Справа №469/1351/16-ц 15.06.2017 15.06.2017 15.06.2017
Провадження №22-ц/784/963/17
Головуючий у першій інстанції-Тавлуй В.В.
Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
Категорія 3
15 червня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.,
із секретарем -Лептугою С.С.,
за участю прокурора - Цвікілевич Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
прокурора Миколаївської області
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом
заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області
до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та витребування земельної ділянки
В листопаді 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації (далі - Березанська РДА). До участі в справі як третю особу на стороні позивача залучено ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - Очаківське ЛМГ).
Прокурор зазначав, що пунктами 3, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільрада) № 10 від 26 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га (пасовища) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Коблеве в межах Коблівської сільради. На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 789555 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308. Рішенням Коблівської сільської ради № 23 від 17 жовтня 2014 року (пункт 5) затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки - «будівництво та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування». 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво № 28597238 про право власності на земельну ділянку.
Проте спірна земельна ділянка відносилась до земель лісового фонду, перебувала у державній власності та користуванні Очаківського ЛМГ, а, крім того, розташована у законодавчо визначеній прибережній захисній смузі Чорного моря, що перешкоджало передачі її у приватну власність та зміні цільового призначення без передбачених законом підстав.
Посилаючись на невідповідність рішень сільради вимогам земельного, лісового, водного та містобудівного законодавства, перевищення органом місцевого самоврядування своїх повноважень, порушення порядку передачі землі у приватну власність та зміни цільового призначення (без вилучення у попереднього землекористувача, без погодження проекту з відповідними органами, за відсутності державної експертизи проекту землеустрою тощо), а також обґрунтовуючи порушення інтересів держави, як належного власника землі в особі розпорядника - Березанської РДА, прокурор просив визнати незаконними та скасувати пункти 3, 4 рішення Коблівської сільської № 10 від 26 грудня 2012 року та пункт 5 рішення Коблівської сільської ради № 23 від 17 жовтня 2014 року, визнати недійсним видані на ім'я ОСОБА_1 державний акт серії ЯК № 789555 від 29 грудня 2012 року та свідоцтво про право власності на землю № 28597238 від 24 жовтня 2014 року, та витребувати від ОСОБА_1 у власність держави земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308.
Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання не з'являвся, своєї позиції щодо позову суду не повідомив.
Представник Коблівської сільської ради у запереченнях проти позову посилався на пропуск позовної давності.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор просив рішення скасувати та задовольнити позов, посилаючись на те, що суд помилково визначив його статус як позивача, не вирішив питання про дотримання позовної давності дійсним позивачем - Очаківською РДА, а тому дійшов помилкового висновку про пропуск позовної давності, як єдиної підстави для відмови в позові.
В судові засідання апеляційного суду 20 квітня, 25 травня, 15 червня 2017 року представник Коблівської сільської ради, належним чином повідомлений про час та місце судових засідань (а.с.119,123,146, 172,175 ), не з'явився. Відповідач двічі подавав заяви про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність надати документи (а.с.160, 180).
Відповідач ОСОБА_1 участі у судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції не приймав. Встановити дійсне місце проживання ОСОБА_1 (м. Житомир) не виявилось можливим.
Судові виклики повернуті за закінченням строку зберігання.
Повноваження особи, яка посилалась на представництво інтересів ОСОБА_1, не підтверджені (а.с.128).
Повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання здійснено у відповідності до частини 9 статті 74 ЦПК через оголошення у пресі (а.с. 156-157,177).
Справу розглянуто у відсутності відповідачів відповідно до вимог частини 4 статті 169 ЦПК.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив порушення закону при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та виходив з того, що прокурор, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Березанської РДА у листопаді 2016 року, пропустив без поважних причин строк позовної давності, перебіг якого розпочався від дати направлення до органів прокуратури оскаржуваних рішень Коблівської сільради у січні 2013 року. При цьому суд послався на правову позицію, що наведена у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року (справа №6-3079цс15) що стосується відповідальності держави за прийняття її органами незаконних правових актів та ризику спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних актів державних органів.
Проте не з усіма висновками суду та застосуванням правових позицій можна погодитись.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,2 га (кадастровий номер 4820982200:12:043:0308) розташована в межах території Коблівської сільради на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі приблизно 723-728 м, до північної межі приблизно 747-752 м (а.с. 29-30).
Водночас земельна ділянка знаходиться на території урочища «Коблеве» Березанського району Миколаївської області, квартал 38 (виділ 5 за останнім землевпорядкуванням, виділ 9-11 - за попереднім), тобто на території, що була віднесена до земель державного лісового фонду та перебувала у постійному користуванні Очаківського ЛМГ.
Ці обставини підтверджуються матеріалами лісовпорядкування 2003 року (а.с. 218-225), в тому числі планшетом № 1 лісовпорядкування за 2003рік, планшетом № 1 лісовпорядкування за 2009 рік (а.с. 229, 230), довідками ДП «Очаківське ЛМГ» (а.с. 25,25а), повідомленням ВО «Укрдержліспроект» УДПЛВО Державного агентства лісових ресурсів України від 1 вересня 2016 року (а.с. 26) та фрагментами накладки картографічної бази даних лісового господарства на ортофотоплан Публічної кадастрової карти України (а.с. 27).
Будь-яких заперечень щодо віднесення спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що складають держлісфонд України, Коблівська сільрада не надала.
Рішенням Коблівської сільради № 10 від 26 грудня 2012 року (пункти 3,4) затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільради, та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га (пасовище) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Коблеве (а.с. 19).
29 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт ЯК № 789555 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308 (а.с. 23-24).
Рішенням Коблівської сільської ради № 23 від 17 жовтня 2014 року (пункт 5) затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на будівництво і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с. 20).
24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку за № 28597238 (а.с. 23-24).
Вирішуючи питання щодо дотримання вимог земельного, лісового, водного та містобудівного законодавства при передачі землі державної власності у власність ОСОБА_1, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до Конституції України та норм земельного законодавства всі землі за формою власності поділяються на земельні ділянки, що перебувають у власності держави (у розпорядженні органів державної влади), у комунальній власності (у розпорядженні органів місцевого самоврядування) та у приватній власності (громадян та юридичних осіб).
За статтею 7 Лісового кодексу (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЛК) ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до статті 8 ЛК та статті 84 ЗК у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі її органів, в тому числі - місцевих державних адміністрацій.
Право комунальної власності на ліси, яке передбачено статтею 9 ЛК та реалізується органами місцевого самоврядування, набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (стаття 11ЛК).
Порядок розмежування земель державної та комунальної власності був визначений Законом «Про розмежування земель державної та комунальної власності» № 1457-ІV від 5 лютого 2004 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (до 1 січня 2013 року), та передбачав здійснення певних організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.
Належність земель до державної або комунальної власності визначалась і цільовим призначенням земельної ділянки.
Відповідно до статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК ; частина 1 статті 17 ЛК ).
За змістом статті 31 ЛК та статті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною станом на грудень 2012 року) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.
Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Отже, документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, за відсутності акту на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, в тому числі і лісовпорядкувальні планшети (постанова Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року,справа № 6-212цс14).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що станом на 2012 рік проведено розподіл земель державної власності на території с. Коблеве та передано у комунальну власність територіальній громаді земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення.
Отже, відповідно до статей 8-10 ЛК спірна ділянка не набула статусу комунальної власності, мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні Очаківського ЛМГ.
Розпорядження спірною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Березанської державної адміністрації (стаття 31 ЛК та стаття 21 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).
Таким чином, Коблівська сільрада, приймаючи рішення № 10 від 26 грудня 2012 року та № 23 від 17 жовтня 2014 року в оскаржуваній частині, діяла поза межами своїх повноважень.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 84 ЗК землі лісогосподарського призначення відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, за виключенням замкнених ділянок у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (стаття 56 ЗК).
За відомостями, наданими Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (а.с. 31), Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (а.с. 32), Управлінням містобудування та архітектури (а.с. 33) проект землеустрою щодо передачі земельної ділянку у приватну власність не узгоджувався.
Державна експертиза землевпорядної документації в порушення вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не проводилась (а.с. 28).
При цьому, колегія суддів позбавлена можливості безпосередньо дослідити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1
За відомостями Березнаського відділу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (а.с. 183) технічна та проектна документація щодо надання земельної ділянки ОСОБА_1 відсутня.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що при проведенні прокурорської перевірки органами прокуратури вживались всі заходи для вилучення цих документів як у сільради, так і у землевпорядних та реєструючи органів, але встановити місце знаходження проекту землеустрою не виявилось можливим.
Судом також встановлені і інші порушення вимог земельного та лісового законодавства, на які посилався прокурор, а саме передача землі у власність фізичній особі для нелісогосподарських потреб без вилучення та припинення права користування попереднього землекористувача (стаття 149 ЗК) та без зміни цільового призначення землі (стаття 20,57 ЗК).
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - Очаківського ЛМГ у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК) повноважним органом не вилучалась (а.с. 25,25а) та зміна цільового призначення (на землі житлової забудови) у такому порядку не здійснювалась.
Не відповідає передача спірної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 і обмеженням, встановленим земельним та водним законодавством щодо земельних ділянок у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря.
Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України (далі -ВК України ) прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду та встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Такі смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту (стаття 60 ЗК України, статті 1, 88 ВК України).
Уздовж морів ширина прибережної захисної смуги становить не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги уздовж морів є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (стаття 62 ЗК України, стаття 90 ВК України), перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (статті 59, 84 ЗК України, статті 85, 88 ВК України).
Прибережні захисні смуги встановлюються у передбаченому законом порядку за відповідними проектами землеустрою.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України 05.11.2004 N 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації
Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може трактуватись як відсутність самої прибережної захисної смуги, а тому і свідчити про правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води (правові позиції Верховного Суду України за постановами від 2 вересня 2014 року (справа №915/1223/13, №905/6025/13) від 9 вересня 2014 року (справа №915/1220/134).
Відповідно до статті 17 Закону «Про основи містобудування» основою для вирішення питань щодо вилучення(викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
Містобудівною документацією, чинною на момент передачі землі у власність ОСОБА_1 та зміни цільового призначення, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Держкомітету УРСР у справах будівництва № 112 від 23 жовтня 1985 року. Зазначеним проектом в зонах рекреації планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда, пляжів, пам'яток археології тощо.
Спірна земельна ділянка відповідно до проекту планування розташована в зоні рекреації, а визначення її цільового призначення на момент передачі у власність відповідачу як землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, а після зміни - для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, не відповідало чинній на той час містобудівній документації.
Проекти землеустрою щодо передачі спірної ділянки у власність та зміни цільового призначення до Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної держадміністрації не надходили (а.с. 33).
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що рішення Коблівської сільради №10 від 26 грудня 2012 року та №23 від 17 жовтня 2014 року прийняті неповноважним органом та суперечать вимогам земельного, лісового та водного та містобудівного законодавства.
Основні висновки суду першої інстанції в частині оцінки законності оскаржуваних рішень відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилами статті 21 ЗК порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам.
Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування відповідає і способам захисту порушених земельних прав, передбачених пунктом «г» частини 3 статті 152 ЗК та загальним правилам статті 16 ЦК.
Таким чином, позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування окремих положень рішення Коблівської сільради №10 від 26 грудня 2012 року та № 23 від 17 жовтня 2014 року підлягають задоволенню шляхом визнання їх недійсними.
Державний акт на право власності на земельну ділянку та згодом видане замість нього свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
За правилами статті 152 ЗК недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Такий правовий висновок Верховного суду України викладено у постанові від 19 червня 2013 року (справа № 6-57цс13).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності ОСОБА_1 зазначені державний акт на права власності на земельну ділянку та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с. 24) , які мають бути визнані недійсними як наслідок визнання недійсними рішень, на підставі яких видавались правовстановлюючі документи.
Вирішуючи вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1, колегія суддів враховує такі обставини.
Правовідносини між дійсним власником та набувачем майна, які не перебували між собою у договірних відносинах, регулюються нормами зобов'язального права.
Відповідно до статті 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України якщо майно набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, тобто незалежно від обставин, зазначених у частині 1 статті 388 ЦК України.
ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, яке не могла набути жодна фізична та юридична особа, внаслідок протизаконних рішень Коблівської сільради, тобто у спосіб, який лише за формальними ознаками мав вигляд законного.
До того ж, у будь-якому разі, майно вибуло з державної власності за рішенням органу місцевого самоврядування, який діяв поза межами своїх повноважень, а також поза волею розпорядника майна - Березанської РДА.
Отже, колегією суддів встановлені обставини для витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 за правилами статті 388 ЦК.
Право власника на витребування належного йому майна кореспондується з обов'язком незаконного володільця повернути майно власнику, який і має бути покладений на відповідача ОСОБА_1
Оскільки позов прокурора пред'явлено в інтересах власника (держави) в особі Березанської РДА (розпорядника державного майна), суд вирішує лише питання про повернення ділянки у державну власність.
Колегією суддів обговорено і питання дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол), якою передбачено право кожної фізичної та юридичної особи на мирне володіння своїм майном та зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Практикою Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 липня 2003 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2012 року , «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Визначення цих критеріїв, їх тлумачення та застосування до аналогічних (земельних) правовідносин детально викладено Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2510цс15).
За цими висновками правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена), в тому числі рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом, яким і обґрунтовується звернення прокурора до суду з вимогою витребувати земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового та водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права державної власності, шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з володіння держави.
Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення та розташована в межах законодавчо визначеної захисної прибережної зони, вибула з державної власності всупереч встановленому законом порядку, що порушило не тільки право власності Українського народу, а й право громадян на екологічну безпеку, дії по витребуванню майна з володіння ОСОБА_1 відповідають критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому у випадках пред'явлення позову в інтересах особи, права якої порушені, відлік позовної давності обчислюється з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За позовами прокурора в інтересах держави з визначенням уповноваженого органу, права якого порушені, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі цих органів, як суб'єктів владних повноважень, довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.
Така правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом України, зокрема у постановах від 8 червня 2016 року (справа№6-3029цс15), від 1 липня 2015 року (справа №6-178цс15), від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15) та інших.
При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-2469цс16) та викладений у постанові від 22 лютого 2017 року (справа №6-17цс17) щодо обов'язку позивача довести не тільки факт, через який він не знав про правопорушення, а й факт того, що він не міг дізнатись про це вчасно.
Обгрунтовуючи дотримання строку позовної давності при зверненні до суду у листопаді 2016 року, прокурор посилався на те, що особа, яка є розпорядником майна та позивачем у справі, - Березанська РДА дізналась про факт порушення права державної власності із запиту прокурора у вересні 2016 року.
Зазначені обставини підтвердив і позивач.
Зі змісту повідомлення Березанської РДА від 12 вересня 2016 року №1243-01-2-30-16 вбачається, що упродовж 2012-2013 років розпоряджень щодо затвердження проектної документації стосовно спірної ділянки райдержадміністрацією та її структурними підрозділами не приймалось (а.с.36).
Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не видавалось будь-яких погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення та надання їх у власність ОСОБА_1, Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на розгляд та погодження також не надходили (а.с. 31).
Відомості (записи) про спірну земельну ділянку (розмір, цільове призначення, власник, правовстановлюючий документ та інш.) були внесені до Національної кадастрової системи - 9 жовтня 2014 року (а.с. 183) до Поземельної книги - 17 жовтня 2014 року, тоді як книгу відкрито 29 грудня 2012 року (а.с. 184).
Будівництво на спірній ділянці не здійснювалось, що перешкоджало своєчасному виявленню цих фактів державою в особі розпорядника земельної ділянки.
Отже, встановити дійсне розташування спірної ділянки, а тому й порушення природоохоронного законодавства, стало теоретично можливим лише з часу внесення відомостей про спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку та власником - ОСОБА_1 до Державного земельного кадастру (система НКС), тобто з жовтня 2014 року.
Будь-яких інших джерел відкритої інформації, які б могли свідчити про незаконність вибуття землі з державної власності, судом не встановлено.
Доводів, які б спростовували твердження позивача та прокурора про те, що цей факт не міг бути відомий розпоряднику землі раніше, відповідачі не навели.
Отже, колегія суддів виходить з того, що про порушення державних інтересів уповноважений орган (Березанська РДА) дізнався у вересні 2016 року з запиту прокурора, а тому сплив позовної давності починається з цього часу.
При цьому колегія суддів не може погодитись з посиланням Коблівської сільради на те, що сплив позовна давність має починатись з січня або вересня 2013 року, як дати, коли копію рішення Коблівської сільради від 29 грудня 2012 року було направлено до органів прокуратури ( а.с.78-80).
По-перше, за процесуальною конструкцією у цій справі прокурор не є позивачем, яким фактично є Березанська РДА, а, по-друге, текст та зміст рішення не містять жодної інформації, яка би свідчила про порушення вимог закону при його прийнятті. Відомостей про те, що ця земельна ділянка є землею державної власності Держлісфонду та розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря з тексту рішення не вбачається. Дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.
Крім того, прокурор оспорює не тільки рішення Коблівської сільради від 26 грудня 2012 року, але й рішення від 17 жовтня 2014 року
Таким чином, звернувшись з позовом у листопаді 2016 року, прокурор діяв в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК.
Оскільки суд першої інстанції невірно визначив процесуальний статус прокурора та безпідставно встановив початок перебігу строку з часу отримання прокурором копії рішення сільради, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.
Виходячи з вимог статті 88 ЦПК України, з відповідачів в рівних частках підлягають стягненню судові витрати - судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 40310,10 грн., а також витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в загальному розмірі 1260 грн.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Миколаївської області задовольнити. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області задовольнити частково.
Визнати недійсними пункти 3, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2 га (пасовища) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Визнати недійсним пункт 5 рішення Коблівської сільської ради № 23 від 17 жовтня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га , що перебуває у власності ОСОБА_2, на будівництво та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯК № 789555 від 29 грудня 2012 року, виданий ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер 28597238 від 24 жовтня 2014 року, видане ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Витребувати у ОСОБА_1 та зобов'язати його повернути земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0308 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у власність держави.
Стягнути на користь прокуратури Миколаївської області з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та з ОСОБА_1 по 20155,05 грн. судових витрат.
Стягнути з Коблівської сільради Березанського району Миколаївської області та з ОСОБА_1 з кожного по 630 грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, на рахунок апеляційного суду Миколаївської області.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: В.В.Коломієць
ОСОБА_3