13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Мазурик О.Ф., Кравець В.А.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
у грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням неодноразового збільшення розміру заявлених вимог, просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 154 000 доларів США, що еквівалентно 4 164 176, 48 грн. та проценти за користування коштами у розмірі 1 893 601, 63 грн. за період з 31.12.2013 року по 30 .03.2017 року.
В обґрунтування позову зазначав, що 30.10.2009 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого він передав, а відповідач прийняв грошові кошти в сумі 54 000 доларів США, що еквівалентно 432 000 грн.. 31.12.2010 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у борг грошові кошти в розмірі 800 000 грн., що еквівалентно 100 000 доларів США. Він звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів, проте ОСОБА_1 борг так і не повернув. Договорами позики не було передбачено розмір відсотків за користування грошовими коштами, тому з урахуванням приписів ст. 1048 ЦК України він вважає, що крім основного боргу, відповідач має сплатити проценти, що визначаються на рівні облікової ставки Національного банку України.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31.03.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за розпискою від 30.10.2009 року суму боргу в розмірі 1 456 707, 13 грн. і 826 587, 69 грн. процентів; за розпискою від 31.12.2010 року суму боргу в розмірі 800 000 грн. і 453 948, 53 грн. процентів. Вирішено питання стягнення судових витрат.
Справа № 760/28457/13-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/6163/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд проігнорував факт переходу майнових та корпоративних прав підприємства від відповідача до позивача та цей факт визнавався обома сторонами. Суд неправомірно відмовив йому у допиті свідка та проігнорував інші його докази. Суд не встановив дійсну правову природу правовідносин, не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року № 6-1967 цс15 та не врахував, що матеріали справи не містять договору позики та його умов.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Позивач просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.10.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв грошові кошти в сумі 54 000 доларів США, що еквівалентно 432 000 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ.
31.12.2010 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у борг грошові кошти в розмірі 800 000 грн., що еквівалентно 100 000 доларів США.
Позивачем було надано розписки про отримання цих коштів відповідачем, оригінали яких оглядалися в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання за договором позики перед відповідачем та надав останньому грошові кошти, проте відповідач грошові кошти не повернув. Передача грошових коштів відповідачу підтверджена відповідними розписками.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1049 ЦК України передбачений обов'язок позичальника повернути позику, а саме: позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що розписка від 30.10.2009 року не містить будь - яких даних про те, що передані грошові кошти надаються в борг, на певний період часу та підлягають поверненню.
Головною ознакою договору позики грошових коштів є обов'язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Так, підтвердженням факту укладення договору позики може бути як договір позики, так і розписка. Разом з тим, такі документи мають містити дані про те, що грошові кошти підлягають поверненню.
Оскільки розписка від 30.10.2009 року (а.с. 3 т.1) не містить обов'язку по поверненню переданих грошових коштів, висновки суду про те, що зазначена розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики є помилковим.
Зазначена розписка лише фіксує факт передачі грошей, проте не містить ознак договору позики, а тому рішення в частині задоволення позову про стягнення грошових коштів за вказаною розпискою та процентів за користування такими грошовими коштами підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.
Розписка ж від 31.12.2010 року хоча і не містить дати повернення грошових коштів, проте в ній чітко зазначено, що грошові кошти в розмірі 800 000 грн., що еквівалентно 100 000 доларів США передані відповідачу в борг. Текст даної розписки спростовує доводи апеляційної скарги про те, що зазначені у ній кошти передавалися за перехід майнових та корпоративних прав підприємства від відповідача до позивача.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11.1.2015 року № 6-1967 цс 15 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у зазначеній справі розписка містила дані про те, що грошові кошти отримані для викупу земельної ділянки, тобто такі кошти отримані на певні цілі, а не в борг. У даній же справі у розписці вказано про те, що грошові кошти отримані в борг. Відсутність у розписці дати повернення боргу не змінює правову природу договору позики, оскільки договором позики може і не встановлюватися строк повернення позики. У такому разі цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Позовна давність, про застосування якої було заявлено відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції, у даному спорі не може застосовуватися, оскільки перебіг позовної давності починається моментом пред'явлення вимоги, а тому строк позовної давності не сплинув.
Правильність розрахунку процентів за користування позикою у апеляційній скарзі не оскаржується, а відтак в апеляційному порядку не перевіряється. Рішення в частині стягнення коштів без застосування курсу валюти на день платежу позивачем не оскаржується, а колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів та процентів за розпискою від 31.12.2010 року є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року в частині стягнення суми боргу за розпискою від 30 жовтня 2009 року в розмірі 1 456 707,13 грн. та 826 587,69 грн. процентів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді