м. Вінниця
12 червня 2017 р. Справа № 137/558/17
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
за участю секретаря судового засідання: Шевченка Р.В.
позивача та його представника: ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача: Мацюрак Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Літинського районного центру зайнятості населення
про: визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду з Літинського районного суду Вінницької області надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Літинського районного центру зайнятості населення про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача № НТ 170330 від 30.03.2017 року про припинення виплати допомоги по безробіттю, припинення реєстрації безробітного та прийняття рішення про повернення коштів ОСОБА_1
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, відтворюючи зміст позовної заяви.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а.с. 49-54). Додатково пояснила, що під час розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення позивачу, підставою для якого стала заява останнього про надання допомоги по безробіттю одноразово, встановлено, що позивач з 18.01.2017 року є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Також зазначила про те, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою та відноситься до категорії зайнятого населення, у зв'язку з чим Літинським районним центром зайнятості населення припинено виплату допомоги по безробіттю. На думку представника, оскільки позивачем не виконано свого обов'язку щодо своєчасного подання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення та надання соціальних послуг, а саме про факт початку зайнятості, Літинським РЦЗ правомірно прийнято наказ № НТ 170330 від 30.03.2017 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 06.12.2016 року № 155/ОС-16 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Літинського районного сектору кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів) (а.с. 9).
На підставі наказів Літинського районного центру зайнятості, з 10.01.2017 року позивач ОСОБА_1 став на облік у Літинському районному центрі зайнятості та отримав статус безробітного, а з 17.01.2017 року позивачу призначено допомогу по безробіттю (а.с. 25).
18.01.2017 року позивач отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000114 (а.с. 10).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру адвокатів 20.01.2017 року позивач ОСОБА_1 зупинив дію свідоцтва, шляхом подання відповідної заяви до Ради адвокатів України (а.с. 12, 13).
15.03.2017 року позивачем подано заяву до Літинського РЦЗ про проведення одноразової виплати призначеною йому допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, до якої подано бізнес-план, копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про відсутність записів щодо нього як фізичної особи-підприємця, а також довідку з Ради адвокатів Вінницької області про те, що адвокатська діяльність зупинена.
За результатами розгляду заяви позивача Літинським РЦЗ 28.03.2017 року проведено розслідування, за наслідками якого складено акт № 25 про розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", у висновку якого зазначено, що безробітний ОСОБА_1 не повідомив Літинський РЦЗ про факт зайнятості в період з 18.01.2017 року по 19.01.2017 року, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення". Враховуючи дані розслідування, відповідач дійшов висновку про необхідність з 28.03.2017 року припинити матеріальне забезпечення та реєстрацію безробітного (а.с. 16).
29.03.2017 року відбулось засідання комісії Літинського РЦЗ з питань здійснення одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності ОСОБА_1 (а.с. 17-20).
За результатами проведеного розслідування та засідання комісії, Літинським РЦЗ прийнято два накази № 4 від 29.03.2017 року "Про відмову виплати допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності" та № 5 від 30.03.2017 року "Про повернення коштів", у зв'язку з встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття (а.с. 21-22, 23).
На підставі наказу Літинського РЦЗ № НТ 170330 від 30.03.2017 року припинено допомогу по безробіттю, припинено реєстрацію безробітного ОСОБА_1 та прийнято рішення про повернення коштів безробітним ОСОБА_1 та зроблено запис у трудовій книжці № 6 від 28.03.2017 року про припинення виплати допомоги по безробіттю відповідно пп. 8 п.1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Дане рішення одночасно являється предметом оскарження у даній справі.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України "Про зайнятість населення".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Пунктом 7 ч. 1 вказаної статті Закону визначено, що зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов'язані: інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється, зокрема у разі зайнятості особи.
Центр зайнятості припиняє реєстрацію з дня: початку зайнятості особи (крім участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру, зайнятості працею, пов'язаною з організацією підготовки та проведенням виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів):
- працевлаштування за наймом на умовах трудового договору (контракту);
- укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг);
- забезпечення роботою самостійно (п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 р. № 198).
Отже, зареєстровані безробітні зобов'язані повідомляти центр зайнятості про обставини, що є підставою для припинення їх реєстрації, зокрема: про факт зайнятості особи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката; 2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); 3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку; 4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку; 5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 6) інші відомості, передбачені цим Законом (ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі, зокрема: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
За правилами п. 1 ч. 3 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється, зокрема: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч. 6 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що адвокат є самозайнятою особою, яка у встановленому законом порядку отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Відповідно до п. 2.8 ст. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України No 26 від«17» грудня 2012 року (із змінами) (далі - Порядок) відомості, що підлягають внесенню до ЄРАУ, включаються до нього адміністратором бази даних ЄРАУ ради адвокатів регіону не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та рішеннями Ради адвокатів України.
Згідно пп. 3.1.6 п. 3.1 ст. 3. до ЄРАУ вносяться такі відомості про адвокатів: інші відомості, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рішеннями Ради адвокатів України або внесення яких вимагається командами програмного забезпечення бази даних ЄРАУ, в тому числі відмітки про сплату внесків та електронна адреса, є обов'язковими для внесення адміністраторами ЄРАУ.
Як свідчать матеріали справи та встановлено в судовому засіданні, 18.01.2017 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак кошти для оплати внесків сплачені позивачем 19.01.2017 року о 16.39 год., а 20.01.2017 року позивач зупинив адвокатську діяльність на підставі відповідної заяви, поданої до Ради суддів України, про що внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру адвокатів України. Крім відомостей про зупинення свідоцтва, 20.01.2017 року до Єдиного реєстру були внесені також відомості про найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, адреса робочого місця адвоката, номер його засобу зв'язку.
Отже, відомості відносно позивача вперше були внесені до Єдиного державного реєстру адвокатів України разом із заявою про зупинення свідоцтва 20.01.2017 року.
Таким чином, у період з 18.01.2017 року по 19.01.2017 року позивач ОСОБА_1 не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність факту зайнятості позивача в розумінні законодавства про зайнятість населення. Відтак, наказ № НТ 170330 від 30.03.2017 року Літинського районного центру зайнятості населення в частині припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1, припинення його реєстрації як безробітного та повернення коштів підлягає скасуванню.
Крім того, під час судового засідання представником відповідача надано додаткові пояснення з посиланням на практику Верховного Суду України, зокрема на висновок про те, що у випадку коли особа зареєстрована як фізична особа-підприємець (незалежно від того, сплачує вона єдиний податок чи перебуває на загальній системі оподаткування) не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.
Суд не погоджується з даними твердженнями представника відповідача та вважає їх необґрунтованими.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Отже, вказана норма визначає дві форми самозайнятої особи: фізична особа-підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Згідно п. 65.1 ст. 65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Матеріали справи свідчать, що записи відносно позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні (а.с. 34).
Згідно з п. 1.3 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462) (далі - Порядок) взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають усі платники податків.
Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця здійснюється після її державної реєстрації згідно із Законом контролюючим органом за місцем її державної реєстрації на підставі відомостей про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (п. 6.1 Порядку).
Разом з тим, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає спеціальний Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", вказаним законом визначено окремий порядок реєстрації адвокатів та не вказано обов'язку адвоката реєструватися як фізична особа-підприємець.
Отже, порядок реєстрації адвокатської діяльності та фізичної особи-підприємця регулюється різними нормативно-правовими актами. Адвокат не є фізичною особою-підприємцем згідно з чинними нормами законодавства, а є самозайнятою особою, яка здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Відтак, наведені висновки Верховного Суду України не є аналогічними зі спірними правовідносинами та не приймаються судом до уваги.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги в сумі 5120 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем.
Разом із тим, вирішуючи питання про наявність підстав для присудження на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 5120 грн., що підтверджується договором №28/17-а про надання правової допомоги від 07.04.2017 року та квитанцією №28 від 07.04.2017р. про оплату послуг, суд керується частиною першою 1 статті 90 КАС України, в силу якої, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
В свою чергу, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 3 ст. 90 КАС України).
Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Розмір мінімальної заробітної плати у 2017 році становить 3200 гривень.
Кількість відпрацьованих представником позивача годин у судовому засіданні визначена виходячи із даних журналів судових засідань та складає 2 год. 20 хв. Відтак, сума понесених витрат на правову допомогу має відшкодовуватись у розмірі 2560 грн., виходячи з розрахунку 1280 грн. (40% мін.зар.плати) х 2 год. 20 хв.
Таким чином, заявлена до відшкодування сума у розмірі 5120 грн. перевищує встановлену Законом граничну суму, а тому, виходячи із вимог статті 94 КАС України та Закону № 4191-VI, підлягають відшкодуванню на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2560 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ № НТ 170330 від 30.03.2017 року Літинського районного центру зайнятості населення в частині припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1, припинення його реєстрації як безробітного та повернення коштів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 640 грн. та 2560 грн. витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Літинського районного центру зайнятості населення.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Альчук Максим Петрович