Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/654/17 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.
Категорія 56 Доповідач Миніч Т. І.
16 червня 2017 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:
головуючого - судді Миніч Т.І.
суддів: Гансецької І.А.,
ОСОБА_1
секретаря
судового засідання ОСОБА_2
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 31 березня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради, третя особа: Незалежна профспілка гірників України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив поновити його на посаді начальника Богунського теплового району Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 100 000 грн.- на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що наказом директора КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №146-К/тр від 27.12.2016 року його було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що порушує його права як працівника, обраного до профспілкового органу.Також зазначає, що на цьому підприємстві він працює більше 12 років, постійно отримував преміальні, має вищу освіту, будь-яких порушень трудової дисципліні не допускав. На його переконання, підстав для скорочення штату, в тому числі його посади, немає. Вважає, що фактичних змін в організації виробництва і праці, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації не було і це питання не було погоджене з первинною профспілковою організацією, створеною на підприємстві.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 31 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність зазначеного рішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не була зроблена належна оцінка наданим ним доказам та обставинам справи.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 обіймав посаду начальника дільниці «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради з 01.10.2009 року (наказ №3-к), а на підставі наказу №7-к від 01.02.2013 року - переведений на посаду начальника Богунського теплового району (а.с.16).
Наказом №146-К/тр від 27.12.2016 року позивач звільнений з роботи з 27.12.2016 року у зв'язку із скороченням штату - за п.1 ст.40 КЗпП України на підставі наказу №118-к/тр від 25.10.2016 року про попередження, відсутність заяви ОСОБА_3 про згоду на переведення на іншу посаду (а.с.15).
Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції дійшов правильного по суті спору висновку про те, що підстав для поновлення позивача на роботі немає.
При цьому судом враховано, що відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом,звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Відповідно до роз»ясень, що викладені в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В даному випадку судом встановлено, що наказами по КП «Житомиртеплокомуненерго» №147-аг від 08.06.2016 року та №20 від 20 жовтня 2016 року було виключено із штатного розпису підприємства посади двох начальників теплових районів м.Житомира (а.с.91,92). Зазначені накази є чинними та позивачем не спростовані.
Із копій штатних розписів, наданих відповідачем, вбачається, що на 2017 рік перелік посад по Богунському тепловому району не передбачає посади начальника району.
Наведені обставини свідчать про те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників.
Наказом №118-К/тр від 25.10.2016року позивач був попереджений про наступне скорочення посади, яку він обіймає, із дотриманням встановленого законом двомісячного терміну (а.с.41). Проте, від підпису у наказі про ознайомлення з ним позивач відмовився, про що було складено акт від 27.10.2016 року (а.с. 45).
У письмовому вигляді (за вих. №3315/1 від 26.10.2016 року) ОСОБА_3 було запропоновано інші посади, які на той час були вільними на підприємстві,але згоди на переведення позивачем не надано (а.с. 46).
Крім того, рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 19.12.2016 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15.02.2017 року, позивачу відмовлено в позові до КП «Житомиртеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу про попередження про заплановане вивільнення (а.с.133-140).
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці і обставини.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у відповідача мало місце скорочення чисельності штату працівників. Питання доцільності такого скорочення не входить до компетенції суду, оскільки вирішується виключно власником або уповноваженим органом підприємства.
Крім того, з приводу погодження звільнення позивача з профспілковим комітетом, апеляційний суд виходить з наступного.
Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Із змісту п.2.1 Колективного договору КП «Житомир-теплокомуненерго» випливає, що на підприємстві діє профспілковий комітет, головою якого є ОСОБА_4Д.(а.с.96).
ОСОБА_3 не є членом цієї профспілкової організації (а.с. 124).
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що на підприємстві створена ще одна профспілкова організація - Незалежна профспілка гірників України, членом якої є позивач.
Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у Постанові від 1 липня 2015 року №6-119 цс15 роз»яснив, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України).
В даному випадку, не надаючи згоду на звільнення позивача з роботи, вказана профспілка посилалася на те, що скорочення на підприємстві не мало місця та роботодавцем порушено право самої профспілки.
Проте, такі мотиви суд визнає безпідставними, оскільки факт скорочення чисельності штату підтверджений належними доказами, про що говорилося вище.
Доводи щодо неузгодження роботавцем своїх дій з новоствореною профспілкою правового значення не має, оскільки зміни до колективного договору не внесені. Крім того, предметом спору в даній справі є індивідуальний трудовий спір, а не спір роботодавця з профспілковою організацією.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, оскільки по суті спору рішення судом першої інстанції постановлено правильно і мотиви постановлення цієї ухвали не передбачають зміни правового обґрунтування.
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, суд у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 31 березня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: