"13" червня 2017 р. Справа № 922/820/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Євтушенку Є.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 16.03.2017)
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (вх. №1373 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №922/820/17,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп", м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл", м. Харків,
про стягнення 93437,54 грн.,
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №922/820/17 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (61001, м. Харків, вул. Руставелі, буд. 11Б, р/р 26004052309440 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 38156947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп" (01133, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, буд. 9, офіс 5, р/р 26008571320500, Банк ПАТ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 39893830) 57138,40 грн. основного боргу, 7729,94 грн. пені, 28569,20 грн. штрафу та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арілл" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2017р. у справі №922/820/17 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. А саме, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом в порушення вимог ст.3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" стягнуто на користь позивача суму штрафу, що значно перевищує суму пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Також відповідач стверджує про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зазначаючи, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавлено ТОВ "Арілл" можливості викласти свою правову позицію у справі та надати додаткові докази, зокрема, щодо сплати ним 10.04.2017 суми оплати за товар у розмірі 500,00 грн., внаслідок чого сума основного боргу станом на день прийняття оскаржуваного рішення зменшилася і становить 56638,40 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.) вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено її розгляд на 13.06.2017.
19.05.2017 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що чинним законодавством не встановлено граничного розміру штрафу та не обмежено суб'єктів господарювання в одночасному встановленні у договорі штрафу та пені за неналежне виконання умов договору. Позивач заперечує проти тверджень відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, вказуючи, що клопотання ТОВ "Арілл" про відкладення розгляду справи, подане до суду першої інстанції, є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. Позивач також зазначає, що оплата відповідачем грошової суми в розмірі 500,00 грн. на користь позивача здійснена в день судового засідання 10.04.2017, однак після його проведення; неповідомлення суду у вищевказаному клопотанні про можливість надання нових доказів у справі, на думку позивача, свідчить про штучне затягування судового процесу та недобросовісність відповідача.
13.06.2017 у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В. здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої автоматизованою системою визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.
Присутній в судовому засіданні 13.06.2017 представник позивача підтримав викладену ним письмово правову позицію.
Відповідач не направив свого представника у судове засідання та не повідомив суд про причини його неявки. Копію ухвали від 26.04.2017 про призначення апеляційної скарги до розгляду на 13.06.2017, направлену на адресу, повідомлену суду відповідачем в апеляційній скарзі, повернуто відділенням зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Зазначену ухвалу в електронному вигляді також було направлено на електронну адресу представнику відповідача згідно з його заявкою та доставлено до вказаної ним електронної скриньки 26.04.2017 (а.с.164 - 166). Отже, колегія суддів зазначає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, однак даний учасник процесу не скористався своїм правом на участь представника в судовому засіданні.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, в межах строків, встановлених ч. 1 ст.102 ГПК України було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
23.08.2016 між ТОВ “ОСОБА_2 Груп” (позивач) та ТОВ “Арілл” (відповідач) було укладено договір поставки № 23/08-1/2016 у відповідності до умов якого позивач передає, а відповідач приймає та оплачує товар, зазначений у видатковій накладній.
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування товару, його асортимент, сортимент, види та ціна товару визначається в видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору та які, крім іншого, вважаються специфікаціями до цього договору.
Згідно з п. 3.2 та п. 3.3 договору, відповідач оплачує ціну товару, зазначену у видатковій накладній, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі виставленого рахунку-фактури протягом семи днів від моменту підписання видаткової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 62232,52 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 5111 від 13.10.2016 на суму 12061,58 грн. (а.с.14), № 5112 від 13.10.2016 на суму 4678,66 грн. (а.с.22), № 5335 від 23.08.2016 на суму 20069,26 грн. (а.с.26), № 5546 від 02.09.2016 на суму 25423,02 грн.(а.с.30).
Вищезазначені видаткові накладні підписані обома сторонами. Позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури для оплати.
Однак відповідачем, в порушення умов договору, було здійснено лише часткову оплату товару на суму 5094,12 грн., а саме 23.12.2016 сплачено 4238,28 грн. та 02.02.2017 сплачено 855,84 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Як свідчать матеріали справи, 01.11.2016 відповідачем було направлено на адресу позивача лист за вих. № 06/11 (а.с. 34), в якому відповідач гарантує оплату боргу в строк не пізніше 31.12.2016.
У зв'язку з несплатою відповідачем боргу, позивачем 16.01.2017 було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 04 (а.с. 46) та зазначено про необхідність здійснити остаточний розрахунок за поставлений згідно договору поставки товар.
Направлення вищезазначеної претензії підтверджується описом вкладення, який наявний в матеріалах справи (а.с. 50).
Відповідач відповіді на претензію не надав, борг перед позивачем в сумі 57138,40 грн. не погасив, що стало підставою для звернення ТОВ “ОСОБА_2 Груп” до суду з відповідним позовом. А саме, позивач просив суд стягнути з відповідача 57138,40 грн. основного боргу, 7729,94 грн. пені, 28569,20 грн. штрафу та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Надаючи правову оцінку вказаним позовним вимогам та висновкам місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Отже, виходячи з обставин справи щодо непогашення відповідачем боргу (наявність якого підтверджується належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи) та приписів вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 23/08-1/2016 від 23.08.2016 у розмірі 57138,40 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що 10.04.2017 ним було здійснено оплату за товар у розмірі 500,00 грн. згідно з платіжним дорученням №854 (а.с.160), внаслідок чого сума основного боргу станом на день прийняття оскаржуваного рішення зменшилася і становить 56638,40 грн. Проте, як вбачається з доданої позивачем до відзиву на апеляційну скаргу банківської виписки, вказану оплату здійснено о 15 годині 55 хвилин 10.04.2017, тоді як судове засідання, в якому було прийнято оскаржуване рішення місцевого господарського суду, відповідно до наявного в матеріалах справи протоколу (а.с.137), розпочалося об 11 годині 30 хвилин, тобто на момент прийняття місцевим господарським судом рішення в даній справі сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 57138,40 грн., тому вищенаведені аргументи апелянта не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині.
Колегія суддів також враховує, що відповідач в апеляційній скарзі просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, однак, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, не наводить жодних аргументів проти стягнення основного боргу. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Арілл" було направлено позивачеві гарантійного листа (а.с.34) в якому зазначено, що станом на 01.11.2016 загальна сума його боргу перед позивачем становить 62232,52 грн. Окрім того, відповідачем вчинено дії щодо часткового погашення вказаного боргу (у тому числі, і після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення). У мотивувальній частині апеляційної скарги відповідачем зазначено про зменшення суми боргу з 57138,40 грн. до 56638,40 грн. після оплати 500,00 грн. згідно з платіжним дорученням від 10.04.2017.
На думку колегії суддів, вищенаведене свідчить про фактичне визнання ТОВ "Арілл" наявності відповідної суми основного боргу.
Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 7729,94 грн. та штрафу в сумі 28569,20 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
ОСОБА_2 встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разi невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацiю негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань i пiсля сплати штрафу, тобто порiвняно зi штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Пiсля застосування такої вiдповiдальностi, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Відповідне узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, в листі Верховного Суду України від 01 липня 2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".
Пунктом 5.2 укладеного між сторонами договору поставки № 23/08-1/2016 від 23.08.2016 передбачено, що у випадку затримки оплати товару, відповідач сплачує позивачу суму боргу, а також пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується не несплачену суму за кожен день прострочки. Відповідно до п. 5.3 договору, у разі якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, позивач матиме право, крім стягнення передбачених п. 5.2 суми боргу та пені, додатково стягнути з відповідача штраф у розмірі 50 відсотків від суми боргу (а.с.12).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум штрафу та пені (а.с. 44, 45), колегія суддів зазначає, що він є арифметично та методологічно вірним та узгоджується з матеріалами справи, вищенаведеними приписами чинного законодавства та умовами укладеного між сторонами договору.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказаний договір поставки № 23/08-1/2016 від 23.08.2016, підписаний обома сторонами, не був змінений або визнаний недійсним в установленому порядку (повністю або частково) та виконувався сторонами, що свідчить про їх згоду з умовами договору, згідно з принципом свободи договору, закріпленим у ст. 627 ЦК України, якою унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, посилання відповідача на надмірну, на його думку, суму штрафу, колегія суддів не вважає належними аргументами - враховуючи також, що чинним законодавством не встановлено граничного розміру штрафу і що положення ст.3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на які посилається апелянт, стосуються виключно розміру пені, а не штрафу, який є самостійним заходом відповідальності за порушення зобов'язань. Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною у п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами, внесеними 10.07.2014 та 16.12.2015).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 7729,94 грн. та штраф у розмірі 28569,20 грн. Отже, фактичні та правові підстави для скасування оскаржуваного рішення в даній частині також відсутні.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом в порушення вимог ст.22 ГПК України необґрунтовано відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавлено ТОВ "Арілл" можливості викласти свою правову позицію у справі та надати додаткові докази.
Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою місцевого господарського суду від 13.03.2017 було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні 27.03.2017. Копію вказаної ухвали відповідачем отримано завчасно, а саме - 17.03.2017, що підтверджується повідомленням відділення зв'язку про вручення поштового відправлення (а.с.62). Однак відповідач не направив свого представника для участі у вказаному засіданні та звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 27.03.2017 вказане клопотання було задоволено та відкладено розгляд справи на 10.04.2017. Копію вказаної ухвали отримано відповідачем 05.04.2017 (а.с.131).
07.04.2017 відповідач вдруге звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, в якому посилався на неможливість направлення в судове засідання 10.04.2017 свого представника, який станом на вказану дату знаходитиметься у службовому відрядженні у м.Києві. Однак жодних доказів на підтвердження як перебування представника у відрядженні, так і неможливості направлення для участі в судовому засіданні іншого представника, відповідачем не надано. Також заявником не обґрунтовано, з яких підстав ним надано перевагу судовому засіданню в іншому суді.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Із матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, зокрема, розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача.
Проте відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції не було надано жодних заперечень, пояснень або контррозрахунків стосовно суми позову, а також у заявлених клопотаннях про відкладення розгляду справи не зазначено про те, що відповідні документи буде надано в майбутньому. Колегія суддів додатково враховує, що в ході апеляційного провадження мотивованих заперечень, які могли б бути підставою для відмови в позові, відповідачем також не надано. Зокрема, як було встановлено вище, посилання апелянта на сплату позивачеві 500,00 грн. 10.04.2017 в погашення суми боргу не можуть бути визнані належними аргументами, оскільки вказану оплату здійснено вже після прийняття оскаржуваного рішення.
За таких обставин, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про можливість закінчення розгляду справи в судовому засіданні 10.04.2017, зазначивши в оскаржуваному рішенні про те, що повторна подача відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи спрямована на штучне затягування судового процесу.
Отже, посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.
Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №922/820/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 15.06.17
Головуючий суддя Лакіза В.В.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Шутенко І.А.