14.06.2017 227/1051/17
(заочне рішення)
14 червня 2017 року м.Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Мацишин Л.С.,
при секретарі: Верній М.Г.,
з участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про втрату права проживання в житловому приміщенні,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право проживання в житловому приміщенні. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач по справі доводиться їй зятем. Квартира АДРЕСА_1 з 15 січня 2009 року належить позивачці та другій її доньці ОСОБА_3 на праві приватної власності. Відповідач з дозволу позивачки був прописаний за цією адресою 19 лютого 2014 року, проте, з січня 2015 року без поважної причини не проживає за місцем реєстрації, у зв'язку з тим, що виїхав жити до своєї матері у с. Валентинівка Ширяєвського р-ну Одеської області. Через те, що відповідач з 2015 року не проживає за вищевказаною адресою та відмовляється добровільно знятись з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право проживання у цій квартирі та зняти його з реєстрації з вищевказаної адреси.
Позивач в судовому засідані позовні вимоги підтримала, з мотивів викладених в позовній заяві. Крім того пояснила, що відповідач у даній квартирі не проживає з січня-лютого 2015 року, а проживає в м.Одеса. Добровільно знятись з реєстрації він відмовляється. Комінальних послуг він не сплачує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через оголошення у пресу. Із заявою про розгляд справи у відсутність відповідача, до суду не звертався.
Відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо зазначені ним причини визнані не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивача, пояснення свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 січня 2009 року Відділом з житлових питань та управління комунальною власністю Добропільської міської ради та згідно з розпорядженням органу приватизації від 15 січня 2009 року № 687/1814, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частці на праві спільної часткової власності на житло. (а.с.7)
Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22323303 від 30 березня 2009 року квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності по 1/2 частці ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Підставою виникнення права власності є вищенаведене свідоцтво про право власності від 15 січня 2009 року. (а.с.8)
Згідно з витягу домової книги вбачається, що в квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (а.с.10-12)
Згідно акту, складеного головою ОСББ «Шевченко 3», та підписаного ще двома співвласниками цього будинку ОСОБА_1 проживає у кв. 26 цього будинку, а її зять, ОСОБА_2, не проживає у цій квартирі з січня 2015 року.
Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що вона є рідною тіткою позивачки і знає її та її сім'ю з самого їхнього дитинства. Та ствердила, що відповідач ОСОБА_2 більше як два - три роки не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3.
З позовної заяви, з пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що відповідач, ОСОБА_2 не мешкає в квартирі за адресою АДРЕСА_4 з 2015 року, тобто більше 1 року без поважних причин, квартирою не користується, не виконує обовязки наймача, повязані з утриманням, оплатою комунальних послуг.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316. 317, 319, 321 ЦК України).
Частиною 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Враховуючи викладене, а також те, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 понад один рік без поважних причин не мешкає за адресою АДРЕСА_5, оскільки вибув на інше постійне місце проживання, суд вважає, що останній втратив право користування жилим приміщенням за вказаною адресою на підставі ст. 405 ЦК України.
Таким чином судом встановлено, що позов в частині визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням обґрунтовано належними правовими підставами.
В частині зняття відповідача з реєстрації позов не обґрунтовано правовими підставами, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 3.1. Наказу Міністерства внутрішніх справ від 22.11.2012 р. № 1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» рішення суду про визнання відповідача таким, що втратив право на житло є підставою для зняття відповідача з реєстрації. При цьому орган реєстрації не відмовляв позивачці у знятті відповідача з вказаної реєстрації.
Отже вимога позивачки про зняття відповідача з реєстрації не підтверджена доказами про порушення її права, заявлена передчасно, не обґрунтована правовими підставами, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.
За вказаних обставин ухвалення судом рішення про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом є достатньою правовою підставою для зняття відповідача з реєстрації у відповідному житловому приміщенні. Відповідач підлягає зняттю з реєстрації в спірному житлі після подання позивачкою органу реєстрації цього рішення, після набрання ним законної сили.
Керуючись ст.391, 405 ЦК України, ч.4 ст. 130, ст.ст. 88, 174, 213-215 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про втрату права проживання в житловому приміщенні - задовольнити частково.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6.
В задоволенні решта позовних вимог відмовити
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути ос каржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя Добропільского міськрайонного суду
Донецької області ОСОБА_6
14.06.2017