15.06.2017 Справа № 920/374/17
Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б. розглянувши матеріали справи № 920/374/17:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шунгіт», м. Дніпро,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,
про стягнення 83 974 грн. 62 грн.,
Представники:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився,
Суть спору: позивач подав позовну заяву № 50 від 19 квітня 2017 року, в якій просить суд стягнути з відповідача 83 974 грн. 62 коп., в тому числі 63 200 грн. 74 коп. боргу за поставлений товар відповідно до умов, укладеного між сторонами, договору поставки № 09/10/13 О від 13 жовтня 2013 року, 12 985 грн. 87 коп. пені відповідно до пункту 8.1 договору, 1 325 грн. 14 коп. 3% річних, 6 462 грн. 87 коп. інфляційних втрат, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.
25 травня 2017 року позивач надав суду оригінали видаткових накладних, а також акт звірки взаєморозрахунків по договору № 09/10/13. Також позивач просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Подані документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судове засідання 15 червня 2017 року не прибув, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідач в судове засідання 15.06.2017 не прибув, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав.
Ухвала господарського суду Сумської області про порушення провадження у справі № 920/374/17 від 03.05.2017 року була надіслана рекомендованою поштою на адресу відповідача зазначену в позовній заяві (40022, АДРЕСА_1), повернута до суду з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач зареєстрований за адресою: 40022, АДРЕСА_1.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
9 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір поставки № 09/10/13 О, за умовами якого позивач зобов'язується поставити, а відповідач, в свою чергу, прийняти та платити товар (сантехнічні вироби та кахель) номенклатура, кількість і ціна якого наведено в накладних на відпуск товару, які додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Сума договору становить суму всіх накладних на відпуск. Датою поставки товару вважається дата товарної накладної (п. 2.1, п. 3.2 договору.)
Відповідно до пункту 4.1. договору, відповідач здійснює оплату товару у формі попередньої 100% оплати, або з відстрочкою платежу на - календарних днів, з дати поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Форма оплати кожної партії товару узгоджується сторонами додатково зручним способом (телефон, факс, електронна пошта і т.д.).
Матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними № 8841, 8842, 8843, 8844 від 12.08.2016 та №№ 8830, 8832 від 15.08.2016 підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві та отримання останнім товару вартістю 81 200 грн. 74 коп. (а.с. 27-32).
Позивач вказує, що 12 серпня та 15 серпня 2016 року разом з видатковими накладними відповідачеві були вручені відповідні рахунки на оплату.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 63 200 грн. 74 коп.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено факт поставки позивачем відповідачу товару відповідно до договору № 09/10/13 О від 09.10.2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
19 січня 2017 року позивач направив відповідачеві претензію № 3 від 18.01.2017 з проханням на протязі 5 банківських днів з моменту отримання претензії сплатити заборгованість в сумі 66 200 грн. 74 коп. Після отримання претензії відповідач частково сплатив борг в сумі 3 000 грн. 00 коп..
Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 63 200 грн. 74 коп. заборгованості суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Зі змісту пункту 8.1 договору вбачається, що у разі недотримання позивачем або відповідачем своїх зобов'язань, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає перерахуванню, за кожен день прострочення, а також відшкодовує всі заподіяні збитки.
Згідно з розрахунком позивача пеня становить 12 985 грн. 87 коп., за період з 15.08.2016 по 10.04.2017 року з урахуванням часткових проплат (а.с. 13-14).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом вищевказаного пункту договору, вбачається, що мова йде саме про стягнення пені як різновиду штрафних санкцій, тому що відповідно до пункту 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до поданого позивачем розрахунку становлять 1 325 грн. 14 коп., а інфляційні втрати за розрахунком позивача складають 6 462 грн. 87 коп. (а.с. 13).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Пунктом 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Як вбачається з пункту 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З урахуванням зазначеного, судом здійснено перерахунок пені, 3% та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, згідно з яким загальний розмір пені складає 10 175 грн. 48 коп., 3% становить 1 333 грн. 95 коп., інфляційні втрати складають 7 670 грн. 02 коп..
Розрахунок здійснено судом за допомогою інформаційно - аналітичного центру "Ліга" ТОВ "Ліга: Закон" 2017. Розрахунок суду долучено до матеріалів справи.
Відповідачем контррозрахунку пені, 3% та інфляційних збитків суду не надано.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку не виходячи за межі зазначеного позивачем максимального розміру сум 3% річних та інфляційних збитків, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10 175 грн. 48 коп. пені, 1 325 грн. 14 коп. 3 % річних, 6 462 грн. 87 коп. інфляційних збитків.
В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 810 грн. 39 коп. пені, суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1 600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (40022, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шунгіт» (49000, м. Дніпро, вул. Старокодацька, 5, код 34316747) 63 200 грн. 74 коп. заборгованості, 10 175 грн. 48 коп. пені, 6 462 грн. 87 коп. інфляційних нарахувань, 1 325 грн. 14 коп. 3 % річних та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 810 грн. 39 коп. пені - в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 20.06.2017.
Суддя С. В. Заєць