13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Мазурик О.Ф., Кравець В.А.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» про стягнення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги та за зустрічним позовом Державного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» (надалі ДП «Укртехінформ») до ОСОБА_1, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання договорів поворотної фінансової допомоги недійсними,
у жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Укртехінформ», в якому просив стягнути на свою користь з останнього 240 000 грн. за договорами поворотної фінансової позики, 241 893,86 грн. пені за несвоєчасне повернення коштів, штраф у розмірі 24 000 грн., 20 179 грн. - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 208 942,71 грн. інфляційні втрати, що разом становить 735 015,57 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що з березня 2013 року по серпень 2013 року він, перебуваючи на посаді директора ДП «Укртехінформ», надавав поворотну фінансову допомогу очолюваному ним підприємству, у зв'язку з відсутністю належного фінансування підприємства. Грошові кошти надавалися на підставі відповідних договорів термін яких закінчився 31.12.2013 року. Він звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів 10.10.2016 року, проте кошти не були повернуті.
Справа № 752/17619/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/6859/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
У січні 2017 року ДП «Укртехінформ» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просило визнати недійсними договори, укладені між ним та відповідачем про надання безвідсоткової поворотної допомоги та застосувати наслідки недійсності правочину до вказаних правочинів посилаючись на те, що джерело походження грошових коштів, які використовував відповідач для надання поворотної фінансової допомоги невідоме, оскільки сукупний дохід ОСОБА_1 за період з 2011 року по липень 2013 року становить 163 920, 52 грн. а тому, заробітної плати ОСОБА_1 за вказаний період недостатньо для надання фінансової допомоги у сумі 240 000 грн. Крім того, вказані договори мають бути визнані судом недійсними, оскільки заступник директора ЄвтуховаТ.І., як представник ДП «Укртехінформ» не була ознайомлена із текстом договорів, про що остання надала пояснення, а тому не могла розуміти їх зміст та юридичні наслідки, довіреності на укладення зазначених договорів не підписувала, з їх змістом також ознайомлена не була. У внутрішній документації підприємства не виявлена довіреність № 38 від 19.03.2013 року. Вважає, що при укладенні та виконанні оспорюваних договорів відповідачем порушено вимоги ст. 92 ЦК України щодо добросовісної поведінки уповноваженої особи, ст. 203 ЦК України щодо відповідності угоди інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, але і вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, так як з його боку правочин не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, що обумовлені ним - повернення суми боргу, оскільки мета, яку переслідував відповідач, була іншою (отримання доходу від збільшення заборгованості за рахунок штрафних санкцій і заволодіння майном підприємства). Також зазначає, що зазначений правочин має ознаки фіктивності згідно положень ст. 234 ЦК України, яка передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 240 000 грн. заборгованості за договорами № 1 від 20.03.2013 року, № 2 від 23.04.2013 року, № 3 від 08.05.2013 року, № 4 від 17.05.2013 року, № 5 від 06.06.2013 року та № 7 від 23.07.2013 року про надання безвідсоткової поворотної допомоги, 24 000 грн. пені і 24 000 грн. штрафу за порушення строку повернення грошових коштів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду в частині відмови стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, зменшення розміру пені та стягнути на його користь зазначені суми в повному розмірі. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, і кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Суд не взяв до уваги, що заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена. Крім того, інфляційні нарахування не вважаються будь-якою відповідальністю, а застосовуються виключно тому, що грошові кошти, що були надані в позику значно знецінились за час прострочення. Крім того, зменшення розміру пені майже на 90 % є безпідставним.
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник відповідача Кочетков В.М. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з березня 2013 року по серпень 2013 року між ОСОБА_1, який працював директором ДП «Укртехінформ» та ДП «Укртехінформ» в особі заступника директора Євтухової Т.І., що діяла на підставі довіреності № 38 від 19.03.2013 року, були укладені договори про надання безвідсоткової поворотної допомоги: договір № 1 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 20.03.2013 року на суму 30 000 грн., договір № 2 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 23.04.2013 року на суму 34 000 грн., договір № 3 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 08.05.2013 року на суму 20 000 грн., договір № 4 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 17.05.2013 року на суму 26 000 грн., договір № 5 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 06.06.2013 року на суму 5 000 грн., договір № 6 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 23.07.2013 року на суму 60 000 грн., договір № 7 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 29.08.2013 року на суму 65 000 грн..
Відповідно до виписок по рахунку ДП «Укртехінформ» кошти у загальному розмірі 240 000 грн. були зараховані на рахунок підприємства.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, тому в апеляційному порядку не перевіряється.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Зменшуючи розмір пені, суд виходив з того, що відповідач є державним підприємством та джерелом формування дохідної частини відповідача є дотації з бюджету. Відмовляючи в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що сторони за прострочення грошового зобов'язання в кожному договорі позики встановили іншу відповідальність, а саме у вигляді пені та штрафу.
Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору в частині неустойки виходячи з наступного.
Відповідно до п. 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога поворотна фінансова допомога це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
За положеннями пунктів 4.2 договорів поворотної фінансової позики в разі порушення строку повернення грошових коштів, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення до моменту повного погашення своїх зобов'язань, а також сплачує одноразовий штраф в розмірі 10 % простроченої суми. Сплата цих сум не звільняє і позичальника від погашення основного зобов'язання.
ОСОБА_1 уклав договори поворотної фінансової позики з ДП «Укртехінформ», директором якого він був.
Відповідно до п.п 8.5.1, 8.5.7, 8.5.15 п. 8 Статуту ДП «Укртехінформ» директор підприємства несе повну відповідальність за стан та діяльність підприємства; визначає облікову, фінансову, організаційну політику підприємства, організовує матеріально-технічне забезпечення її впровадження; несе відповідальність за формування та виконання фінансових планів, додержання трудової дисципліни і вимог законодавства. Відповідно до п.п. 8.5.14 п. 8 цього Статуту під час реалізації своїх прав і виконання обов'язків директор підприємства повинен діяти в інтересах підприємства.
За обставинами справи встановлено та це не заперечується сторонами, що договори про надання безвідсоткової поворотної допомоги укладено у період з березня по серпень 2013 року, тобто в той час коли позивач був директором ДП «Укртехінформ». Договори укладені на строк до 31.12.2013 року, тобто саме позивач і порушив умови договору щодо несвоєчасного повернення коштів, переданих за договорами. Позивач обіймав посаду директора підприємства до 07.07.2015 року та саме він мав нести відповідальність за невиконання підприємством умов договору. Натомість у позові ОСОБА_1 ставить питання про стягнення неустойки за період, коли він сам очолював підприємство та не виконав умови договорів. При розгляді справи у апеляційному порядку позивач зазначив, що зазначені договори укладені за його власною ініціативою, текст договору розроблений юристом підприємства за його вимогою. Відтак як директор підприємства позивач знав, що неповернення собі ж як фізичній особі коштів, переданих підприємству як фінансова допомога, призводить до зростання пені, яка на час звернення позивача з даним позовом до суду складає суму, більшу ніж розмір самої фінансової допомоги. Будь - яких звернень до керуючої компанії чи Міністерства освіти і науки України з питання неможливості виконання договорів як директор підприємства позивач не направляв. Встановивши за власною ініціативою відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасне повернення фінансової допомоги, саме позивач і не виконував умови договорів щодо своєчасного повернення фінансової допомоги та не звертався з вимогою про повернення таких коштів ні до підприємства, ні до суду, що суперечило інтересам підприємства. Як вказувалося вище відповідно до п.п. 8.5.14 п. 8 цього Статуту ДП «Укртехінформ» директор підприємства повинен діяти в інтересах підприємства.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Заперечуючи проти первинного позову відповідач вказував на недобросовісність дій позивача, враховуючи, що останній мав можливість своєчасно повернути собі грошові кошти, оскільки очолював підприємство у той час, коли сплив строк повернення фінансової допомоги. Проте такі дії не вчинив умисно з тим, щоб виникло право на стягнення пені та штрафу за невиконання зобов'язання.
Суд першої інстанції належним чином таких доводів не перевірив та не надав оцінки положенням Статуту ДП «Укртехінформ», повноваженням позивача як директора ДП «Укртехінформ», його правам та обов'язкам, а відтак не з'ясував питання добросовісності у поведінці самого позивача.
Разом з тим, виходячи з аналізу положень Статуту ДП «Укртехінформ», а також з урахуванням того, що саме позивач як директор цього підприємства одноособово вирішував питання отримання від себе як фізичної особи фінансової допомоги, то саме він як директор ДП «Укртехінформ» порушив умови договорів щодо своєчасного повернення цих грошових коштів. Так обіймаючи посаду директора ДП «Укртехінформ» ОСОБА_1 мав контролювати використання грошових коштів, отриманих як фінансову допомогу, проявляти розумну обачність та знаючи про штрафні санкції, які у випадку прострочення можуть скласти суму, більшу за саму фінансову допомогу, мав забезпечити у першу чергу інтереси державного підприємства та вирішити ще у січні 2014 року питання повернення таких коштів. Разом з тим, будь - яких пояснень чому це питання ним не вирішувалося позивач не надав. Доказів наявності об'єктивних перешкод у виконанні договорів до 08.07.2015 року (до звільнення з посади директора) не надав. Після звільнення до відповідача з питання повернення коштів до жовтня 2016 року не звертався, а звернувшись у жовтні 2016 року з претензією до відповідача у цьому ж місяці подав зазначений позов до суду. За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач діяв недобросовісно та саме його бездіяльність щодо невиконання умов договорів призвела до виникнення права на неустойку.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за встановленими обставинами неповернення коштів фінансової допомоги відбулося з вини самого позивача та не застосував до спірних правовідносин ст. 614 ЦК України, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення спору в частині стягнення неустойки.
Крім того, суд не звернув уваги на те, що і штраф, і пеня нараховані за одне і те ж порушення умов договору, а саме несвоєчасне погашення кредиту.
У пункті 4.2 кожного з договорів передбачено, що в разі порушення строку повернення грошових коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки до моменту повного погашення своїх зобов'язань, а також сплачує одноразовий штраф в розмірі 10 % простроченої суми.
Зазначеними пунктами договорів передбачено подвійну відповідальність за несвоєчасне повернення грошових коштів, що суперечить вимогам закону.
Подвійне стягнення неустойки, у вигляді пені та штрафу за одне і те ж порушення умов договору не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування нори матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач будучи директором підприємства не заявляв вимог до підприємства як фізична особа про повернення поворотної фінансової допомоги.
Претензію про повернення таких коштів ОСОБА_1 заявив відповідачу у жовтні 2016 року та цього ж місяця звернувся з даним позовом до суду. Відтак на час звернення до суду з даним позовом прострочення виконання грошового зобов'язання ще не відбулося, а тому правові підстави для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відсутні.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних втрат є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року в частині стягнення пені та штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові про стягнення пені та штрафу. Розмір судового збору зменшити з 2 880 грн. до 2 400 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді