14 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоДем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Ситнік О.М.,
Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Вишгородська міська рада Київської області, орган опіки та піклування, Вишгородський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, про виселення, зняття з реєстрації та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року,
У лютому 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року за позовом ОСОБА_11 їх визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_11 вказану квартира приватизувала.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 померла.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2003 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року скасовано, справу передано на новий розгляд.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року позов задоволено. Визнано позивачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
24 листопада 2003 року правонаступниця ОСОБА_11 - ОСОБА_12 продала ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1
Ухвалою Верховного Суду України від 05 липня 2006 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2005 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року позовну заяву ОСОБА_12 про визнання позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2011 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 жовтня 2010 року скасовано, у позові відмовлено.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири квартиру АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Визнано недійсним та скасовано розпорядження Вишгородської міської ради Київської області від 14 липня 2002 року № 142 «Про безоплатну передачу у власність квартири ОСОБА_11», визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло видане 04 липня 2002 року ОСОБА_11
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року у частині відмови у виселенні скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким виселено ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. На виконання рішення суду до відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області направлено виконавчий лист від 19 березня 2013 року, але рішення суду не виконано, оскільки ОСОБА_9 чинить перешкоди.
Позивачі просили виселити усіх членів сім'ї ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1, зняти їх з реєстрації, вселити позивачів у спірну квартиру та поновити їх у реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2014 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Вказані вимоги судами не дотримано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів в силу вимог ст. ст. 58, 60 ЦПК України на підтвердження факту будь-яких обмежень у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном, вони не є власниками квартири, які мають права вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого права.
З таким висновком погодитися не можна.
Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_9 виселено з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення (а. с. 9, 10).
Крім того, рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_12, ОСОБА_9, Вишгородської міської ради Київської області про визнання недійсним та скасування розпорядження про безоплатну передачу у власність квартири, визнання недійсними свідоцтва на право власності на неї, договору купівлі-продажу та виселення встановлено, що оскільки рішення суду, на підставі якого позивачів було визнано такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, скасовано, питання приватизації спірної квартири одноособово ОСОБА_11 не відповідало вимогам закону, оскільки воно відбулося з порушенням прав позивачів, які також мали право на її приватизацію, як особи, які постійно проживали у квартирі та були там зареєстровані. ОСОБА_9 самоправно займає спірну квартиру, оскільки ніякого цивільно-правового відношення до неї не має, а також не має передбачених для цього підстав для вселення відповідно до норм ЖК України, тому вона підлягає виселенню відповідно до ст. 109 ЖК України, норма якої передбачає виселення осіб із самоправно займаного житлового приміщення, як особа, що порушує право позивачів на користування житловим приміщенням.
Також рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року встановлено, що суд першої інстанції правильно визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 24 листопада 2003 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Квартира АДРЕСА_1 передана до державного житлового фонду.
За таких обставин помилковим є висновок судів про те, що власником спірної квартири є ОСОБА_13, оскільки невнесення до Державного реєстру речових права на нерухоме майно відомостей щодо скасування державної реєстрації права власника на спірну квартиру за ОСОБА_13, у зв'язку з визнанням, договору купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2003 року недійсним не свідчить про наявність права власності на квартиру у ОСОБА_13 та його спадкоємців.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Проте суди у порушення вимог ст. ст. 212−214, 316 ЦПК України не врахували обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, щодо правомірності у здійсненні позивачами права користування майном, та те, що ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_10 згідно зі ст. 64 ЖК України є членами сім'ї ОСОБА_9, яка є дочкою ОСОБА_13 (а. с. 6), не звернули увагу на ту обставину, що останній не є власником спірної квартири, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2003 року судом визнано недійсним, не встановили, на якій правовій підставі відповідачі користуються вказаною квартирою, відтак передчасно відмовили у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачами їх права на звернення до суду за захистом свого права користування житловим приміщенням.
За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:М.В. Дем'яносов
Судді: А.О. Леванчук
А.В. Маляренко
О.М. Ситнік
О.В. Ступак