07 березня 2017 р. Справа № 804/8630/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Барановського Р.А., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративний позов Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Криворізька північна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Криворізька північна ОДПІ, контролюючий орган, позивач), як правонаступник прав та обов'язків Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача кошти в рахунок погашення податкового боргу з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості по транспортному податку в сумі 25 000, 00 грн., яка утворилася внаслідок несплати донарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань згідно з податковим повідомленням-рішенням форми "Ф" за №9179/1301 від 19.05.2016р. Податковою органом вживалися заходи в порядку ст. 59 Податкового кодексу України щодо стягнення заборгованості, однак сума податкового боргу залишається не погашеною у добровільному порядку.
Заперечень на позовну заяву відповідачем до суду не надано.
За приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1, платник, відповідач) перебуває на обліку у Криворізькій північній ОДПІ як платник податків та зборів (зокрема - як платник транспортного податку).
Згідно з Довідкою про суми податкового боргу, наданого позивачем до позову, ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) станом на 20.11.2016р. має борг по платежу 18011001 (транспортний податок з фізичних осіб) у розмірі 25 000,00 грн., який виник у зв'язку з несплатою грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням за №9179/1301 від 19.05.2016р.
Контролюючим органом 19 травня 2016 сформувано податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за №9179/1301, згідно з яким визначив відповідачу грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн., яке направлено відповідачу, однак грошове зобов'язання за даним рішенням у добровільному порядку платником не погашено, у зв'язку з чим Криворізька північна ОДПІ звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст.ст. 67, 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також неухильно додержуватись Конституції, законів України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.п. 36.1 - 36.3 ст. 36 ПК, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.
Відповідно до статті 265 ПК, транспортний податок є складовою частиною податку на майно, який згідно із приписами ст. 10 Податкового кодексу України належить до місцевих податків.
Особливості справляння транспортного податку визначені ст. 267 ПК.
Відповідно до п. п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування.
Згідно з пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 ПК (у редакції до 01.01.2016р.) - об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п.267.5, 267.6 ст. 267 ПК - базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см., є платниками транспортного податку.
Водночас, слід враховувати, відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК - в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК).
Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 ПК, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК.
Так, відповідно до ст. 265 ПК (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з:
- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
- транспортного податку;
- плати за землю.
А відтак, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
За таких обставин, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК - місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК - сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК - рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З вищенаведеного вбачається, що місцеві ради відповідно до Податкового кодексу України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд) чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.
За таких обставин, доводи відповідача про те, що рішення міської ради не можуть впливати на визначення платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати місцевих податків не враховуються судом.
Отже, місцеві ради як органи місцевого самоврядування за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. І таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
Вищезазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України, у відповідності до якого - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. І таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Так, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014р.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
З урахуванням вищевикладеного, застосування відповідачем, як контролюючим органом, положень статті 267 ПК з метою оподаткування транспортним податком позивача не могло мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999р. №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК).
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечливість, непослідовність та неузгодженість вищезазначених норм, вбачається наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
У відповідності до п. 56.21. ст. 56 ПК - у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Так, у спірних правовідносинах суд вважає доцільним застосувати і практику Європейського суду з прав людини (наприклад, у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає, що у відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не було законних підстав для донарахування позивачу зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та виносити податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №68213-13-2015 від 12.10.2016 року.
Окрім того, слід зауважити, що у відповідності до п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК - податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Податкове повідомлення - рішення, що оскаржується прийняте вже після вказаної дати, а саме - 12 жовтня 2016 року, а надіслане позивачу у жовтні 2016 року, що є також порушенням вимог Податкового Кодексу України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відтак, позивачем не доведено наявності за відповідачем податкового боргу у розмірі, заявленому до стягнення.
Враховуючи викладене, адміністративний позов Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію постанови направити сторонам по справі.
Постанова підлягає негайному виконанню відповідно до ч.6 ст.183-2 та ч.1 ст. 256 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Суддя Р.А. Барановський