Ухвала
іменем україни
12 червня 2017 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ ЄвграфоваЄ.П.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго», третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, обгрунтовуючи його тим, що він з 2011 року працював у відповідача на посаді інженера групи інженерів з охорони праці. Через оголошену в Україні часткову мобілізацію, 19 березня 2014 року Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 його призвано на військову службу та укладено контракт про проходження військової служби до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом ПАТ «Миколаївобленерго» від 04 листопада 2016 року № 1557-к його було звільнено на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016, п. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 3 ст. 36 КЗпП України.
Оскільки рішення про демобілізацію не приймалося і особливий період, на який укладався контракт, не закінчився, вважав наказ про звільнення незаконним.
На підставі вказаного вище, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати наказ ПАТ «Миколаївобленерго» від 04 листопада 2016 року № 1557-к про звільнення, поновити його на посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано наказ від 04 листопада 2016 року № 1557-к про звільнення ОСОБА_2 з 28 вересня 2016 року з посади інженера групи інженерів з охорони праці філій (філії Первомайського району) ПАТ «Миколаївобленерго» на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016, п. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ІІІ.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді інженера групи інженерів з охорони праці філій (філії Первомайського району) ПАТ «Миколаївобленерго» з 28 вересня 2016 року.
Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 266 грн 20 коп. з відрахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ «Миколаївобленерго» просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим касаційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Задовольняючи позов та поновлюючи ОСОБА_2 на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог ст. 119 КЗпП України, тому відповідно до положень ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правові норми та ухвалили правильні судові рішення, підстав для скасування яких не вбачається.
Доводи скарги такі висновки не спростовують і зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості, проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго», третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних
і кримінальних справ Є.П.Євграфова