іменем україни
31 травня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в інтересах якої діють законні представники: ОСОБА_6 та ОСОБА_10, третя особа - орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні правом власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року,
У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота» (далі - ПАТ «Банк Золоті Ворота») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота» звернулось до суду із указаним позовом посилаючись на те, що у результаті звернення стягнення на майно відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - квартиру АДРЕСА_1, ПАТ «БанкЗолоті Ворота» набув права приватної власності на дану квартиру на підставі свідоцтва від 29 липня 2013 року, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу. Однак у зазначеній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі без будь-яких правових підстав, чим створюють банку перешкоди та порушують право на володіння та розпорядження власністю.
З урахуванням зазначеного, позивач просив усунути перешкоди у користуванні банком права власності на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування даним житловим приміщенням.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ПАТ «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота» задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні ПАТ «Банк Золоті Ворота» квартирою АДРЕСА_1.
Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в інтересах якої діють законні представники: ОСОБА_6 та ОСОБА_10, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР, виходив із того, що відповідачі проживають у квартирі, яка не була придбана за кредитні кошти, іншого житла не мають. Виселення їх без надання іншого житлового приміщення для постійного проживання неможливо, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 391 ЦК України, виходив із того, що право власності ПАТ «Банк Золоті Ворота» на спірну квартиру як нового власника підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нею шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що у результаті звернення стягнення на майно ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - квартиру АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва від 29 липня 2013 року, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, ПАТ «Банк Золоті Ворота» набув права приватної власності на дану квартиру.
У квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8, та неповнолітня дитина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним пава користування та розпорядження своїм майном.
Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, за змістом ч. 2 якої громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане ними за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Отже, за змістом вказаних вище положень закону особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло.
При виселенні у судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК Української РСР).
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-875цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15 та від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення ст. ст. 10, 60, 212-214, 316 ЦПК України вищевказаних положень закону не врахував, фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи належним чином не з'ясував, не перевірив посилання відповідачів на те, що спірна квартира є предметом іпотеки, придбана не за кредитні кошти та є їх єдиним житлом, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову та застосування до спірних правовідносин норми ст. 391 ЦК України.
Крім того, апеляційним судом не враховано, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Банк «Золоті Ворота» до ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення.
Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування оскарженого рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик