м. Вінниця
07 червня 2017 р. Справа № 802/764/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян М.Б.,
за участі секретаря судового засідання:Крисько І.В.
представників сторін:
позивача: Оскоми О.М.
відповідача: Бондар О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 20 вересня 2009 року між ним та Внутрішніми військами в особі начальника Академії Внутрішніх військ МВС України укладено контракт про проходження військової служби строком на 5 років. Згідно вказаного контракту строк його дії становить 5 років. Строк дії контракту закінчився 20 червня 2014 року. Однак у зв'язку із настанням в державі особливого періоду, даний контракт було продовжено на невизначений строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.
22 березня 2017 року за розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, військово-лікарською комісією проведено медичний огляд позивача, про що було виготовлено свідоцтво про хворобу № Д-84. За результатом вказаного огляду військово-лікарською комісією позивача визнано "Обмежено придатним до військової служби". 29 березня 2017 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України - за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про обмежену придатність до військової служби. Однак, командир військової частини НОМЕР_1 листом від 11 квітня 2017 року повідомив про відсутність підстав для звільнення позивача за станом здоров'я.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позові вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Окремо зазначив, що відповідно до п.п. і п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного та просила відмовити у його задоволенні. Окрім того, зазначила, що правовою підставою для звільнення з військової служби за станом здоров'я в особливий період є визнання військо службовця ВЛК непридатним до військової служби.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 2005 року по даний час проходить військову службу у Національній гвардії України. З 2009 року позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, перебуваючи на посаді заступника командира роти бойового забезпечення по роботі з особовим складом, у званні капітана.
20 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та Внутрішніми військами в особі начальника Академії Внутрішніх військ МВС України укладено контракт про проходження військової служби строком на 5 років. Згідно вказаного контракту строк його дії становить 5 роки. Строк дії контракту закінчився 20 червня 2014 року. Однак у зв'язку із настанням в державі з 2014 року особливого періоду, даний контракт було продовжено на невизначений строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.
22 березня 2017 року за результатами проходження медичного огляду, військово-лікарською комісією виготовлено Свідоцтво про хворобу № Д-84, в якому встановлено, що позивач є - "Обмежено придатним до військової служби" відповідно до ст. 46 в, 39 в, 64 г, 53 г. графи ІІІ Розкладу хвороб і фізичних вад наказу МВС України № 402 від 14 серпня 2008 року.
ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України за станом здоров'я посилаючись на п. б, ч. 6, ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Листом № 50/28/21-569 від 11 квітня 2017 року командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про відсутність підстав його звільнення за станом здоров'я (а.с.11).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.
Правовідносини, які пов'язані із правовим регулюванням проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять, зокрема, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Частиною 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент закінчення строку дії контракту та на момент винесення оскаржуваного наказу) визначено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) під час проведення мобілізації:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
- виховання матір'ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
- утримання матір'ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
- наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;
2) під час воєнного стану:
а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;
3) після прийняття рішення про демобілізацію:
а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;
б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
Питання звільнення з військової служби врегульоване ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до п.п. "б" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення з військової служби під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Так, постановою військово-лікарської комісії від 22 березня 2017 року № Д-84 позивача визнано "Обмежено придатним до військової служби", що свідчить про те, що у відповідача не було правових підстав направляти рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за станом здоров'я до вищестоящого органу.
Також, позивачем не було враховано, що згідно ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з 17 березня 2014 року по даний час в Україні триває особливий період.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Отже, за змістом наведеної норми особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.
Так, Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затв. Законом України № 1126-VII від 17 березня 2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.
Згідно листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду", у відповідності до ст. 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, який діє і на даний час.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Відповідно до статті 1 абзацу 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною 8 ст. 26 цього Закону.
Отже, законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання.
При аналізі вказаних норм слідує, що закінчення періоду мобілізації не є підставою закінчення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку закінчення особливого періоду, а тому його закінчення пов'язується із виданням Президентом України указу про демобілізацію, однак Президентом України питання про демобілізацію осіб призваних на військову службу за контрактом не вирішувалось, у зв'язку з чим існує особливий період. Такі обставини підтверджують, що військовослужбовці визнані військово-лікарським комісіями обмежено придатними до військової служби, в особливий період продовжують проходити військову службу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що командир військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України діяв на підставі законодавства України у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими не підтверджені належними доказами і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи положення ст. 94 КАС України, беручи до уваги те, що у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовлено, який звільнений від сплати судового збору, а інших витрат судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна