підприємства "Національна атомна
енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 2 621 390,12 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від 30.03.2017 скаргу відповідача на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було задоволено. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 02.02.2016 ВП №40454898 про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 200 621,98 грн.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від 30.03.2017 та відмовити в задоволенні скарги відповідача на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого суд дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Окрім того, в тексті апеляційної скарги було викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2017 апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.) (з урахуванням ухвали суду від 16.05.2017 про виправлення описки) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2017. Окрім того, задоволено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до винесення Київським апеляційним господарським судом рішення у даній справі.
23.05.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли:
- клопотання відповідача про розгляд справи без участі повноважного представника відповідача за наявними у справі матеріалами;
- клопотання Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №733 від 14.04.2017 про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.
Вказані клопотання були задоволені судом.
В судове засідання 25.05.2017 з'явився лише представник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Представники позивача та відповідача не з'явилися. Позивач про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
В судовому засіданні 25.05.2017 представник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
Колегією суддів було задоволено вказане клопотання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 15.06.2017.
В судовому засіданні 15.06.2017 представник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від 30.03.2017 та відмовити в задоволенні скарги відповідача на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в повному обсязі.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Однак, як уже зазначалося вище, відповідач подав суду клопотання про розгляд справи без участі його представника і вказане клопотання було задоволено судом.
Позивач про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 15.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Відкрите акціонерне товариство "Хартрон" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) заборгованості за договором №2И/98 від 01.01.1998 у загальному розмірі 2 621 390,12 грн. (з них: 1 630 826,90 грн. - основний борг, 704 194,92 грн. - інфляційні втрати, 139 598,78 грн. - пеня, 146 769,52 грн. - річні проценти).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2002, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2003, позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 630 826,90 грн. основного боргу, 246 261,49 грн. інфляційних нарахувань, 127 313,43 грн. 3% річних, 1 700,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. по сплаті інформаційного-технічного забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог позивача відмовлено (том справи - 1, аркуші справи - 2-6).
08.04.2003 на виконання вказаного судового рішення було видано наказ (том справи - 1, аркуш справи - 47).
У лютому 2016 року відповідач звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якій просив суд визнати неправомірними дії щодо винесення постанови від 02.02.2016 ВП №40454898 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 200 621,98 грн. та визнати недійсною цю постанову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилався на відсутність у державного виконавця правових підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки сума боргу погашена божником самостійно до початку вчинення державним виконавцем дій, пов'язаних з виконанням рішення (том справи - 1, аркуші справи - 8-11).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №19/483, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 126-128, 192-196), скаргу відповідача на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві залишено без задоволення. При цьому суди виходили з того, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено обов'язковості вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, для стягнення з боржника виконавчого збору. При цьому, суди керувалися ч.1 ст. 28 цього Закону, у редакції Закону України від 12.02.2015 №191-VIII, якою, зокрема, передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 213-218) ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №19/483 було скасовано, а скаргу відповідача на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. В своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив наступне:
- Закон України від 12.02.2015 №191-VII, яким було встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, набрав чинність 05.04.2015. В самому Законі не вказано про надання зворотної сили цьому Закону в часі, тому положення ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" застосовується лише до виконавчих проваджень, у яких виконання рішення відбулося після 05.04.2015. Отже, стягнення виконавчого збору (у розмірі відсотків від фактично стягнутої (сплаченої) суми) у виконавчих провадженнях, у яких примусове виконання рішення розпочалося до зазначеної дати, повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент початку виконання рішення у примусовому порядку, у тому числі і в тих випадках, коли таке провадження триватиме після внесення змін щодо порядку стягнення виконавчого збору, оскільки Закон України "Про виконавче провадження", як в чинній редакції, так і в попередній передбачає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999 (який діяв до 17.04.2012) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Аналогічні положення закріплені у п.3.7.1 чинної Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5;
- суди не встановили, коли закінчився строк, наданий для добровільного виконання, коли розпочалося примусове виконання, коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання рішення боржником. Водночас, з'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного розгляду скарги, оскільки впливає на правильність застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції Закону України від 12.02.2015 №191-VIII;
- при новому розгляді суду слід встановити коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання боржником рішення у справі, і в залежності від установлених обставин, розглянути скаргу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 265-270), винесеною за результатами нового розгляду, скаргу відповідача на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було задоволено. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 02.02.2016 ВП №40454898 про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 200 621,98 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (том справи - 2, аркуші справи - 47-55) вищевказану ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №19/483 було залишено без змін.
Однак постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 (том справи - 2, аркуші справи - 102-106) ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 було скасовано, а скаргу на дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому суд зазначив наступне:
- суди обох інстанцій при новому розгляді скарги зазначили, що 25.06.2003 року закінчився строк для добровільного виконання виконавчого документа. В цей строк рішення не було виконано. Виконання рішення в добровільному порядку відбулось 13.10.2006;
- оскільки під час розгляду справи не було встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення, починаючи з дати закінчення строку для добровільного виконання виконавчого документа (25.06.2003) і до моменту його виконання в добровільному порядку (13.10.2006), суди, застосовуючи норми п.1 ч.3 ст. 11, ст. 25, ч.3 ст. ст. 27, 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) від 04.11.2010 №2677-VI, що діяв з 09.03.2011 по 05.01.2017), а також враховуючи практику Верховного Суду України (постанова від 28.01.2015 по справі №3-217гс14) щодо застосування цих норм, дійшли висновку про безпідставне стягнення державним виконавцем виконавчого збору;
- оскільки суди не в повній мірі виконали вказівки суду касаційної інстанції, зокрема, щодо з'ясування обставин, коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання рішення боржником;
- відповідно до наказу від 08.04.2003 боржник мав сплатити 2 006 219,82 грн. Останній у своїх поясненнях від 30.01.2016 №4797/10 вказує, що погашення суми заборгованості відбулося двома платежами (19.10.2006 на суму 914 506,87 грн. та 30.10.2006 на суму 1 084 844,93 грн.), тобто, всього на суму 1 999 351,80 грн. Суди ці обставини не перевірили;
- в порушення вимог ст. ст. 4-3, 32, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України у прийнятих за результатами розгляду скарги судових рішеннях відсутнє посилання на докази, на підставі яких, суди зробили свій висновок про те, що "13.10.2006 є моментом виконання в добровільному порядку виконавчого документа". Мотиви застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV у редакції, яка діяла з 09.03.2011 по 05.01.2017, до виконавчого провадження, яке було відкрито до набрання чинності цієї редакції Закону, суди не обґрунтували.
Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від 30.03.2017(том справи - 1, аркуші справи - 144-149) винесеною за результатами нового розгляду, скаргу відповідача було задоволено. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 02.02.2016 ВП №40454898 про стягнення з відповідача 200 621,98 грн. виконавчого збору. При цьому, місцевий господарський суд зазначив наступне:
- державний виконавець при прийнятті оспорюваної постанови не пересвідчився та не перевірив виконання боржником рішення, що призвело до безпідставного стягнення виконавчого збору;
- судом не встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення починаючи з дати закінчення строку для добровільного виконання виконавчого документа (25.06.2003) і до моменту його виконання в добровільному порядку (13.10.2006);
- протягом 11 років органом державної виконавчої служби не вчинялось жодних виконавчих дій, пов'язаних з примусовим виконанням рішення, не здійснювалося заходів з опису, арешту майна, його виявлення, не дивлячись на те, що строк для добровільного виконання рішення сплинув ще у червні 2003, а виконавчі дії розпочато лише у січні 2016 вже після добровільного виконання боржником рішення суду;
- погашення суми заборгованості відбулося двома платежами (19.10.2006 на суму 914 506,87 грн. та 30.10.2006 на суму 1 084 844,93 грн.), тобто всього на суму 1 999 351,80 грн.;
- оскільки в процесі вирішення скарги судом встановлено факти, які підтверджують, що дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з винесенням оспорюваної постанови від 02.02.2016, порушують права боржника, як сторони у ВП №40454898, не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», скарга відповідача підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження з виконання наказу у справі №19/483) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з п.1 ч.1 ст. 18, ст. 24 названого Закону (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження з виконання наказу у справі №19/483) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.
23.05.2003 позивач, як стягувач, звернувся до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 08.03.2003 у справі №19/483 (том справи - 1, аркуші справи - 49-50).
18.06.2003 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від 08.04.2003 про стягнення з відповідача 2 006 219,82 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 81). Названою постановою відповідачу, як боржнику, було надано семиденний строк для добровільного виконання наказу та попереджено про те, що у разі невиконання наказу в наданий строк, його буде виконано в примусовому порядку.
Як було встановлено в процесі судового розгляду, відповідач, як боржник, сплатив позивачу грошові кошти лише у 2006 році, здійснивши два платежі, а саме: 19.10.2006 та 30.10.2006, тоді як строк для добровільного виконання рішення у справі №19/483, встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2003 №1330/10 закінчився ще 25.06.2003.
Вказані обставини не заперечуються сторонами у даній справі та підтверджуються наявними у справі матеріалами та письмовими поясненнями.
18.10.2013 відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову, згідно з якою виконавче провадження №40454898 приєднано до зведеного виконавчого провадження №39832110, за яким відповідач є боржником (том справи - 1, аркуш справи - 63).
В подальшому, у зв'язку з тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва №826/11797/14 від 01.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014, відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було зобов'язано зупинити зведене виконавче провадження №39832110, державним виконавцем винесено постанову від 12.12.2014 про зупинення зведеного виконавчого провадження №39832110 (том справи - 1, аркуші справи - 93-96).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України №К/800/64264/14 від 28.04.2015 було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва №826/11797/14 від 01.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду №826/11797/14 від 27.11.2014 та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим постановою державного виконавця від 08.05.2015 було поновлено виконавче провадження з примусового виконання зведеного виконавчого провадження №39832110 (том справи - 1,0 аркуші справи - 97-100).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва №826/11797/14 від 07.07.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ДП "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (том справи - 1, аркуші справи - 107-117).
Постановою від 22.01.2016 №39832110 було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (том справи - 1, аркуш справи - 119).
28.01.2016 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві надійшло клопотання відповідача про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з повним погашенням заборгованості, на підтвердження чого відповідач додав до свого клопотання копію листа позивача №12/91 від 11.11.2015, в якому зазначалося про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.10.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 15).
02.02.2016 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення з відповідача, як боржника, 200 621,98 грн. виконавчого збору, у зв'язку з невиконанням боржником в самостійному порядку наказу господарського суду міста Києва у справі №19/483 у семиденний строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2003 (том справи - 1, аркуш справи - 14).
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» як в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження з виконання наказу у справі №19/483, так і в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови від 02.02.2016, передумовою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання.
Місцевий господарський суд у своїй ухвалі зазначив про відсутність доказів на підтвердження того, чи вчинялись органом державної виконавчої служби будь-які виконавчі дії по примусовому виконанню наказу, починаючи з дати закінчення строку для добровільного виконання виконавчого документа, тобто з 25.06.2003, і до моменту його виконання в добровільному порядку - 13.10.2006.
З цього приводу необхідно зазначити про те, що як вказує в своїй ухвалі місцевий господарський суд, відповідач двічі перерахував суму боргу у справі №19/483, а саме: 19.10.2006 у сумі 914 506,87 грн. та 30.10.2006 у сумі 1 084 844,93 грн. Наведене свідчить про те, що станом на 13.10.2006 жодних коштів в порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №19/483 від відповідача, як боржника, не надійшло, а тому висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач виконав вищезгадане судове рішення в добровільному порядку 13.10.2006 є безпідставним та таким, що спростовується наявними у справі матеріалами.
Дійсно, 13.10.2006 між позивачем, відповідачем, Акціонерною компанією "Харківобленерго" та Державним підприємством "Енергоринок" було укладено договір №192-136 про організацію взаєморозрахунку (том справи - 1, аркуші справи - 34-37). Однак за умовами названого договору відповідач зобов'язався перерахувати позивачу грошові кошти в сумі 914 506,87 грн., в тому числі ПДВ - 152 417,81 грн. для погашення заборгованості за виконані роботи по договору №2И/98 від 01.01.1998 згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 08.04.2003 №19/483, яка виникла у грудні 1999 року та яка визначена Актом про наявність і розмір заборгованості №б/н від 27.09.2006.
Однак, заборгованість (основний борг, інфляційні втрати та річні проценти), яка мала бути сплачена відповідачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2002 у справі №19/483 (без урахування витрат позивача по сплаті державного мита та витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) складає 2 004 401,82 грн. (1 630 826,90 грн. - основний борг, 246 261,49 грн. - інфляційні втрати, 127 313,43 грн. - річні проценти), тобто є більшою сумою, ані ж вказано у договорі №192-136 від 13.10.2006.
В матеріалах справи наявні листи сторін щодо проведення заліку заборгованості (том справи - 1, аркуші справи - 38-39). Водночас суду не надано доказів здійснення відповідного заліку заборгованості. В матеріалах виконавчого провадження такі докази також відсутні.
Місцевий господарський суд в своїй ухвалі з посилався на лист позивача №12/91 від 11.11.2015, в якому зазначалося про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.10.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 40). Названий лист був доданий до клопотання відповідача про закінчення виконавчого провадження, яке він подав до органу державної виконавчої служби 28.01.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 15). Однак при цьому поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що у вказаному листі йде мова про те, що між позивачем та відповідачем протягом 10 місяців 2015 року фінансово-господарських відносин не відбувалося і станом на 31.10.2015 заборгованості немає. Тобто позивач в листі №12/91 від 11.11.2015 вказав про відсутність заборгованості саме за період 10 місяців 2015 року, тоді як у справі №19/483 стягувався борг, який обліковувався станом на 31.08.2002, а відтак названий лист фактично не має відношення до виконання рішення у справі №19/483.
У розумінні Закону України «Про виконавче провадження» добровільним виконанням боржником рішення суду вважається виконання такого рішення у строк, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження. Відповідачу такий строк було встановлено постановою від 18.06.2003 про відкриття виконавчого провадження до 25.06.2003, але відповідач фактично приступив до виконання рішення суду у справі №19/483 більш ніж через три роки після спливу встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання названого судового рішення.
Місцевий господарський суд зазначав про те, що при винесенні постанови про стягнення з відповідача виконавчого збору, державний виконавець не вчинив жодних дій, щоб пересвідчитись у тому, чи виконано відповідачем судове рішення у справі №19/483.
Однак відповідні дії не були вчинені і самим судом під час розгляду скарги відповідача на дії державного виконавця. Так з матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Господарського суду міста Києва №19/483 від 08.04.2003 з відповідача підлягали стягненню грошові кошти у загальному розмірі 2 006 219,82 грн.
Як уже зазначалося вище, відповідач сплатив позивачу двома платежами 19.10.2006 та 30.10.2006 грошові кошти у загальній сумі 1 999 351,80 грн. (914 506,87 + 1 084 844,93 = 1 999 351,80). Доказів, які б свідчили про перерахування відповідачем на користь позивача решти із суми, яка підлягала стягненню за рішенням суду у справі №19/483 ані в матеріалах виконавчого провадження, ані в матеріалах справи немає. Тобто, в даному випадку відповідач не виконав рішення Господарського суду міста Києва №19/483 від 24.12.2002 і залишок несплачених відповідачем коштів становить 6 868,02 грн. (2 006 219,82 - 1 999 351,80 = 6 868,02).
При цьому, поза увагою місцевого господарського суду залишено довідку (службову записку) відповідача вих.№160/15 від 27.02.2017 (том справи - 2, аркуш справи - 143), в якій зазначено про те, що згідно з відомостями бухгалтерського обліку відповідача борг перед позивачем складає 6 868,02 грн.
Наведеним спростовується висновок місцевого господарського суду про добровільне виконання відповідачем судового рішення у справі №19/483 ще у жовтні 2006 року.
Місцевий господарський суд в своїй ухвалі зазначав про те, що державним виконавцем не вживалися заходи примусового виконання по виконавчому провадженню, оскільки виконавчі дії було розпочато лише у січні 2016 вже після добровільного виконання боржником рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, оскільки в матеріалах справи наявні вимоги, які надсилалися на адресу відповідача (боржника) (том справи - 1, аркуші справи - 71, 74, 76, 102, 118).
Окрім того, постановою від 22.01.2016 №39832110 було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. При цьому колегією суддів враховано, що зведене виконавче провадження №39832110, до якого було приєднано виконавче провадження №40454898, відкрите з виконання наказу Господарського суду міста Києва №19/483 від 08.04.2003, було зупинено і протягом цього строку державний виконавець не міг вчиняти жодних виконавчих дій.
Оскільки на час, коли державний виконавець розпочав вживати заходів з примусового виконання рішення суду у справі №19/483 (направлення вимог боржнику, арешт майна боржника) у нього було відсутнє документальне підтвердження повного виконання вказаного рішення боржником (в тому числі протягом строку, встановленого для його добровільного виконання), колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному конкретному випадку у державного виконавця були правові підстави для стягнення з боржника (відповідача) виконавчого збору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справах №924/205/13-г, №3-217гс14, постановах Вищого господарського суду України у справах №17/457 від 14.06.2016, №20/31 від 16.06.2016, №18/368 від 21.06.2016, №35/482 від 26.07.2016, №2/592 від 18.10.2016).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи колегією суддів не було встановлено фактів, які б свідчили про те, що дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з винесенням оспорюваної відповідачем постанови від 02.02.2016 про стягнення виконавчого збору, порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача, як боржника у виконавчому провадженні №40454898, а також не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
За наведених обставин, скарга відповідача на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві не підлягає задоволенню.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм чинного законодавства.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №19/483 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги відповідача на дії органу державної виконавчої служби щодо визнання дій незаконними, а постанови державного виконавця від 02.02.2016 про стягнення виконавчого збору недійсною.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №19/483 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №19/483 скасувати.
3. В задоволенні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києва щодо винесення постанови від 02.02.2016 ВП №40454898 про стягнення виконавчого збору у сумі 200 621,98 грн. відмовити.
4. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
6. Матеріали справи №19/483 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
Б.О. Ткаченко