Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0603/5737/12 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.
Категорія 5 Доповідач Трояновська Г. С.
14 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Павицької Т.М., Григорусь Н.Й.
з участю при секретарі судового засідання Ковальської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю, розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання будинків спільною сумісною власністю, розподіл спільного майна подружжя
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом, в обґрунтування якого зазначила, що із 1984 року перебувала із відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. 09.05.1995 року вони зареєстрували шлюб, який розірвали 08.10.2011 року. За час спільного проживання разом із відповідачем за спільні кошти та спільною працею, а також за її власні кошти в сумі 5000 крб., які вона отримала від продажу власного житлового будинку, добудували житловий будинок, що розташований по вул. Шевченка, 23 в с.Бистрик, Бердичівського району, незакінчений будівництвом житловий будинок по вул..Гагаріна, 121 в с.Бистрик, а також житловий будинок по вул. Шевченка, 21 в с.Бистрик. Оскільки між ними склались вкрай напружені стосунки, а ОСОБА_2 створив неможливі умови для проживання, вона змушена жити у дітей, таким чином залишившись без власного помешкання. Враховуючи наведене, просила:
-визнати житловий будинок по вулиці Шевченка, 23 в с.Бистрик спільною сумісною власністю з ОСОБА_2;
-розділити спільно нажите майно, визнавши за нею право власності на житловий будинок №21 по вул. Шевченка в с.Бистрик та на незакінчений будівництвом житловий будинок №121 по вул. Гагаріна в с.Бистрик, а житловий будинок №23 по вул. Шевченка в с.Бистрик виділити відповідачу (а.с.2-3 т.1).
У грудні 2012 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що з 09.05.1995 року по 06.10.2011 року перебував із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ними було придбано житловий будинок №8 по вул. Котовського в с.Бистрик, Бердичівського району та житловий будинок №24 по вул. Закузьменко в с.Слободище, Бердичівського району, які були оформлені на ім'я дружини. Також, будучи у шлюбі із відповідачкою, вони мали ощадну книжку, на яку здійснювали грошові внески та сертифікати на паї. ОСОБА_1 не бажає в добровільному порядку розділити спільно нажите майно, тому посилаючись на вказані обставини просив:
-визнати житловий будинок №8 по вул. Котовського в с.Бистрик, Бердичівського району та житловий будинок №24 по вул. Закузьменко в с.Слободище, Бердичівського району спільною сумісною власністю з ОСОБА_1;
-розділити спільно нажите майно між ним і відповідачкою - по 1/2 частині на кожного житлового будинку №8 по вул. Котовського в с.Бистрик Бердичівського району та будинку №24 по вул. Закузьменко в с.Слободище Бердичівського району;
-примусити відповідачку повернути позивачу сертифікати на паї на ім'я ОСОБА_2 (а.с.57-58 т.1).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Шевченка, 23, до складу якого входять приміщення 1-1, 1-2,1-3,1-4,1-5, I площею 57,7 кв.м., господарські будівлі та споруди літер: Бп/д, а, а1,а2, Б, В, Д, Д1, Е, К, У1, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Поділено житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Шевченка, 23, до складу якого входять приміщення 1-1, 1-2,1-3,1-4,1-5, I площею 57,7 кв.м., господарські будівлі та споруди літер: Бп/д, а, а1,а2, Б, В, Д, Д1, Е, К, У1, та визнано, що ідеальна частка ОСОБА_1 у цьому будинку становить 1/2, а ідеальна частка ОСОБА_2 - 1/2.
Залишено житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Шевченка, 23, до складу якого входять приміщення 1-1, 1-2,1-3,1-4,1-5, I площею 57,7 кв.м., господарські будівлі та споруди літер: Бп/д, а, а1,а2, Б, В, Д, Д1, Е, К, У1 у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Поділено житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Шевченка, 21, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнано, що ідеальна частка ОСОБА_1 у цьому будинку становить 1/2, а ідеальна частка ОСОБА_2 - 1/2.
Залишено житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Шевченка, 21, у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Поділено сукупність будівельних матеріалів, які являють собою об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Гагаріна, 121, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнано, що ідеальна частка ОСОБА_1 у цій сукупності будівельних матеріалів становить 1/2, а ідеальна частка ОСОБА_2 - 1/2.
Залишено сукупність будівельних матеріалів, які являють собою об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с.Бистрик, вул. Гагаріна, 121, у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині відмови у задоволенні її позову щодо розподілу майна в натурі - змінити, а саме розділити спільно нажите майно в натурі, визнавши за нею право власності на житловий будинок №21 по вул. Шевченка в с.Бистрик Бердичівського району Житомирської області та на незакінчений будівництвом житловий будинок №121 по вул. Гагаріна в с.Бистрик Бердичівського району Житомирської області, а житловий будинок №23 по вул. Шевченка в с.Бистрик Бердичівського району Житомирської області залишити у власності ОСОБА_2 з компенсацією їй різниці у вартості часток у спільно нажитому майні. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Вважає, що при вирішенні спору суд вийшов за межі заявленого нею позову та безпідставно визнав ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишив це майно у спільній частковій власності сторін.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Відповідач до апеляційного суду не з'явився, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.
ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржує, а тому колегія суддів вважає, що він погодився з ним.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вимог зустрічного позову не оскаржується, тому рішення суду в цій частині не перевіряється.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, - суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
За змістом статей 22, 24 КпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.
До спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Відповідно до вимог ст. 25 КпШС УРСР, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцеві положення СК України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /нині ОСОБА_2/ ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 09 травня 1995 року (а.с.21 т.1). Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2011 року шлюб сторін розірвано (а.с.4 т.1).
Матеріалами справи також підтверджено, що за рішенням Бердичівського районного суду від 2 листопада 1984 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та поділено майно /т.1 а.с.9/. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 30/100 ідеальних частин від житлового будинку в с. Бистрик (тепер вул. Шевченка,23), що становить кімнату площею 25,1 кв.м., гаража та воріт.
Судом першої інстанції також встановлено, що за період спільного проживання з 1984 року до частини будинку по вул. Шевченка,23 в с. Бистрик, виділеної ОСОБА_2, сторонами було добудовано приміщення, які на даний час на плані у технічному паспорті мають позначення - 1-1,1-2,1-5,І та побудовані господарські будівлі і споруди, які у технічному паспорті мають позначення літер: Бп/д, а, а1, Б, В, Д, Е, К, УІ, а2 та фактично створено новий об'єкт нерухомого майна /т.1, а.с.11,13/.
В період перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 6 січня 1999 року на ім»я позивачки ОСОБА_3 /ОСОБА_2/ К.П. було придбано житловий будинок по вул. Шевченка,21 в с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області /т.1 а.с.17/.
Згідно рішення Бистрицької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 15.05.1996 року ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку під будівництво індивідуальних житлових будинків згідно генплану забудови села Бистрик по вул. Гагаріна,121 площею 0.27га /т.1 а.с.22/.
Відповідно до роз»янень викладених в абз. 1 п. 22, абз. 1 п. 23, абз. 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Пропрактику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Для визначення вартості загального майна подружжя за клопотанням позивачки по справі було призначено та проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої надано висновок Вінницького відділення КНДСІСЕ №423-427/14-21 від 20.09.2014 /т.1 а.с.195-224/.
Оскільки зазначений висновок судом було визнано неповним, недостатньо обґрунтованим, таким, що суперечить матеріалам справи, по справі було проведено іншу судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено судовому експерту ОСОБА_6, за результатами якої складено висновок №683/06.16 від 20.04.2016 року /т.2 а.с.77-105/.
Згідно зазначеного висновку експерта дійсна ринкова вартість
- частини садибного житлового будинку (домоволодіння) №23 по вул. Шевченка у с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області, а саме приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, І площею 57,7 кв.м., надвірних будівель, а саме - Бп/д, а, а1, а2, Б, В, Д, ДІ, Е, К, УІ становить 191000 гривень;
- вартість садибного житлового будинку, розташованого по вул. Шевченка,21 в с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області дорівнює ринковій вартості приватизованої земельної ділянки, площею 0,25га. Встановлено, що фізичний знос конструктивних елементів будівлі перевищує 81%, ця житлова будівля знаходиться в технічному стані, який не дає можливості подальшої її експлуатації, а витрати на усунення недоліків економічно недоцільні.
- вартість садиби №121 по вул. Гагаріна,121 в с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області становить 90 000 гривень, житловий будинок незавершений будівництвом, готовністю 40% : зведено фундамент, стіни капітальні зовнішні, перегородки, дах і покрівлю. Підлоги, вікна, двері відсутні, внутрішнє оздоблення не виконано.
Вирішуючи спір, суд 1-ї інстанції виходив з того, що частина житлового будинку №23 по вул. Шевченка в с.Бистрик Бердичівського району створена сторонами як новий об'єкт нерухомого майна в період з 1984 р. по 1990 р. під час проживання сторін та ведення ними спільного господарства колгоспного двору, а тому є їх спільною сумісною власністю. Крім того, в період шлюбу 06.01.1999 року на ім'я позивачки був придбаний житловий будинок №21 по вул. Шевченка в с.Бистрик Бердичівського району, а також зведено незакінчений будівництвом житловий будинок №121 по вул. Гагаріна в с.Бистрик Бердичівського району, які також є спільною сумісною власністю сторін. Оскільки ОСОБА_1 згодна отримати грошову компенсацію при поділі нерухомого майна, яке стосується предмету первісного позову, але ОСОБА_2 проти цього заперечує, попереднього внесення на депозитний рахунок суду необхідної грошової суми не здійснив, доказів можливості реально поділити це майно відповідно до їх часток сторони не подали, тому суд визначив їх ідеальні частки у цьому майні без його реального поділу та залишив майно у спільній частковій власності. Що стосується незакінченого будівництвом житлового будинку, то суд дійшов висновку, що поділу підлягає сукупність будівельних матеріалів, які являють собою об'єкт незавершеного будівництва.
Проте повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції неможливо, мотивуючи наступним.
Відповідно до правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, у ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що поділивши житлові будинки по вул. Шевченка,23 та Шевченка,21 в с.Бистрик та сукупність будівельних матеріалів, які являють собою об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок по вул. Гагаріна,121 в с. Бистрик по 1/2 ідеальній частці та залишивши спірне майно у спільній часткові власності, суд спору по суті між сторонами, як колишнім подружжям, не вирішив, оскільки таке користування спірним майном призведе до неминучих конфліктів та неможливості його фактичного використання.
ОСОБА_1 також вказує, що з липня 2010 року вона фактично позбавлена права проживати у житловому будинку по вул. Шевченка,23 в с. Бистрик, оскільки відповідач не допускає її до будинку, вона змушена проживати то в однієї, то в другої дочки, а тому вона просила поділити майно в натурі, виходячи із рівності часток, та стягнути різницю його вартості у грошовій сумі. Колегія суддів вважає, що такі доводи в апеляційній скарзі заслуговують на увагу.
З огляду на наведену правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та виходячи із позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділення їй у власність об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку по вул. Гагаріна, 121 в с. Бистрик колегія суддів вважає, що її вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що є обґрунтованими вимоги позивачки про виділення у власність відповідачу житлового будинку по вул. Шевченка,23 у с. Бистрик як об'єкта спільної сумісної власності подружжя із стягненням відповідної компенсації.
Так, судом встановлено, що в результаті поділу садиби по вул. Шевченка,23 в с. Бистрик за рішенням суду від 2 листопада 1984 року між попередньою дружиною ОСОБА_2 та ним, за останнім визнано право власності на 30/100 ідеальних частин від житлового будинку в с. Бистрик, що становить кімнату площею 25,1 кв.м., гаража та воріт.
Після цього сторони почали проживати разом, вести спільне господарство, народили дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с.63-65), добудували приміщення, які на даний час на плані у технічному паспорті мають позначення - 1-1,1-2,1-5,І та побудували господарські будівлі і споруди, які у технічному паспорті мають позначення літер: Бп/д, а, а1, а2,Б, В, Д, Е, К, УІ,.
Встановивши такі обставини на підставі письмових доказів та показань свідків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за рахунок проведених робіт вартість частини будинку №23 по вул. Шевченка в с. Бистрик істотно збільшилась, внаслідок чого спірне майно набуло статусу спільної сумісної власності подружжя.
Так, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №683/06.16 від 20.04.2016 року дійсна ринкова вартість приміщень, належних відповідачу після розподілу з першою дружиною на день проведення експертизи становила 47 722грн., а з добудовами та прибудовами - 191 000грн., тобто вартість житлового будинку з господарськими спорудами за час спільного проживання сторін та за рахунок їх спільної праці збільшилась у чотири рази, що є істотним.
Факт спільного проживання у цивільному шлюбі з позивачкою з 1984 року, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та проведення добудов та прибудов до житлового будинку по вул. Шевченка,23 в с. Бистрик підтвердив сам ОСОБА_2 у своїй позовній заяві до суду до ОСОБА_1 від 22 листопада 2010 року про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення (т.2, а.с.128).
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки щодо визнання житлового будинку по вул. Шевченка, 23 в с. Бистрик спільною сумісною власністю подружжя відповідно до положень ст.62 СК Ураїни і виділення у власність відповідачу зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами із стягненням з нього на користь позивачки компенсації за різницю в долях.
Застосування судом першої інстанції норм статей 112,120 ЦК УРСР без з'ясування питання щодо правильності віднесення будинку по вул. Шевченка,23 с. Бистрик до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.
Висновками судових будівельно-технічних експертиз, проведеними у справі, не визначено вартості житлового будинку по вул. Шевченка,21 в с. Бистрик, придбаного на ім»я позивачки 6 січня 1999 року в період перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений будинок є спільною сумісною власністю сторін і поділ його по 1/2 ідеальні частки кожному.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про поділ житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка,23, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області та об'єкту незавершеного будівництва - по вул. Гагаріна,121, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області та ухвалення в цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: вул. Шевченка,23, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області та права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: вул. Гагаріна,121, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області.
З огляду на різницю вартості виділеного майна, з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20.04.2016 року №683/06.16 з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 50500 гривень компенсації за переотриману частку в майні подружжя (191 000грн. (вартість частини садибного житлового будинку №23 по вул. Шевченка с. Бистрик) + 90 000грн.(вартість садибного незавершеного будівництва житлового будинку по вул. Гагаріна,121 в с. Бистрик) : 2 (подружжя) - 90 000грн.(вартість незавершеного будівництва, що виділено позивачці).
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319,324,325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про поділ житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка,23, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області та об'єкту незавершеного будівництва - по вул. Гагаріна,121, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: вул. Шевченка,23, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: вул. Гагаріна,121, с. Бистрик, Бердичівського району, Житомирської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50500гривень компенсації за переотриману частку в майні подружжя.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді