15 червня 2017 року Справа № 915/1998/15
Господарський суд Миколаївської області у складі
судді Корицької В.О.,
при секретарі судового засідання Берко О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 207/1 від 10.01.2017 року,
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 03.01.2017 року,
у судовому засіданні присутній прокурор Бескровна І.І., посвідчення № 035058 від 13.08.2015 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу
за позовом Публічного акціонерного товариства “Спеціалізована фірма “Мисфа”,
54007, м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-Г (ідентифікаційний код 05473097),
до Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг”,
54003, м. Миколаїв, вул. Гречишникова, 54 (ідентифікаційний код 03349499),
про стягнення неустойки в сумі 345 000,00 грн., -
Публічне акціонерне товариство “Спеціалізована фірма “Мисфа” (ПАТ “СФ “Мисфа”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” (КП “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг”) про стягнення 350 000,00 грн. неустойки за неповернення орендованого майна (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2016 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року, позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з КП “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” на користь ПАТ “СФ “Мисфа” неустойку в сумі 350 000,00 грн. та судовий збір.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 64 від 25.04.2017 року проведено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1998/15.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2017 року призначено головуючого суддю - Корицьку В.О.
Ухвалою суду від 26.04.2017 року справу № 915/1998/15 прийнято до провадження суддею Корицькою В.О., розгляд справи призначений на 11.05.2017 року.
Ухвалою суду від 11.05.2017 року розгляд справи відкладений на 07.06.2017 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача та за його клопотанням.
07.06.2017 року у судовому засіданні оголошено перерву до 14.06.2017 року.
14.06.2017 року у судовому засіданні оголошено перерву до 15.06.2017 року.
15.06.2017 року до суду від позивача надійшов уточнений розрахунок суми позовних вимог, відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача неустойку за період з 01.12.2012 року по 30.06.2015 року та з 13.08.2015 року по 30.11.2015 року у загальній сумі 345 000,00 грн. (том 2 а.с. 103)
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи викладене, судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням заяви позивача від 15.06.2017 року про зменшення розміру позовних вимог.
15.06.2017 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача у судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов п. 11 договору оренди та вимог ст. 785 ЦК України, згідно з якими у разі припинення договору орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві об'єкт оренди.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив.
У наданих суду відзиві (том 1 а.с. 78) та письмових поясненнях (том 1 а.с. 47-50) зазначив наступне.
Відповідач позов не визнає, вважає договір оренди нікчемним як такий, що спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України). Відповідач вважає, що об'єктом оренди є частина земельної ділянки площею 1,1 га, а згідно зі ст. 4 Закону України “Про оренду землі” орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. Відтак, позивач не вправі самостійно, на власний розсуд передавати земельну ділянку або її частину в строкове платне користування іншій особі, отримувати (вимагати) за це грошові кошти.
Відповідач також зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2009 року він є власником 20/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське, вул. Миру, 18. Тому, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Отже відповідач має право на частину території, що є об'єктом оренди, тому його зобов'язання з повернення об'єкту оренди є припиненим на підставі ст. 606 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Крім того, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити позивачу в позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Прокурор вважав позов таким, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
29.09.2009 року між Акціонерним товариством “Спеціалізована фірма “Мисфа”, назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство “Спеціалізована фірма “Мисфа” (ПАТ “СФ “Мисфа”, позивач, орендодавець) та Комунальним підприємством (КП) “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” (відповідач, орендар) укладений договір оренди частини виробничої бази (Договір), за умовами п. п. 1, 2 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину території виробничої бази орендодавця, загальною площею 1,1 га, розташовану за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенськ, вул. Миру, 18 (об'єкт оренди) (том 1 а.с. 12).
Відповідно до п. п. 3 - 5, 11 Договору його укладено з 29.09.2009 року по 28.09.2010 року; орендна плата становить 5 000,00 грн. і вноситься попередньою оплатою до 5-го числа кожного місяця; після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві об'єкт оренди - частину території виробничої бази у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Згідно з п. 17 Договору його дія припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до Акту приймання-передачі від 01.10.2009 року орендодавцем надано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину території виробничої бази з частковим покриттям з залізобетонних плит площиною 2 445,5 кв. м. (том 1 а.с. 13)
Сторони визнають, що договір оренди припинився у зв'язку із спливом строку, на який його було укладено, зокрема 29.09.2010 року.
Факт припинення Договору також встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 року у справі № 915/1457/15 за позовом ПАТ “СФ “Мисфа” до КП “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” про стягнення 308 029,06 грн. заборгованості за Договором оренди частини виробничої бази від 29.09.2009 року, що набрало законної сили 13.11.2015 року та яким позовні вимоги задоволено частково і присуджено до стягнення з КП “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” на користь ПАТ “СФ “Мисфа” 10 000,00 грн. неустойки (том 1 а.с. 14).
Згідно зі ст. 785 ЦК України та п. 11 Договору у разі припинення договору найму наймач (орендар) зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві (орендодавцеві) річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною другою ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
За таких обставин позивач вправі вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі 10 000,00 грн. на місяць за користування об'єктом оренди за час прострочення, а саме з 29.09.2010 року (момент припинення Договору) по 30.11.2015 (момент звернення до суду з позовом).
Позивач скористався своїм правом і просить суд стягнути з відповідача 345 000,00 грн. неустойки за період з 01.12.2012 року по 30.06.2015 року та з 13.08.2015 року по 30.11.2015 року у загальній сумі 345 000,00 грн. (том 2 а.с. 103)
Неустойку за період з 05.07.2015 по 12.08.2015 в сумі 10 000,00 грн. було стягнуто раніше згаданим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 року у справі № 915/1457/15.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Факт існування господарського правопорушення, яке полягає у неповерненні відповідачем об'єкта оренди, встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 року у справі № 915/1457/15.
Положеннями ст. 795 ЦК України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що на дату звернення з даним позовом до суду та на час розгляду справи об'єкт оренди знаходиться у користуванні відповідача та позивачу не повернутий.
Вимоги позивача ґрунтуються на нормах чинного цивільного законодавства України, Договорі та фактах, встановлених рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 року у справі № 915/1457/15, яке набрало законної сили 13.11.2015 року, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи і не можуть вплинути на висновок суду про задоволення позову.
Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року, у справі № 915/1358/16 за позовом КП “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” до ПАТ “СФ “Мисфа” про визнання недійсним договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009 року, встановлено наступне.
Наведені у Договорі та акті приймання-передачі від 01.10.2009 року відомості про об'єкт оренди не містять посилання на передання відповідачу у користування земельної ділянки із зазначенням її індивідуальних ознак, зокрема, кадастрового номеру.
Розділ Договору “Орендна плата” передбачає, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5 000,00 грн. на місяць готівкою у касу підприємства або на розрахунковий рахунок підприємства. Орендна плата вноситься попередньою оплатою до 5-го числа кожного місяця. Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції; інших випадків, передбачені законом.
Договір у своєму тексті або додатках не містить розрахунку (методики розрахунку) орендної плати та її безпосередньої прив'язки до розміру земельного податку. Доказів здійснення перегляду орендної плати протягом строку користування майном, виходячи зі ставки земельного податку, суду не надано. Крім того, перегляд орендної плати у разі виникнення ряду обставин, які сторони передбачили у договорі та в порядку, визначеному чинним законодавством, є правом наймодавця.
Зазначення у п. 19 Договору в якості невід'ємної частини договору плану або схеми земельної ділянки, взагалі не може свідчити про укладання сторонами договору оренди землі.
Тому, посилання орендаря на те, що пункти 8 та 19 Договору свідчать про наявність у спірному договорі елементів договору оренди землі, є безпідставними.
Зі змісту Договору вбачається, що при його укладенні орендодавець передав в оренду саме частину території нежитлового об'єкту у вигляді господарських споруд, що належать йому на праві власності згідно Свідоцтва про право власності № 7 від 07.05.2001 року, а не земельну ділянку, на якій об'єкт нерухомості розташований.
Крім того, дії сторін по виконанню спірного договору свідчать про те, що їх наміри відповідають меті договору про оренду майна, а не земельної ділянки. Доказів існування інших цивільно-правових відносин, крім тих, що випливають з договору оренди належного ПАТ “Спеціалізована фірма “Мисфа” майна, орендар не навів.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, враховуючи те, що умовами спірного договору не визначено істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди землі, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди земельної ділянки та не містить ознак удаваного правочину.
Враховуючи викладене, безпідставним є також посилання відповідача на норми ст. 120 ЗК України, оскільки, як зазначено вище, спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди земельної ділянки.
Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як зазначено вище, моментом припинення Договору є 29.09.2010 року.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 30.11.2015 року та просить стягнути неустойку за період з 01.12.2012 року по 30.06.2015 року та з 13.08.2015 року по 30.11.2015 року у загальній сумі 345 000,00 грн. (том 2 а.с. 103), тобто за три роки, які передують зверненню до суду.
Оскільки неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, до неї застосовується загальна позовна давність у три роки, застосування до неї спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України, є неправильним.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 20.03.2012 року у справі № 40/117.
Крім того, відповідно до абз. 2 п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що у даному випадку порушення є триваючим, позивачем вірно нарахована неустойка за три роки, що передують зверненню до суду з позовом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судовий збір у сумі 5 175,00 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” (54003, м. Миколаїв, вул. Гречишникова, 54, ідентифікаційний код 03349499) на користь Публічного акціонерного товариства “Спеціалізована фірма “Мисфа” (54007, м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-Г, ідентифікаційний код 05473097) неустойку за неповернення орендованого майна в сумі 345 000 грн. (триста сорок п'ять тисяч грн. 00 коп.) та судовий збір у сумі 5 175,00 грн. (п'ять тисяч сто сімдесят п'ять грн. 00 коп.)
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги до канцелярії господарського суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у випадку проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення - з дня підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Копію даного рішення надіслати також Прокуратурі Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28).
Повний текст рішення складений 19.06.2017 року.
Суддя В.О. Корицька