08 червня 2017 рокум. Ужгород№ 807/601/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І
при секретарі судового засідання Грин-Лумей В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 червня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 19 червня 2017 року.
Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (далі - позивач, Ужгородське ОУПФ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1.) про стягнення заборгованості у сумі 541,07 грн.
18 травня 2017 року Ужгородським ОУПФУ направлено до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розгляд справи провести за відсутності представника на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів та у відповідності до ст. 122 КАС України, справу розглянуто за відсутності представника позивача, на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач письмове заперечення проти позову з належними доказами не подав, свого представника в судове засідання не направив, не повідомив суд про причини не прибуття, хоча повідомлявся належним чином про відкриття провадження в адміністративній справі, про дату, час і місце розгляду даної справи. Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тобто за адресою, що вказана в позовній заяві та на яку направлялась кореспонденція суду. Таким чином, судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження, про дату, час і місце судового розгляду даної адміністративної справи, та відповідно до п.6 ст.128 КАС України, справа вирішується на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 являлась страхувальником (роботодавцем) в розумінні ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058- ІV (далі - Закон 1058), а також була застрахованою особою та зобов'язана на підставі положень вказаного закону сплачувати до Пенсійного фонду за місцем своєї реєстрації страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону 1058 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до положень розділу ХV "Прикінцеві положення" страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14, 17 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" для відповідних платників збору.
В умовах дії вказаного Закону 1058 об'єктом оподаткування для відповідача платника внесків до Пенсійного фонду, як застрахованої особи в розумінні ст. 11 цього закону є сума оподатковуваного доходу (прибутку), яка отримана від відповідної підприємницької діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Згідно із ч. 6 ст. 19 Закону 1058 страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 01.01.2011 р. встановлювалась у розмірах, що передбачались ст. 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Так, для платників збору визначених пп. 1-3 статті 1 цього Закону (а саме суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, юридичних та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників і отримують чистий прибуток) передбачалась ставка у розмірі 33,2 відсотків від об'єкту оподаткування. Така сама ставка збору (у розмірі 33,2 відсотків) передбачається й для платників, визначених п. 3 ст. 1 даного Закону, тобто для приватних підприємців, які повинні нараховувати внески на суми отриманого ним чистого прибутку.
Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону № 1058 суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Згідно із п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону 1058 страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону 1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 106 Закону 1058 територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Так, позивачем на адресу відповідача направив вимогу про сплату боргу № Ф-27 від 07 листопада 2013 року, в яку було включено заборгованість зі сплати штрафів в сумі 412,08 грн. та пені в сумі 128,99 грн. Таким чином, враховуючи те, що відповідачем не сплачено заборгованість по сплаті страхових внесків за вимогою, заборгованість складає 541,07 грн.
Крім того, суд зазначає, що ФОП ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність, про що 31.01.2017 року державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 23240060004003760.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, суд робить висновок, що заборгованість відповідача зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як суб'єкта господарської діяльності, підлягає стягненню з фізичної особи ОСОБА_1
Позивач в добровільному порядку не сплатив заборгованість зі сплати страхових внесків, та дана сума заявлена до стягнення в судовому порядку.
Відповідно до ч. 15 ст. 106 Закону 1058 строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства щодо захисту інтересів осіб від порушень з боку органів державної влади та з огляду на положення ст. ст. 71, 72 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на позивача. Ужгородським ОУПФ доведено та матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача у сумі 541,07 грн. із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та правомірність звернення до суду з зазначеним позовом, в зв'язку з чим вимоги позовної заяви є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані (заперечення проти позову відповідач суду не надав) та підлягають до задоволення повністю.
Згідно ч. 4 ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 17, 55, 71, 86, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) на користь Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 2 код 40384233) заборгованість у сумі 541,07 грн. (п'ятсот сорок одна гривня сім копійок) із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
3. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
Суддя С.І. Рейті