04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" травня 2017 р. Справа№ 910/4409/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017
у справі №910/4409/17 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом ОСОБА_2
до 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
2) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича
про зобов'язання вчинити дії
представники сторін у судове засідання не з'явились
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2017 по справі №910/4409/17 у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено. Позовні матеріали повернуто позивачеві. Повернуто ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 4 800 грн. 00 коп., сплачений згідно квитанції № 0.0.725449410.1 від 15.03.2017.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач - ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі №910/4409/17, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу скерувати для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 відновлено ОСОБА_2 пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі №910/4409/17, порушено апеляційне провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
У судове засідання суду апеляційної інстанції уповноважені представники позивача та відповідачів-1,-2 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін та за наявними в ній матеріалами, оскільки, учасники процесу про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників, що не з'явилися, у судовому засіданні 23.05.2017, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 по справі 910/21819/15.
Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі статтею 1 ГПК України - підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Стаття 12 ГПК України містить вичерпний перелік спорів які підвідомчі господарським судам:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів;
4-1 1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство;
9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 1 статті 21 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 12 ГПК; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Як було зазначено вище, згідно з частиною 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги у даній позовній заяві пред'явлені фізичною особою ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів встановлюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тоді як відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що спір за позовом фізичної особи до банку, відносно якого відкрито ліквідаційну процедуру, не відноситься до юрисдикції господарських судів та зазначає, що спеціальним законом у даних правовідносинах (щодо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків) є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до абз. 2 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема, коли його вирішення законодавством України віднесено до компетенції іншого органу або заява взагалі не підлягає розглядові в судовому порядку (наприклад, про визнання недійсним листа, накладної, акта експертизи тощо).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що до юрисдикції господарських судів України не віднесено спори за позовом фізичної особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності з вимогами до банку, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджена процедура ліквідації, а тому місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2, як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України згідно з п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного суду України від 16.02.2016 року, колегія суддів зазначає, що вказана постанова не містить чіткого та беззаперечного правового висновку, який, відповідно до ст. 111-28 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, що позовні вимоги фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю до УО ФГВФО про визнання дій протиправними, підсудна виключно господарським судам України з огляду на ті чи інші норми чинного законодавства України.
Крім того, у зазначеній постанові Верховного суду України від 16.02.2016 року позивачем не є фізична особа, не суб'єкт підприємницької діяльності, а юридична особа, що в свою чергу не говорить про повну аналогічність спору.
Також, колегія суддів вважає посилання апелянта на постанови Верховного суду України від 15.06.2016 року необґрунтованим, оскільки в цій справі суд послався на правову позицію викладену в постанові від 16.02.2016 р.(№21-4846а16). Тобто це рішення ухвалено у спорі щодо правовідносин, які не є подібними. (Постанова Верховного Суду України від 20.09.2016 у адміністративній справі № 819/2132/15).
Водночас, апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Судової палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі за № 6-2309цс16 за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу, в якій зазначено, що згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Враховуючи зазначене, звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку господарського судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/17806/16.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження своїх доводів. Судова колегія звертає увагу, що обставини, викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_2 щодо необхідності скасування ухвали суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 слід відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017 залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі №910/4409/17 залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі №910/4409/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/4409/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова