Справа № 761/31065/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Гуменюк А.І.
Провадження № 22-ц/796/6786/2017 Доповідач: Шебуєва В.А.
14 червня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,
суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д.,
секретар Майданець К.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його вимог про стягнення пені, пославшись на постанови Правління НБУ від 29 серпня 2014 року №540, від 01 грудня 2014 року № 758. Вказані постанови не можуть суперечити положенням ЦК України та не можуть бути застосовані судами як підстави для звільнення банків від цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань. Вимоги вказаних постанов Правління НБУ не перешкоджали відповідачу виплатити йому вклад в валюті вкладу. Звертає увагу на те, що фактично відповідач визнав наявність підстав для стягнення з нього пені, про що свідчить те, що 05 січня 2015 року представник банку звернувся до суду із заявою про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України і зменшення розміру пені який значно перевищує розмір основного боргу.
В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Представник ПАТ «Державний ощадний банк України» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено депозитний договір, на підставі якого ОСОБА_1 як вкладник вніс на відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України» депозитний рахунок кошти готівкою у сумі 150 000 доларів США (зі щомісячною капіталізацією процентів - згідно додаткової угоди №1) терміном на 36 місяців під 8% річних.
Відповідно до пунктів 2.7., 3.1. депозитного договору банк зобов'язувався згідно заяви вкладника повернути вклад або його частину до закінчення строку дії договору, а згідно пункту 3.4.2. цього договору таку заяву вкладником може бути подано не пізніше двох робочих днів до дня вилучення вкладу. При цьому, у разі фактичного зберігання коштів вкладу більше одного року проценти на вклад нараховуються за ставкою, передбаченою пунктом 1.2. договору (8 % річних) за кожний повний рік зберігання коштів вкладу, а за рештою строку - за ставкою банку по вкладах на вимогу.
Пунктами 3.1. та 3.3. депозитного договору сторонами обумовлено, що банк за заявою вкладника зобов'язаний повернути вклад разом із нарахованими за ним процентами належним чином у валюті вкладу готівкою через касу банку.
8 вересня 2014 року вкладник ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою і просив на підставі умов договору достроково повернути йому банківський вклад з процентами.
Відмовляючи у видачі вкладених коштів відповідач ПАТ «Державний ощадний банк України» послався на постанову Правління Національного банку України за №540 від 29 серпня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», згідно якої уповноважені банки мають право достроково повертати вклади, залучені в іноземній валюті за всіма типами договорів, та достроково погашати ощадні (депозитні) сертифікати, номіновані в іноземній валюті, у національній валюті за курсом купівлі іноземної валюти уповноваженого банку на день проведення операції.
В подальшому банк роз'яснив вкладнику, що відповідно до пункту 9 указаної постанови Національного банку України уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про повернення депозитного вкладу за договором строкового банківського вкладу «Депозитний» №19223426 від 20 листопада 2013 року у розмірі 161 824, 23 доларів США, відсотків за користування коштами у розмірі 354,68 доларів США, стягнення суми майнової відповідальності із відповідача у розмірі 133,01 доларів США, суми пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 48 547, 27 доларів США. В подальшому позивачем надано уточнений розрахунок, відповідно до якого станом на 05 лютого 2015 року він просив стягнути з відповідача суму основного боргу разом із нарахованими та капіталізованими відсотками в розмірі 161 824, 23 доларів США, відсотки за користування грошовими коштами з 24 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року в розмірі 2624,66 доларів США, 3% річних в розмірі 984, 25 доларів США та пеню за порушення зобов'язання в розмірі 359249,79 доларів США на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором банківського вкладу, нараховані проценти на суму вкладу, 3 % річних (стаття 625 ЦК України). У задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року скасувано та ухвалено в цій частині нове рішення. У позові ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року відмовлено. Справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 3 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог.
Колегія суддів з рішенням суду першої інстанції погоджується.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
Вказані обмеження були продовжені на підставі постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України».
Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_1 пені за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 3 грудня 2014 року по 05 лютого 2015 року, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.
Вказані висновки суду ґрунтується на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 11 травня 2016 року по даній справі.
Колегія суддів відхиляє посилання на безпідставне застосування судом положень постанов Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року №540, від 01 грудня 2014 року № 758, оскільки такі посилання не відповідають вищезазначеному правовому висновку Верховного Суду України.
Доводи апеляційної скарги висновків суд першої інстанції не спростовують.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді