Апеляційний суд Житомирської області
Справа №287/55/17-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України Доповідач ОСОБА_2
14 червня 2017 року м. Житомир
Апеляційний суд Житомирської області в складі суддів:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальне провадження №12016060260000044 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Олевського районного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олевськ Житомирської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15, ч.2 ст. 240 КК України ,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати вирок Олевського районного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлення фактичних обставин кримінального провадження, доведеності його вини та правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок підлягає скасуванню з підстав невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Зазначає, що суд першої інстанції з урахуванням обставин, які пом'якшують покарання, мав можливість застосувати положення ст.69 КК України та призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Вказав, що суд, при вирішенні питання щодо речових доказів, детально не описав кожен з них, не перевірив, чи правильно органами досудового слідства складено протокол опису та вилучення речових доказів, не проведено його оцінку. Судом не було враховано, що згідно ухвали Олевського районного суду Житомирської області від 21.06.2016року речові докази у вказаному кримінальному провадженні було повернуто йому на зберігання у зв'язку з неподанням клопотання про арешт тимчасово вилученого майна.
Вироком Олевського районного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10200 гривень.
Цим же вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10200 гривень;
Речові докази: автомобіль «ГАЗ-66», державний номерний знак НОМЕР_1 , мотопомпу «Мегsedes-Веnz» № НОМЕР_2 , 9 пожежних рукавів, забірник води, 2 металевих штирі, 4 сачки та поліетиленовий пакет з камінням, яке за зовнішніми ознаками схоже на каміння бурштину конфісковано в дохід держави.
За обставин, встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , заздалегідь знаючи, що поблизу с. Обище, Олевського району, населенням району проводиться стихійне видобування корисних копалин, а саме бурштину-сирцю, вирішив видобувати бурштин для власних потреб.
15.01.2016 року ОСОБА_8 , за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , маючи умисел на незаконне видобування бурштину, з корисливих мотивів, в порушення п. 2 - 5 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», затвердженого Постановою КМУ від 30 травня 2011 року № 615, п. 3 - 4 «Положення про порядок надання гірничих відводів» затвердженого постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 59, не маючи спеціального дозволу на користування надрами та відповідного гірничого відводу, необхідність яких передбачена ст. 19 Кодексу України про надра, прибув біля 01 години 00 хвилин на територію лісового масиву, який розташований поблизу с. Обище, Олевського району, на відстані близько 2 км. праворуч від ґрунтової дороги.
Знаходячись в даному лісовому масиві, ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , самовільно, за відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на використання надрами, без акту, що засвідчує гірничий відвід, без оформлення в установленому порядку документів, що посвідчують право на земельну ділянку, за допомогою бензинової водяної мотопомпи «Мегsedes-Веnz» та обладнання до неї, шляхом гідророзмиву ґрунту намагався видобути каміння бурштину-сирцю, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, є дорогоцінним камінням органогенного утворення, проте не довівши свій злочинний намір до кінця по незалежних від його волі причинах, оскільки під час спроби незаконно видобути каміння бурштину-сирцю біля 02 години 00 хвилин 15.01.2016 були затримані працівниками поліції.
Таким чином, ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , вчинили всі дії, безпосередньо спрямовані на вчинення незаконного видобування каміння бурштину-сирцю, однак не змогли здійснити його видобування з причин, що не залежали від їх волі.
В ході огляду місця події у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 було виявлено та вилучено знаряддя незаконного видобутку, а саме автомобіль «ГАЗ-66», д.н.з. НОМЕР_1 , мотопомпу «Мегsedes-Веnz» № НОМЕР_2 , 9 рукавів, забірник води, 2 металевих штирі, 4 сачки та каміння, яке за зовнішніми ознаками схоже на каміння бурштину.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та вирок суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_9 і ОСОБА_8 ніким не оспорюється, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України, за обставин, встановлених і викладених судом у вироку, обґрунтовано доказами, дослідженими у встановленому законом порядку, з чим погоджується апелянт і ніким із сторін кримінального провадження не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом при призначенні покарання усіх обставин кримінального провадження, даних про особу обвинуваченого, колегія суддів визнає безпідставними.
Згідно ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд дотримався загальних засад, передбачених ст.ст.50, 65 КК України.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України, відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, особу винного, який за місцем свого проживання характеризується задовільно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Як обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття у вчиненні злочину.
Сукупність цих обставин було враховано судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в межах санкції, передбаченої ч.2 ст.15, ч.2 ст.240 КК України.
Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом вимог ст.69 КК України є неспроможними.
Відповідно до ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
У якості обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , суд визнав його щире каяття.
Отже, посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що суд не застосував при призначенні покарання вимоги ст.69 КК України є безпідставними, оскільки судом не було встановлено передбачених вказаною нормою кримінального процесуального закону підстав для їх застосування.
Крім того посилання апелянта на ту обставину, що суд при вирішенні питання щодо речових доказів конфіскував їх в дохід держави, що в свою чергу потягло порушення його права власності, є безпідставними.
Судом встановлено, що в ході огляду місця події у обвинувачених було виявлено та вилучено знаряддя незаконного видобутку бурштину, а саме автомобіль «ГАЗ-66», державний номерний знак НОМЕР_1 , мотопомпу «Мегsedes-Веnz» № НОМЕР_2 , 9 пожежних рукавів, забірник води, 2 металевих штирі, 4 сачки та поліетиленовий пакет з камінням, яке за зовнішніми ознаками схоже на каміння бурштину.
Вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки було використано як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим постановою старшого слідчого СВ Олевського відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 від 15.01.2016 року обґрунтовано визнано речовим доказом (а.с.38).
Вирішуючи долю речових доказів суд першої інстанції дотримався вимог передбачених ст.100 КПК України, конфіскувавши його в дохід держави, що є обов'язковим для виконання щодо предметів, визнаних речовими доказами.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що при ухваленні рішення судом були порушені норми матеріального або процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст.412 КПК України, які би тягнули за собою безумовне скасування чи зміну судового рішення, у кримінальному провадженні не допущено.
Керуючись ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Олевського районного суду Житомирської області від 23 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
На ухвалу апеляційного суду учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.