Справа № 11 кп /796/980/2017Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Категорія ст. 186, ч. 2 КК Доповідач: ОСОБА_2
8 червня 2017 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
При секретареві ОСОБА_5 ,
За участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянула матеріали кримінального провадження № 12016100040009439 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ, громадянин України, з середньою освітою, працюючого неофіційно вантажником, неодруженого, який має малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 1) 15 липня 1997 року Дніпровським районним судом міста Києва за ч. 1 ст. 142, ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 206 КК України (в редакції 1960 року) із застосуванням ст.. 42 КК України (в редакції 1960 року) до позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна; 2) 30 серпня 1999 року Дарницьким районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206, ст. 208 КК України (в редакції 1960 року) із застосуванням ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 3) 20 листопада 2003 року Дніпровським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 186 КК України (в редакції 2001 року) із застосуванням ст.. 71 КК України (в редакції 2001 року) до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 4) 23 грудня 2014 року Березанським міським судом Київської області за ч. 1 ст. 382 (в редакції 2001 року) із застосуванням ст. 71 КК України (в редакції 2001 року) до 1 року 1 місяцю позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 29.12.2015 на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 21.12.2015 року умовно-достроково на 2 місяці 28 днів,
засуджений за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
Справу розглянуто із застосуванням положень ст. 349 КПК України.
Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційні скарги обвинуваченого та захисника, судова колегія, -
ОСОБА_7 засуджений за повторне відкрите викрадення чужого майна, яке він, за вироком, вчинив 3 липня 2016 року, приблизно о 03 год. 15 хв., знаходячись неподалік буд. №3 по вул. А. Малишка у м. Києві, помітив раніше незнайомих йому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_7 завдав удар ОСОБА_9 , від якого вона впала на землю, та два удари ОСОБА_10 . Діючи далі, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_9 та завдав їй декілька ударів ногою по тулубу, після чого, подолавши волю потерпілою до опору, ОСОБА_7 з метою відкритого повторного заволодіння чужим майном, підняв з землі, належну потерпілій ОСОБА_9 сумку, вартістю 500 грн., в якій знаходилось: запальничка та пакунок соку, які матеріальної цінності для потерпілої не становлять, однак, злочин не було завершено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки на крики потерпілої про допомогу відгукнулись двоє перехожих, у зв'язку з чим ОСОБА_7 викинув сумку та почав тікати, але невдовзі був затриманий.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких не піддаючи сумнівам правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи і юридичної кваліфікації скоєного, водночас, посилаючись на щире каяття, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та похилого віку матері, яка потребує його допомоги. На цих підставах апелянти просять пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого на підтримку доводів його та його захисника апеляційних скарг, а прокурора - проти їх задоволення, провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши доводи апеляційних скарг в сукупності з матеріалами кримінального провадження, судова колегія визнає наступне.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 за описаних у вироку обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України та правильність юридичної кваліфікації були отримані в порядку застосування ч.3 ст. 349 КПК України, порушень процедури застосування цієї норми не виявлено і скарг на такі порушення не заявлено, ніким ці висновку в апеляційному порядку оскаржені не були, а тому судова колегія їх не досліджує, не оцінює та погоджується зі вказаними висновками.
Що ж стосується виду, міри покарання, як і неможливості звільнення обвинуваченого від його відбування, справедливість яких оскаржено апелянтами, то при вирішенні цих питань, що прямо вказано у вироку, суд, відповідно до ст. 66 КК України, визнав обставиною, що пом'якшує покарання щире каяття, а в силу ст. 67 цього ж кодексу - обставиною, що його обтяжує - рецидив злочинів; врахував тяжкість вчиненого злочину, який по закону віднесено до категорії тяжких, відомості про особу винуватця, який не одружений, працює неофіційно, має декілька не знятих і не погашених судимостей, у тому числі за вчинення аналогічних корисливих тяжких злочинів і саме на цих підставах прийшов до переконання про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 75 КК України та необхідність призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі.
Ці висновки суд переконливо обґрунтував та вмотивував у вироку і, оскільки призначив винуватцю мінімальне, передбачене санкцією ч.2 ст. 186 КК України, покарання, судова колегія визнає, що воно не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, отже пом'якшенню, навіть з урахуванням доводів апелянтів, у тому числі щодо наявності на утриманні ОСОБА_7 неповнолітньої дитини та похилого віку хворої матері, не підлягає.
В силу викладеного вище, керуючись ст. ст. 404, 40, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року відносно ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення, а засудженим, оскільки він тримається під вартою, в той же строк від дня отримання ним копії цієї ухвали.
Судді: