13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Мазурик О.Ф., Кравець В.А.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, поданою через представника ОСОБА_1 , на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,
у грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з останнього на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн..
В обґрунтування позову зазначав, що 22.08.2014 року він був мобілізований та на підставі наказу командира військової частини пп В133 №112 від 18.11.2014 року перебував в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області біля с. Очеретіно. 20.11.2014 року під час виконання обов'язків військової служби він отримав вогнепальне поранення. Внаслідок чого 07.07.2015 року МСЕК Запорізької області йому була встановлена 3 група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби під час захисту Батьківщини та встановлено 60 % втрати працездатності. На підставі п. б) ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» його було звільнено у запас. У зв'язку із захворюваннями він неодноразово проходив лікування в різних лікувальних установах, проте стан здоров'я не покращився. У зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, у нього постійні больові синдроми та на цьому фоні розлади сну, він постійно відчуває психологічний дискомфорт. Вся пенсія по інвалідності витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, лікування. Вважає, що статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» на відповідача, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, покладається обов'язок відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я внаслідок поранення, отриманого під час проходження військової служби.
Справа № 760/22341/15-ц Апеляційне провадження: 22-ц-796/6156/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Кицюк В.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.03.2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Міністерство оборони України через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, у справі відсутні документи, які підтвердили б факт вчинення посадовою чи службовою особою Міністерства оборони України незаконних дій чи бездіяльності у відношенні позивача, а тому відсутні підстави для застосування ст. 1167 ЦК України, оскільки вона регулює правовідносини, які виникають з наявності вини одного суб'єкта перед іншим. Суд неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не застосував Закон України «Про боротьбу з тероризмом», який регулює спірні правовідносини.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, подав письмові заперечення проти апеляційної скарги, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у його відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.11.2014 року по 21.11.2014 року старший лейтенант ОСОБА_2 перебував на військовій службі в військовій частині ПП НОМЕР_1 м. Запоріжжя, виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області (наказ командира в/ч пп НОМЕР_1 № 112 від 18.11.2014 року; наказ командира в/ч пп НОМЕР_1 № 117 від 21.11.2014 року).
Згідно епікризу історії хвороби № 10011/1299, 20.11.2014 року ОСОБА_2 поступив до Димитровської центральної міської лікарні з діагнозом відкритий вогнепальний косий перелам нижнього заднього лівого стегна без зміщення; сліпі вогнепальні поранення верхньої задньої правої голені, верхньої задньої лівої голені, нижнього заднього лівого стегна.
Відповідно до перевідного епікризу № 4863, у період з 20.11.2014 року по 25.11.2014 року ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні в/ч НОМЕР_2 з діагнозом вогнепальні кульові наскрізні поранення с/з лівого стегна, в/з правої гомілки, в/з правої гомілки з вогнепальним переломом н/з лівої сбежової кістки.
Згідно виписки з епікризу № 18264 Військово-медичного клінічного центру Южного регіону Міністерства оборони України, у період з 25.11.2014 року з 30.01.2015 року ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в ВМКЦ ЮР з діагнозом вогнепальне кульове наскрізне поранення лівого стегна, вогнепальний косий передам нижньої третини лівої стегнової кістки без зміщення уламків. Стан після фіксації переламу лівої стегнової кістки стрижневим апаратом зовнішньої фіксації (21.11.2014). Сліпі вогнепальні поранення верхньої третини правої гомілки, верхньої третини лівої гомілки (20.11.2014).
Відповідно до епікризу від 20.04.2015 року з 31.03.2015 року по 20.04.2015 року ОСОБА_2 перебував на лікуванні у Центральному військовому клінічному санаторії «Хмільник».
Згідно виписного епікризу № 9539 у період з 10.06.2015 року по 19.06.2015 року ОСОБА_2 перебував на лікуванні в травматологічному відділенні ВМКЦ ПР з діагнозом наслідки кульового проникаючого поранення лівого стегна та обох гомілок, вогнепального косого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки (від 20.11.2014) у вигляді консолідуючогося перелому лівої стегнової кістки комбінованих контрактур лівого кульшового та колінного суглобів з больовим синдромом, посттравматичного артрозу лівого колінного суглобу з помірним порушенням функції. Деформуючий артроз правого колінного суглобу І ст. без порушення функції. Ангіопатія сітківки обох очей.
Згідно свідоцтва про хворобу № 1410, 19.06.2015 року військово-лікарською комісією (хірургічного профілю) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону був проведений огляд ОСОБА_2 та встановлено діагноз: наслідки кульового проникаючого поранення лівого стегна та обох гомілок, вогнепального косого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки (20.11.2014) у вигляді консолідуючого перелому лівої стегнової кістки, комбінованих контрактур лівого кульшового та колінного суглобів з больовим синдромом, посттравматичного артрозу лівого колінного суглобу з помірним порушенням функції. Поранення пов'язане з захистом Батьківщини. Деформуючий артроз правого колінного суглобу І ст., без порушення функції. Ангіопатія сітківки обох очей. Захворювання пов'язані з проходженням військової служби.
Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0008921 ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_2 становить 60 %.
Відповідно до довідки серія AB №0297398 від 07.07.2015 року на підставі акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 було встановлено III групу інвалідності.
На підставі наказу командира військової частини пп НОМЕР_3 (по стройовій частині) Міністерства оборони України № 220 від 07.08.2015 року ОСОБА_2 звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що причиною встановлення інвалідності стали захворювання, які пов'язані з проходженням військової служби. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено судом позивач отримав поранення, внаслідок якого йому встановлено третя група інвалідності під час проходження військової служби в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ст. 21 цього Закону особи, які беруть участь у боротьбі з тероризмом, перебувають під захистом держави. У разі, коли особа, яка брала участь у боротьбі з тероризмом, стала інвалідом внаслідок каліцтва, одержаного під час проведення антитерористичної операції, цій особі за рахунок коштів Державного бюджету України виплачується одноразова допомога в розмірі десяти прожиткових мінімумів і призначається пенсія відповідно до законодавства України.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання пільг та допомоги, а також призначення пенсій військовослужбовцям, які отримали захворювання у зв'язку із проходженням військової служби.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка ї завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди наступає або при виникненні деліктних правовідносин між сторонами, або у випадках, передбачених законом.
Статтею 17 цього Закону визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Разом з тим, на час розгляду даної справи спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили службу в зоні АТО (коло осіб, які мають право на таке відшкодування, розмір відшкодування в залежності він групи інвалідності, орган, який зобов'язаний проводити такі виплати тощо) не прийнято.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Оскільки законами не визначено розмір та спосіб відшкодування моральної шкоди особам, які стали інвалідами внаслідок виконання свого обов'язку щодо захисту Батьківщини в зоні АТО підстави для стягнення з Міністерства оборони України моральної шкоди на користь позивача відсутні.
В іншому б випадку, враховуючи, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, відповідно до ст. 23 ЦК України, яка є загальною нормою, задоволення позову на підставі загальних норм, без спеціального закону чи норми, які регулюють такі правовідносини, призвело б до порушення рівності прав громадян, які за одних і тих же умов, за рішеннями різних судів зможуть отримати різний розмір відшкодування моральної шкоди.
На думку колегії суддів до спірних правовідносин не може бути застосована правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 21.10.2014 року № 6- 86 гс 14, на яку посилається позивач у позовній заяві, оскільки у даній справі правовідносини між сторонами зовсім інші, ніж у справі, розглянутій Верховним Судом України. У справі, розглянутій Верховним Судом України було завдано майнової шкоди ДП «Придніпровська залізниця» внаслідок вибухів боєприпасів на військових складах військової частини НОМЕР_4 та вироком суду встановлено, що такий вибух стався з вини посадових осіб Міністерства оборони України. У даній справі позивач отримав поранення, внаслідок якого йому встановлено третю групу інвалідності до 01.07.2016 року із зазначенням причини інвалідності - поранення при захисті Батьківщини. Тобто між позивачем та відповідачем відсутні деліктні правовідносини, оскільки вини посадових осіб Міністерства оборони України у вчинені шкоди позивачу немає.
Оскільки особі, яка брала участь у боротьбі з тероризмом та стала інвалідом внаслідок каліцтва, одержаного під час проведення антитерористичної операції Законом України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено виплату одноразової допомоги, а Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання пільг та допомоги, а також призначення пенсій військовослужбовцям, які отримали захворювання у зв'язку із проходженням військової служби і цими законами не визначено порядок та розмір відшкодування моральної шкоди особам , які внаслідок каліцтва стали інвалідами, задоволення судом першої інстанції позову, виходячи із загальних норм Цивільного кодексу України колегія суддів вважає помилковим.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкодивідмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді