13 квітня 2017 р. Справа № 804/1997/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа - ТОВ "Рона-СВ" про скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Паперова Фабрика» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, тертя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рона-СВ» в якому позивач просить:
скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2015 р. №0003992205 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг), 14010100, на суму 2 025 303,00 (два мільйони двадцять п'ять тисяч триста три) грн. 00 копійок, з яких за основним платежем 1350202,00 грн., та за штрафними санкціями 675101,00 грн.;
скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2015 р. №0004012205 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 149 947,00 (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 00 копійок.;
скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2016 р. №0000192202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із зроблених в України товарів (робіт, послуг), 14010100, на суму 14995 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 00 копійок.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Паперова Фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "РОНА-CB" за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року, за результатами якої складено акт від 23.09.2015 року №514/04-61-22-5/39265179. На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження винесено податкові повідомлення-рішення від 03 листопада 2015 р. №0003992205, від 03 листопада 2015 р. №0004012205 та від 27 січня 2016 р. №0000192202. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Представник третьої особи надав свої пояснення, які за змістом аналогічні обґрунтуванню позивача.
Представник позивача та представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали клопотання про розгляду справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Паперова Фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "РОНА-CB" за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року.
Перевіркою встановлено порушення:
п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та поповненнями), завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «РОНА-СВ» (код ЄДРПОУ 38782077) за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року, на суму 1500149,00 грн., у тому числі травень 2015 р. сума ПДВ у розмірі 607200,00 грн., у т.ч. червень 2015 р. сума ПДВ у розмірі 892949,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2015 р на суму ПДВ у розмірі 607200,00 грн., за червень 2015 р. сума ПДВ у розмірі 743002,00 грн. та завищило показник рядка 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) за червень 2015 року у розмірі 149947,00 грн.
За результатами перевірки складено Акт від 23.09.2015 року №514/04-61-22-5/39265179, на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від від 03 листопада 2015 р. №0003992205 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг), 14010100, на суму 2025303,00 (два мільйони двадцять п'ять тисяч триста три) грн. 00 копійок, з яких за основним платежем 1350202,00 грн., та за штрафними санкціями 675101,00 грн. та №0004012205 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 149947,00 (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 00 копійок.
Так, не погодившись з ППР № 0003992205 та №0004012205 ТОВ «Паперова Фабрика» у порядку адміністративного оскарження, встановленого ст. 56 Податкового кодексу України звернулося зі скаргою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
21 січня 2016 року від Головного управління ДФС у Дніпропетровській області позивачем отримано рішення №11335/10/04-36-10-07-09 від 31.12.2015 року про результати розгляду первинних скарг ТОВ «Паперова фабрика».
Зазначеним рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області скаргу ТОВ «Паперова фабрика» залишило без задоволення, зобов'язало ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська прийняти окреме податкове повідомлення-рішення форми «Р» на суму 14995 грн. грошового зобов'язання ТОВ «Паперова фабрика» зі штрафник санкцій з податку на додану вартість.
Підставою для застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначило норми пункту 41 Закону України від 16 липня 2015 року № 643 - VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість», якою передбачено, що на суму завищеного від'ємного значення суми податку на додану вартість, до такого платника податку. Крім штрафів, передбачених статтею 123 ПКУ, застосовується штраф у розмірі 10 відсотків суми завищення такого від'ємного значення.
На підставі зазначеного рішення ДПІ прийняло окреме податкове повідомлення-рішення №0000192202 від 27.01.2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, на суму 14995,00 грн. - штрафних санкцій.
Крім того, представником третьої особи надано суду докази, які підтверджують придбання ТОВ «Рона-СВ» макулатури за період квітень-травень 2015 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, тощо). Придбані позивачем товари використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.
Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».
Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».
Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.
Також, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Згідно ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2015р. №0003992205, що винесене Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2015р. №0004012205, що винесене Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016р. №0000192202, що винесене Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 32853,68 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова