15 червня 2017 р.Справа № 820/544/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Подобайло З.Г.
Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017р. по справі № 820/544/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України треті особи Управління Державної міграційної служби України у Київській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування наказу,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив з урахуванням уточнених позовних вимог скасувати п. 2 (п. п. 2.1.-2.3.) наказу Державної міграційної служби України № 103 від 23.05.2016р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано п.2 (п.п.2.1-2.2) наказу Державної міграційної служби України №130 від 23.05.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
Державна міграційна служба України, не погодившись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 9, 71, 86, 159 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 у 1993 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. та працевала на заводі "Ленінська кузня". Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.
18.06.2004р. громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі Закону України «Про імміграцію» видно посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1з терміном дії «безстроково». (а.с. 16)
У зв'язку з досягненням 45-річного віку позивачка 10.01.2017р. звернувся до ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.
Листом від 17.01.2017р. № 04/1-722 ГУ ДМС в Харківській області позивача повідомлено, що за результатами розгляду заяви про обмін посвідки на постійне проживання в Україні , здійснено перевірку, якою встановлено, що рішенням ДМС України громадянці СРВ ОСОБА_1 скасовано посвідку на постійне проживання (а.с. 9).
Наказом ДМС України № 103 від 23.05.2016р. п.2 на підставі висновку УДМС у Дніпропетровській області від 24.03.2016р. скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 18.06.2004р. про видачу посвідки на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 18.06.2004 року та серії НОМЕР_2 від 28.01.2016 року визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню; начальникові ГУ ДМС у Харківській області Гузю В.В. за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначеної в підпункті 2.2 пункту 2 цього наказу посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.2 Наказу) (а.с. 40-41).
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Київській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.
Позивач вважаючи таке рішення протиправними звернувся до суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв протиправно, не в спосіб, не в межах та не в порядку встановленому Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012р. № 251 (далі - Порядок № 251), цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.
Строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25 - і 45 - річного віку згідно ст. 9 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з п. 16 Порядку № 251 для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку.
Пунктом 17 Порядку № 251 закріплено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.
Відповідно до п.11 Порядку № 251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.
Однак, в листі ГУ ДМС в Харківській області від 17.01.2017р. не вказано жодної з переліку зазначених п.11 Порядку № 251 підстав для прийняття рішення про відмову в проведені оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.
В доводах апеляційної скарги відповідач зазначив, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано, що абз. 3 п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію" передбачав, що іноземці, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Вказаний Закон набрав чинності 07.08.2001 р., а тому строк звернення з відповідною заявою встановлено до 07.02.2002 р., оскільки з 08.02.2002 р. п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію" втратив чинність, а позивач з заявою звернувся 26.06.2003 р.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у 2004 році позивака отримала посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 розд. V Закону України "Про імміграцію", якою передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
За вказаною нормою посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України "Про імміграцію".
При наданні 18.06.2004 р. позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення № 103 від 23.05.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою на постійне проживання від 18.06.2004р.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.
Доводи апелянта з посиланням на те , що на момент звернення позивача до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну є помилковими , виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.
Матеріали справи свідчать, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, судом встановлено, що посвідка позивача скасована без скасування дозволу на імміграцію. Оскільки дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Окрім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.
Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України від 26.12.2002р., дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
З урахуванням обставин справи, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 18.06.2004р. про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1 відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач лише 26.06. 2003р., а не до 07.02.2002р. як передбачено абз. 4 п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» звернувся із заявою про видачу посвідки на постійне проживання , а тому несвоєчасне звернення не створює для особи будь-яких правових наслідків , колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.
Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ № 596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002р. № 1983, яка була видана з прострочкою встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки, зазначені в Прикінцевих положеннях Закону України "Про імміграцію" для подання заяв про документування, були продовжені до 26.06.2003р.
Отже, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002р. №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, шестимісячний строк, встановлений абз. 4 п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", фактично почав спливати саме з 26.12.2002р.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин на яких ґрунтуються їх заперечення на позов та апеляційна скарга.
На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 2 Наказу ДМС України №130 від 23.05.2016 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 18.06.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії НОМЕР_1 від 18.06.2004 р. та серії ІН102657 від 28.01.2016 року визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (п.2 Наказу) підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
На підставі наведеного вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду , переглянувши судове рішення в межах позовних вимог, вважає , що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а постанови суду першої інстанції в цій частині - без змін.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017р. по справі № 820/544/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Григоров А.М. Тацій Л.В.
Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2017 р.