Справа № 127/1651/17 Провадження № 22-ц/772/1688/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 27Доповідач Сопрун В. В.
15 червня 2017 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :
головуючого: Сопруна В.В.,
суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,
за участю секретаря: Ліннік Я.С.,
за участю сторін: представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року, -
В січні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26.06.2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач свій обов'язок по кредитному договору щодо надання відповідачу кредиту виконав. Однак, відповідачем не здійснювалось вчасне погашення кредитних коштів у повному обсязі, а тому утворилась заборгованістьв в розмірі 11 243,70 грн., з яких: 380 грн. заборгованість за кредитом; 6952,10 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2900 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частина); 511,61 грн. штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позов підлягає до задоволення, однак позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26.06.2008 року відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку складає між нею та банком договір.
Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Однак, відповідачем не здійснювалось погашення кредитних коштів.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з Умовами, які затверджено головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», для надання послуг банк відкриває клієнтові картрахунки, видає клієнтові картки, вид та термін дії яких визначено у заяві й пам'ятці клієнта (п. 3.1). Клієнт або його довірена особа використовує платіжні картки у розмірі платіжного ліміту відповідного картрахунку як засіб для безготівкових розрахунків за товари (послуги), для перерахування коштів на рахунки інших осіб, а також як засіб для отримання готівки (п. 3.4).
У п. 5.4 розділу «Порядок нарахування і оплати процентів, порядок погашення боргових зобов'язань» вказаних Умов зазначено, що строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті.
Пунктом 9.1 Умов передбачено, що для зупинення або попередження будь-яких незаконних або неузгоджених з банком дій з карткою держатель доручає банку у будь-який час і без укладення будь-яких додаткових угод зупинити або припинити дію картки.
Відповідно до пунктів 9.3, 9.6 Умов картрахунки відкрито на необмежений термін, але у разі відсутності на ньому грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дії карти та при ненадходженні грошових коштів протягом трьох місяців з моменту закінчення строку дії карти, банк стягує комісію за обслуговування рахунку.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на 31.12.2016 року у відповідача ОСОБА_3 утворилась заборгованість в розмірі 11243,70 грн. з яких: 380 грн. - заборгованість за кредитом; 6 952,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2900 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 511,61 грн. - штраф (процентна складова).
Висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є правильним.
Згідно з п. 9.12 Умов договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін.
Відповідно до п. п. 6.5, 6.6 Умов позичальник зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. А у випадку невиконання зобов'язань за договором, на вимогу кредитора виконати зобов'язання по поверненню кредиту (в тому числі простроченого кредиту і овердрафту), сплатити винагороду банку.
Як передбачено п. 5.3 Умов, банк залишає за собою право в односторонньому порядку за рішенням банку, без повідомлення клієнта, змінювати розмір встановленого на платіжну картку кредитного ліміту.
Відповідно до п. 8.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів за кожним із грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф урозмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.
Відповідно до п. 3.1.1 Умов строк дії картки вказаний на лицьовій стороні картки (місяць та рік). Картка дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.
Пунктом 3.1.3 Умов встановлено, що по закінченню строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по картрахунку (в передостанній день місяця закінчення строку дії) та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.
Відповідно до п. 3.1.4 Умов строк дії карт миттєвого випуску продовженню не підлягає.
Позивачем не надано, до суду першої інстанції, апеляційного суду доказів щодо строку дії картки. Крім того, відсутні докази того, чи по закінченню строку дії картки відповідача продовжена банком картка з новим строком дії (п.3.1.3 договору), а тому правильно суд першої інстанції при визначенні строків позовної давності виходив з останнього платежу відповідача.
Як вбачається з довідки-розрахунку станом на 31.12.2016 року останній платіж в розмірі 20,00 грн. на погашення суми заборгованості було здійснено відповідачем 12.06.2013 року, кінцевим строком позовної давності за вказаним кредитним договором є 12.06.2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
Позовна давність за ст. 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Також ст. 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
При цьому за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року справа № 6-127цс14, яка відповідно до положень частини першої статті607 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов вірного висновку, щодо задоволення позову, а також те, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності та відмовив у задоволені позову, оскільки згідно довідки-розрахунку (а.с.4-5) останній платіж в розмірі 20 грн. на погашення заборгованості було здійснено відповідачем ОСОБА_3 12.06.2013 року, з позовом позивач звернувся до суду 26.01.2017 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду першої інстанції (а.с.2), тобто з пропуском позовної давності встановленої законом.
Отже, враховуючи вищенаведене позивач пропустив строк позовної давності по відсоткам, тілу кредиту, пені та штрафам, що нараховані банком.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та матеріалам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: підпис ОСОБА_4
Судді: підписи ОСОБА_5
ОСОБА_6
Згідно з оригіналом: ОСОБА_4