Справа № 219/843/17
Провадження № 2/219/1300/2017
Іменем України
(заочне)
14.06.2017 року м. Бахмут
Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі
головуючого судді Давидовської Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Наумової А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що 03 листопада 1979 року між ним та відповідачем укладено шлюб Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 2514. Від шлюбу з відповідачем мають трьох повнолітніх дітей. Спільне життя з відповідачем не склалося. Шлюбні відносин припинені, спільне господарство разом не ведуть. Подальше сумісне життя і збереження сім'ї вважає неможливим та таким, що суперечить його інтересам, у зв'язку з чим просить суд розірвати шлюб.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій наполягав на заявлених вимогах, просив слухати справу за його відсутності та не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання жодного разу не з'явилась, судом вживалися заходи щодо повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи належним чином шляхом, зокрема, розміщення інформації на веб-сторінці суду та оголошення у друкованому виданні «Урядовий кур'єр».
Відповідно до ст.74 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач вважається належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи.
З урахуванням ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст.224 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів, проти чого позивач не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований 03 листопада 1979 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, про що складено відповідний актовий запис № 2514 (свідоцтво видано повторно Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 03 лютого 2017 року, ОСОБА_1 І-НО №453631).
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України та Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України.
Згідно із ст.51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Відповідно до ч.1 ст.24 Сімейного кодексу України (далі - СК) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК).
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У відповідності до положень ч.2 ст.104, ч.3 ст.105, ч.1 ст.110 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас відповідачем не було надано суду доказів щодо можливості збереження даної сім'ї та подальшого спільного проживання сторін. Примушування позивача до збереження шлюбних стосунків суперечить вимогам закону.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов необхідно задовольнити, оскільки примирення між сторонами не можливе, сторони подружніх відносин не підтримують, сім'я фактично не існує та подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам сторін.
З огляду на викладене, на підставі статей 104, 105, 110 Сімейного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 209, 212, 214-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 03 листопада 1979 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 2514 (свідоцтво видано повторно Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 03 лютого 2017 року, ОСОБА_1 І-НО №453631), між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, - розірвати. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишити прізвище «Кудлай».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя Т.В.Давидовська